Таким чином, загальний розмір щорічної допомоги на оздоровлення, що підлягає стягненню, складає 36 383, 30 грн., а саме :
- за 1999- 2002, 2004 та 2007 роки - по 4 440 грн. (5 х 888 - 0) грн. за кожен рік, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати (888 грн.), встановленого на момент подання позову,
- за 2003 р. - 998, 30 грн. (5 х 205 - 26, 70),
- за 2005 р. - 1 540 грн. (5 х 332 - 120),
- за 2008 р. - 2 905 грн. (5 х 605 - 120),
- за 2009 р. - 4 300 грн. (5 х 884 - 120).
Суд не приймає доводи представника відповідача (УПСЗН) про те, що розмір спірних виплат повинен розраховуватися у відповідності до Постанов КМУ № 836 від 26.06.1996 р. та № 562 від 12.07.2005 р., згідно з якими позивачу вказана допомога була сплачена за 2001-2009 роки у набагато нижчих розмірах, ніж передбачено в «Законі про ЧАЕС». Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативним актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягає саме стаття 48 «Закону про ЧАЕС», та Закони України, які встановлювали мінімальний розмір заробітної плати відповідно на час встановлення інвалідності та на час розгляду цієї справи судом.
Зупинення дії статті 48 «Закону про ЧАЕС» на 2007 рік Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та зміна цієї норми на 2008 рік Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік і про внесення змін до деяких законодавчих актів України», на думку суду, не може прийматися до уваги через те, що Рішеннями Конституційного Суду України (далі за текстом цієї постанови – КСУ) від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007 по справі № 1-29/2007 та від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008 по справі № 1-28/2008 р. зазначені положення Законів України про Державний бюджет України на 2007 та 2008 роки були визнані неконституційними, в тому числі через невідповідність положень цих законів частині 3 статті 22 Конституції України, згідно якій прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Вирішуючи питання щодо застосування строку позовної давності, суд приходить до висновку про те, що на вимоги позивача не розповсюджується строк давності звернення до суду (як трирічний строк, встановлений статтею 257 ЦК України, так і шестимісячний строк, встановлений частиною 2 статті 99 КАС України) з наступних причин.
Щорічна допомога на оздоровлення, передбачена статтею 48 «Закону про ЧАЕС» є нічим іншим як компенсацією шкоди, заподіяної здоров’ю людини в результаті Чорнобильської катастрофи. Такий висновок витікає із назви самої ст. 48 «Закону про ЧАЕС», яка називається «Компенсації за шкоду, заподіяну здоров’ю, особам, що стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС…».
Також це витікає зі змісту ст. 13 «Закону про ЧАЕС», в якій встановлено, що :
« Держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобов’язується відшкодувати її за:
1) пошкодження здоров’я або втрату працездатності громадянами та їх дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ; …»
А згідно пункту 3 частини 1 статті 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимоги про відшкодування шкоди, спричиненої каліцтвом, іншою втратою здоров’я;
Крім того, згідно абзацу 19 статті 1 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 08.02.1995 р. № 39/95-ВР атомні електростанції відносяться до ядерних установок.
Тобто, Чорнобильська атомна електростанція - це ядерна установка.
Згідно абзацу 22 статті 1 цього Закону :
«ядерна шкода - втрата життя, будь-які ушкодження, завдані здоров’ю людини, … що є результатом небезпечних властивостей ядерного матеріалу на ядерній установці або ядерного матеріалу, який надходить з ядерної установки чи надсилається до неї …»
Згідно довідки МСЕК інвалідність (стійка втрата здоров’я та втрата працездатності) позивача є наслідком хвороби, отриманої в результаті участі в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Тобто зазначена шкода, спричинена здоров’ю позивача, є саме ядерною шкодою.
А згідно частини 1 статті 76 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» :
«Право на подання позову про відшкодування ядерної шкоди, заподіяної життю і здоров’ю особи, не обмежується строком давності.»
Вирішуючи питання про обґрунтованість стягнення щорічної допомоги на оздоровлення за весь пред’явлений позивачем період ( з 1999 по 2009 роки ) саме з УПСЗН, суд виходить з наступного.
Орган, уповноважений сплачувати щорічну допомогу на оздоровлення, визначений безпосередньо в статті 48 «Закону про ЧАЕС», а саме в першому реченні частини 5 цієї статті, в якій зазначено, що :
« Щорічна допомога на оздоровлення сплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення».
В зазначеній редакції ця норма частини 5 статті 48 «Закону про ЧАЕС» діє з 22.04.1999 р. (дати офіційного опублікування) згідно Закону України від 25.03.1999 р. № 563-ХIV.
Порядок виплати щорічної допомоги на оздоровлення та інших виплат, передбачених «Законом про ЧАЕС», стосовно періоду, за який пред’явлений позов (1999-2009 роки) був визначений наступними постановами КМУ :
- від 30.03.1998 р. № 396 , якою був затверджений «Порядок зарахування збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення і використання його коштів» (пункт 24);
- від 20.06.2000 р. № 987, якою був затверджений «Порядок використання коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення» (пункти 20 та 21) ;
- від 20.09.2005 р. № 936, якою був затверджений «Порядок використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (підпункт 4 пункту 4).
Всіма зазначеними постановами КМУ було передбачено, що виплату щорічної допомоги на оздоровлення за встановлення групи інвалідності таким категоріям як позивач (непрацюючим пенсіонерам) повинні були здійснювати органи (управління) праці та соціального захисту населення за місцем проживання громадян.
Тобто саме УПСЗН повинно було виплачувати позивачу щорічну допомогу на оздоровлення за всі роки, відносно яких поданий позов (за 1999-2009 роки).
«Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету», затверджений Постановою КМУ від 04.03.2002 р. (в редакції Постанови КМУ від 29.10.2003 р. № 1687) не може застосовуватися при вирішенні цього спору, тому що він регулює інші правовідносини, ніж ті, що є предметом розгляду в цій справі.
Так, в пункті 1 цього Порядку чітко зазначено наступне :
«Цей Порядок визначає механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо пільг … громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, дружинам (чоловікам) та дітям померлих громадян, смерть яких пов’язана з Чорнобильською катастрофою, … на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати, вивезення побутового сміття і рідких нечистот та на придбання твердого і рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу, компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян, послуг зв’язку та інших, передбачених законодавством послуг (крім пільг на отримання ліків, зубопротезування) за рахунок субвенцій з державного бюджету.»
Тобто цей Порядок регулює питання фінансування видатків бюджетів щодо надання пільг на оплату різного роду послуг (житлово-комунальних, зв’язку, проїзду у транспорті і тому подібне).
А щорічна допомога на оздоровлення не є пільгою по сплаті послуг, це компенсаційні виплати за шкоду, спричинену здоров’ю.
«Закон про ЧАЕС» чітко розмежовує такі поняття як «пільги» та «компенсації за шкоду, спричинену здоров’ю» для осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Так, перелік «пільг» для різних категорій осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, чітко визначений Розділами IV-VІ «Закону про ЧАЕС», а саме – статтями 20-24, 30, 36.
Сплата ж щорічної допомоги на оздоровлення регламентована статтею 48 «Закону про ЧАЕС», яка знаходиться в Розділі VIII «Пенсії та компенсації особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4»
Вже згадані Постанови КМУ від 30.03.1998 р. № 396 , від 20.06.2000 р. № 987 та від 20.09.2005 р. № 936 також розмежовують зазначені терміни. В цих постановах використовуються такі переліки слів «виплата громадянам компенсацій, допомоги та надання пільг». Тобто пільги та компенсації відрізняються ще й по механізму їх використання - компенсації та допомога сплачуються, а пільги надаються.
Посилання відповідача (УПСЗН) не неможливість виплати позивачу допомоги на оздоровлення за 1999-2002, 2004 та 2007 роки у зв’язку з не перебуванням позивача на відповідному обліку у відповідача (до 27.02.2004 р.) та у зв’язку з неподанням позивачем заяв про виплату цих сум (за 2004 та 2007 роки), судом не приймаються до уваги, тому що ні «Закон про ЧАЕС», ні будь-який інший Закон України не передбачає такої умови для виплати щорічної допомоги на оздоровлення, передбаченої статтею 48 «Закону про ЧАЕС», як необхідність перебування на спеціальному обліку та/або подання відповідної заяви. А встановлення таких умов підзаконними нормативно-правовими актами (постановами КМУ) не може вважатися правомірним, тому що частиною 1 статті 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. «Законодавство» – це сукупність нормативно-правових актів, які видає законодавець (Верховна Рада України), тому нормативно-правові акти КМУ не можуть відносяться до «законодавства». Отже постановами КМУ не можуть встановлюватися обов’язкові для громадянина правила поведінки, якщо вони не передбачені законами та іншими актами Верховної Ради України, або якщо закон не наділив КМУ повноваженнями щодо встановлення таких правил поведінки. Крім того, ні в законах, ні в інших актах Верховної Ради України, ні в постановах КМУ немає норм, які б забороняли виплату щорічної допомоги на оздоровлення, передбаченої статтею 48 «Закону про ЧАЕС», за відсутності заяви громадянина про необхідність здійснення такої виплати, або при поданні такої заяви після закінчення відповідного бюджетного року. А також в жодному чинному нормативно-правовому акті немає норм, які б встановлювали граничні строки виплати щорічної допомоги на оздоровлення.
До того ж письмову заяву про виплату щорічної допомоги на оздоровлення за весь період з 1999 по 2009 роки (в тому числі за 1999-2002, 2004 та 2007 роки) позивач подавав 24.11.2009 р.
Також суд враховує, що протягом всього спірного періоду (1999-2009 роки) позивач ніде не працював, що підтверджується відомостями з його трудової книжки позивача (а.с. 7), тому не міг отримати щорічну допомогу на оздоровлення за ці періоди (в тому числі за 1999 та 2000 роки) від кого-небудь іншого, крім відповідача (УПСЗН). Крім того, суд зауважує, що навіть Постановами КМУ, на положення яких відповідач посилається в якості обґрунтування необхідності подання заяви для виплати спірної щорічної допомоги, чітко передбачено, що письмова заява на виплату компенсацій і допомоги, передбачених «Законом про ЧАЕС», подається один раз на всі види компенсацій і допомоги. Зокрема, про це чітко зазначено в абзаці 2 пункту 25 Постанови КМУ № 987 від 20.06.2000 р. Як зазначив відповідач у своєму листі на адресу позивача від 24.11.2009 р. (а.с.
, вперше позивач подав заяву про виплату щорічної допомоги на оздоровлення в квітні 2004 року. Тому, якщо навіть керуватися нормами вказаної Постанови КМУ, то після подання цієї заяви позивач вже не зобов’язаний був подавати такі заяви щорічно, а відповідач, в свою чергу на підставі однієї цієї заяви (без подання нових щорічних аналогічних заяв) повинен був сплачувати позивачу спірну щорічну допомогу на оздоровлення кожного року, починаючи, як мінімум з 2004 року.
Вирішуючи питання щодо способу захисту порушених прав позивача, суд виходить з наступного.
Пунктом 4 частини 3 статті 105 КАС України встановлено, що адміністративний позов може містити вимоги, зокрема про стягнення з відповідача - суб’єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю. Аналогічна норма міститься і в пункті 4 частини 2 статті 162 КА України, якою передбачено, що в у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про стягнення з відповідача коштів.
В даному випадку несплачені позивачу суми щорічної допомоги на оздоровлення є доходами, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущеною вигодою), які відповідно до вимог пункту 2 частини 2 статті 22 ЦК України відносяться до збитків, а відшкодування збитків, в свою чергу, відповідно до вимог статті 22 ЦК України, є одним із різновидів відшкодування майнової шкоди. Тобто, стягнення з суб’єкта владних повноважень (яким є відповідач) коштів, які були недоплачені позивачу внаслідок неправомірної бездіяльності цього суб’єкта владних повноважень, є тим способом захисту порушеного права, який прямо передбачений нормами КАС України.
Отже, суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту своїх порушених прав (стягнення з відповідача конкретної суми коштів) відповідає вимогам чинного законодавства і має бути застосований при вирішенні цієї справи.
Таким чином на користь позивача потрібно стягнути з відповідача (УПСЗН) за рахунок коштів Державного бюджету України невиплачену щорічну допомогу на оздоровлення за 1999-2005 та за 2007-2009 роки в загальній сумі 36 383, 30 грн.