Ликбез... или может кому-то будет интересна статистика...
Долі людей та визначення статусу
Зазначеним законом були визначені категорії громадян, що постраждали через чорнобильську катастрофу. В його ІV розділі зазначені пільги та компенсації для осіб та постраждалих дітей, віднесених до категорій I, II, III, IV.
Порядок видачі посвідчень учасників ЛНА було затверджено постановою Кабінету міністрів № 44 от 18.06.1991 г. в п. 10 якої зазначалось, що видача посвідчення мала провадитися на підставі одного з документів:
посвідки про відрядження; трудової книжки з відповідним записом; табеля обліку робочого часу в зоні або довідки про право на підвищену оплату праці за роботу в населених пунктах зони відчуження.
Однак вже 25.08.1992 ця постанова втратила силу через прийняття нової — № 501. Потім 31.12.1992 за № 739 була прийнята нова постанова:
«Про продовження терміну видачі посвідчень громадянам, що постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи». Наступного 1993 р. постановою КМ України № 218 від 25.03.1993 було знову внесено зміни в Порядок видачі посвідчень. У 1994 р. до цього питання повертались двічі: постанова «Про внесення доповнень…» (від 01.02.1994 № 51) втратила силу, бо 30.03.1994 за № 191 було прийнято нову постанову «Про внесення доповнень…».
Безкінечний процес внесення змін і доповнень до Положення про видачу посвідчень, в умовах не завжди достатньо прозорих дій влади, вносив велику плутанину і створював можливості для зловживань.
В роки державної незалежності, в умовах економічної кризи, коли одержання державної допомоги було інколи можливо єдиним засобом до існування, набуло поширення активне намагання людей докладати зусилля і добувати статус «чорнобильця». За 1994–1999 рр. кількість постраждалого від Чорнобильської катастрофи населення зросла на 288 814 чоловік. При чому, по роках цей приріст відбувався наступним чином (порівняно з попереднім): у 1995 р. — на 1 тис., у 1996 — на 60 тис., у 1997 — на 27311, у 1998 — на 137164 й у 1999 — на 63339 особи. При цьому навіть фахівцям не було зрозуміло за якою закономірністю зростала ця кількість.
На 1 січня 2000 р. число тих, хто належав до категорії постраждалих, становила 3361870 осіб. Серед них до 1-ї категорії входили 86775, 2-ї — 307982, 3-ї — 549649 осіб.
Категорія А налічувала 1150273 людини, Г — 2862. Кількість дітей становила 1264329 осіб. Спостерігалася прогресуюча тенденція зростання кількості інвалідів, які пов’язували свій стан здоров’я з Чорнобильською катастрофою. Так, у 1991 р. статус інваліда мали близько 2 тис. осіб, а на початку 2000 р. — 86,8 тисячі.
На кількісні характеристики постраждалого населення справив свій вплив і справедливий крок, зроблений Київською міськадміністрацією, коли усі діти, народжені у Києві у 1979–86 роках були віднесені до потерпілих. Після переобліку кількість потерпілих дітей склала 198248 осіб. Лише 11% з них (22171) — евакуйовані та діти ліквідаторів. Всі вони одержали категорію Д. Це збільшило навантаження на бюджет міста. Але, незважаючи на складнощі Міськдержадміністрація гарантувала цим дітям передбачені законодавством пільги.
Проте з часом однією з болючих проблем, що стала перед суспільством у зв’язку з аварією на ЧАЕС, стало поширення такого негативного явища, як незаконне присвоєння собі окремими громадянами статусу постраждалого, ліквідатора, або інваліда Чорнобиля. Коли ця проблема вже набула широкого громадського резонансу, про неї почали писати засоби масової інформації, було прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 04.02.97 № 135 «Про перевірку правильності видачі посвідчень «Учасник
ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС», виконання якої покладалося на Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, яким, у зв’язку з цим дорученням, 19 березня 1997 р. було затверджено Положення про Тимчасову комісію з перевірки правильності видачі посвідчень. До роботи в цій комісії залучались фахівці МНС, Мінохорони здоров’я, Мінпраці, Міноборони, Мін’юсту, Держгідромету України, федерації профспілок, громадського об’єднання «Союз Чорнобиль України» — всього 15 чоловік.
Її робота мала базуватися на принципах взаємної поваги, довіри, рівноправності та відповідальності учасників за прийняті рішення та їх виконання.
Для забезпечення виконання завдань, покладених на Комісію, вона одержала право залучати фахівців центральних органів виконавчої влади, науково-дослідних установ, вищих навчальних закладів, а також безкоштовно одержувати інформацію з питань, віднесених до її компетенції, від різних установ і організацій.
Проте, реалізація цього наміру виявилась справою складною. До рішення Кабінету Міністрів України від 4 лютого 1997 р. № 135 «Про перевірку правильності видачі посвідчень «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» неодноразово вносилися зміни та уточнення. Так, 7 травня 1998 р. (№ 620) було прийнято постанову про внесення доповнень до Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а потім ним же ще вносилися зміни — 16 жовтня
1998 р. та 5 червня 1999 р. Потім Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи виступило з пропозицією про продовження до 1 січня 2000 р. терміну дії посвідчень «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» і «Постраждалий від Чорнобильської катастрофи» (категорії 1, 2, 3 серії А) без відмітки про перереєстрацію для осіб, які станом на 1 травня 1999 р. не отримали відповідної довідки у Державному галузевому архіві Міністерства оборони. Сприйнявши слушність цієї пропозиції Кабінет Міністрів України 5 червня 1999 р. прийняв відповідну постанову за № 979 про продовження терміну дії посвідчення до
1 січня 2000 р., продовживши таким чином дію постанови Кабміну від 16 жовтня 1998 р. № 1638 «Про продовження терміну перевірки правильності видачі посвідчень «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС».
За станом на 1 січня 2000 р. із перевірених 397819 справ учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 371441 посвідчення було перереєстровано, а 14974 визнані виданими безпідставно і вилучені. Ще 494 справи знаходились на розгляді у Комісії зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, яка є постійно діючим колегіальним органом, створеним при Міністерстві з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи для розгляду спірних питань. В основу діяльності Комісії покладено принципи законності, колегіальності, повнота розгляду наданих документів та інших підтвердних матеріалів, обґрунтованість прийнятих рішень на основі незалежності членів Комісії та недопущення втручання в діяльність Комісії фізичних та юридичних осіб, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Передбачалось, що важливим фактором її роботи мала стати компетентність членів Комісії.
В Положенні було передбачено, що рішення Комісії може бути оскаржено в порядку, встановленому чинним законодавством України. А у разі встановлення Комісією факту необґрунтованої видачі посвідчення відповідної категорії посвідчення на підставі рішення Комісії підлягає вилученню. Проте, в її роботі було чимало моментів, які давали підставу чорнобильцям нарікати на її необ’єктивність, оскільки для дійсних учасників ліквідації наслідків аварії цей процес проходив дуже складно і болісно: мало хто з них думав про папери: накази, відрядження, виписки з табелів та ін. У зв’язку із цим звучали гострі критичні зауваження. Так, на парламентських слуханнях президент Фонду «Жінки Чорнобиля» Малевич Р.С. зазначала: «У нас взагалі ліквідували аварію самі начальники, бо у них 85–90% втрата працездатності», ставлячи тим самим під сумнів істинність тих паперів, на підставі яких багато хто привласнював собі статус «чорнобильця».
1 липня 2000 року перевірку та перереєстрацію посвідчень учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС повністю завершено. В цілому по Україні було перевірено 400 тис. 423 справи про видачу посвідчень постраждалих осіб 1 категорії (до якої належать і учасники і потерпілі, які стали інвалідами). З них перереєстровано 375 тис. 861 посвідчення. Через відсутність документів в архівах 18 тис. 387 посвідчень підлягали вилученню….
… В післячорнобильські роки держава взяла на себе пенсійне забезпечення людей, які втратили працездатність у зв’язку участю в ліквідації наслідків аварії, з впливами іонізуючого випромінювання, та родин, що втратили годувальника. Порядок обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, що був затверджений Кабінетом Міністрів України 11 грудня 1996 р. за № 1492, було уточнено Постановою від 30 травня 1997 р. № 523. Міністерству соціального захисту населення доручалось, починаючи з 1 лютого 1997 р. привести розміри всіх пенсій у відповідність з розмірами, що визначались згідно з новим Порядком, і забезпечити перерахунок цих пенсій протягом двох місяців з дня її прийняття.
Питання пенсійного забезпечення осіб, які працювали у зоні відчуження менше місяця та захворіли на променеву хворобу, визначалися також статтею 57 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а військовозобов’язаних — відповідно до листів: Держкомпраці СРСР від 15 вересня 1986 р. № 0595 та Держкомпраці УРСР від 23 вересня 1986 р. № 136. Людям, які працювали за межами зони відчуження, нарахування пенсій провадиться на загальних підставах відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Проте, ставилося завдання, щоб в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, не повинні бути нижчими: по 1 групі інвалідності — 10 мінімальних пенсій за віком; по 2 групі інвалідності — 8 мінімальних пенсій за віком; по 3 групі інвалідності — 6 мінімальних пенсій за віком.
Було змінено і розмір соціальної пенсії дітям-інвалідам віком до 16 років, захворювання яких пов’язане з Чорнобильською катастрофою. Вона була підвищена на100% від розміру, передбаченого статтею 94 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і не могла бути нижчею 3 мінімальних пенсій за віком, а розміри пенсій інвалідам з дитинства віком від 16 до 18 років, захворювання яких пов’язане з Чорнобильською катастрофою, не повінна була бути нижчею: по 1 групі інвалідності — 10 мінімальних пенсій за віком; по 2 групі інвалідності — 8 мінімальних пенсій за віком; по 3 групі інвалідності — 6 мінімальних пенсій за віком. Та інфляційні процеси і складна економічна ситуація в країні стали причиною того, що з 1995 р. Кабмін не проводить індексації за чорнобильськими пенсіями, що не могло не викликати обурення.
Отже, держава, з одного боку, взяла на себе великі гуманні зобов’язання, а з іншого — не має можливості іх виконати. Тому, в умовах матеріальних нестатків, боротьба громадянина і держави, з одного боку — за одержання статусу, а відповідно і певних пільг та матеріальних виплат, а з іншого — за позбавлення статусу і таким чином, на думку державних чиновників — поновлення соціальної справедливості щодо недобросовісного, або й злочинного елементу, й збереження для держави таких дефіцитних коштів —
дійсно породили в суспільстві напругу й невдоволення. Питання соціального захисту постраждалих внаслідок радіаційного лиха є надзвичайно широким і актуальним, особливо для столичної області, де практично кожний другий мешканець є потерпілим…
… Проте, проти змін в чорнобильському законодавстві, що назрівали, надзвичайно активно виступають найбільш масові чорнобильські громадські організації. І хоча протягом останніх років чорнобильські лідери неодноразово виводили людей на пікети та демонстрації, з вимогами до вищих державних установ забезпечити фінансування чорнобильських виплат у повному обсязі, фінансові можливості Уряду та реальний хід виплат від цього змінились небагато. Так, 10 жовтня 2000 р. кілька тисяч постраждалих і ліквідаторів провели акцію протесту біля стін парламенту, вимагаючи
врахувати рівень інфляції під час визначення бюджетних видатків на чорнобильські програми в 2001 році і забезпечити ці витрати на рівні, не нижчому, ніж у 2000 році, й передбачити кошти для погашення заборгованості з виплат чорнобильцям. При цьому мали місця гасла поновити виділення бюджетних коштів для адресної допомоги чорнобильцям саме через «Союз Чорнобиль України». Тобто, чорнобильці вимагають від Уряду гарантованого захисту — а Уряд шукає компромісу.
Робить внесок у цю справу і Верховна Рада України. Так, свого часу, коли МНС внесло свої пропозиції до Кабінету Міністрів України з приводу формування бюджету країни на 2000 рік, Всеукраїнська громадська організація «Союз Чорнобиль України», турбуючись про соціальний захист постраждалих від наслідків Чорнобильської катастрофи приєдналась до його пропозицій залишити рівень матеріального забезпечення пільг на рівні 1997 р. з урахуванням рівня інфляції та погашення заборгованості по соціальних виплатах, що виникли у 1998 р. Сума заборгованості тоді склала понад 900 мільйонів гривень. Тому ними була висловлена думка про те, що сума у 2 мільярди 947 мільйонів гривень є мінімальною і необхідною для стабілізації матеріального становища громадян країни, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. «Союз Чорнобиль України» вважав, що виплати необхідно провести з врахуванням інфляційного процесу. Крім того, вважалося необхідним надавати окрему адресну допомогу постраждалим, зокрема малозабезпеченим сім’ям, чорнобильцям, що постраждали від стихійних лих, або кому необхідно зробити термінові важкі операції.
Таким чином, в умовах економічної кризи та фінансових зловживань і корупції, що вразила Україну, розподіл її суспільства на чорнобильців і ні, взяття державою на себе гарантування великого обсягу різних пільг та виплат, породили значну соціальну напругу, яка продовжується й досі. Так, велику тривогу і протест чорнобильців викликав законопроект № 7562, підготовлений Кабінетом міністрів України під назвою «Про гарантії держави відносно виконання рішень суду», в перехідних положеннях якого
зазначається, що рівень гарантованих державою соцстандартів буде визначати не закон, а Кабмін. Таке положення викликає протест чорнобильців та інших соціальних категорій, хто має фіксовані фінансові пільги на лікування, оздоровлення, оплату комунальних послуг тощо. Протестувальники вважають, що таке формулювання дасть можливість Кабінету міністрів на свій розсуд вирішувати питання пільг, доплат та ін. виплат і посилаючись на кризу та відсутність коштів у державному бюджеті урізати фінансування пільговиків. Люди обурені, що законопроект з ними ніхто не погоджував. Більше того, це положення так сховали, що зацікавлені не відразу зуміли розібратися в законопроекті.
Таким чином долі чорнобильців, які пройшли страхіття роботи в зоні впливу чорнобильської катастрофи, і досі залишаються іграшками в руках можновладців.
Сегодня хорошо, а будет ещё хуже.
Список форумів
Вхід
Реєстрація
Пошук
