Патриот писал(а):
mekena писал(а):
Нет, - пусть учат правильный укр. язык.
А що таке правильна українська мова? Я Вам по секрету скажу літературна українська мова - це штучна мова, як іврит. На території де живуть ті які називають себе українцями маса діалектів. Поліщуки говорять на своїй мові, закарпатці - на своїй і т.д. І всі вони правильні.
Для початку ,щоб "
правильно думати вслух" треба визначити, якими поняттями("по секрету" та "без секрету") хто думає про мову та язык:
Поняття "національна мова" охоплює всі мовні засоби спілкування людей - літературну мову та діалектиДіалект (від грец. ошіеккк - розмова, говір, наріччя)-це різновид національної мови, вживання якого обмежене територією чи соціальною групою людей. Відповідно розрізняють територіальні та соціальні діалекти.
Територіальний діалект є засобом спілкування людей, об'єднаних спільністю території, а також елементів матеріальної і духовної культури, і сторико-культурних традицій, самосвідомості Сукупність структурно близьких діалектів утворює наріччя, сукупність усіх наріч - діалектну мову, що є однією з двох основних форм (поряд з літературною) існування національної мови.
Основними наріччями української діалектної мови є:
Північне (східнополіський, середньополіський, західнополісь-кий діалекти).
Південно-східне (середньонаддніпрянський, слобожанський, степовий діалекти).
Південно-західне (лемківський, надсянський, закарпатський, покутсько-буковинський, гуцульський, бойківський, наддністрянський, волинський, подільський діалекти).
Територіальні діалекти в системі національної мови - це залишки попередніх мовних формувань, які часто фіксують ті зміни, що відбулися у фонетичній, граматичній, лексичній будові на певному історичному етапі розвитку. Саме вони лягли в основу і розвинулись у самостійну національну українську мову.
...Соціальний діалект - це відгалуження загальнонародної мови, вживане в середовищі окремих соціальних, професійних, вікових та інших груп населеннятобто має виразну корпоративно-групову форму його породження та існування. Соціально-професійна диференціація суспільства, а отже, і його мови залежить від розвитку продуктивних сил. Тому соціально-діалектні відмінності в межах національної мови зберігаються, на відміну від територіально-діалектних, які поступово нівелюються.
Серед різновидів соціальних діалектів звичайно виділяють професійні та групові жаргони, арго, різновиди утаємничених засобів спілкування.
Літературна мова - це унормована, загальноприйнята форма національної мови. Вона не протиставляється національній мові, бо, узагальнюючи засоби виразності загальнонародної мови і будучи найвищим досягненням культури мовлення народу, відіграє у складі національної провідну роль, виступає важливим чинником консолідації нації. Поділ мови на літературну та народну означає тільки те, що ми маємо, так би мовити, мову "сиру" і оброблену майстрами.
Першою пам'яткою, яка відбивала усі фонетичні та морфологічні особливості української літературної мови, вважають Пересопницьке Євангеліє (1556-1561).
Історично в Україні існувало два типи літературної мови: словя-норуська як результат взаємодії старослов'янської (церковнослов'янської) і давньоруської книжної мови та староукраїнська, що розвинулася на основі книжної давньоруської мови і живого українського народного мовлення. Першу використовували переважно в конфесійній літературі, а другу, яку називали ще мова проста, руська, діалект руський, - у ділових та юридичних документах, літописах, полемічній і навіть релігійній літературі. Ця мова була державною не лише в
Україні, а й Литві та Молдовському князівстві. Про це свідчать грамоти ХІУ-ХУ ст., Литовський статут, у якому записано: "Л писар земьс-ки мает поруску литерами и словы рускими вси листы, выписы и по-звы писати, а не иншим языком и словы" За словами І. Огієнка, "мова вкраїнська зробилась тоді державною мовою, нею вчили по школах, нею вчили по церквах, нею суд вели і нашою мовою балакали тоді і вища старшина, і в королівськім палаці"
Староукраїнська мова довго перебувала під упливом давньоруської писемної традиції, яка затримувала відтворення фонетичних змін, появу нових українських слів. Значним був уплив також старослов'янської, польської, латинської, грецької, західноєвропейських мов, а з середини XVII ст. російської мови. Зразком такої староукраїнської мови є художні твори українського філософа, поета другої половини XVIII ст. Г. Сковороди, напр.:
Всякому городу нрав и права;
Всяка имьет свой ум голова;
Всякому сердцу своя есть любовь,
Всякому горлу свой есть вкус каков або
Будь славен вовЬк, о муже избрание, вольносты отче, герою Богдане!
Список форумов
Вход
Регистрация
Поиск
... практически очень много наших жителей имеют родственников там, а многие ездят электричкой туда за товарами, а они к нам... 
