Позивач: Особа_1інвалід ІІІ групи ЧАЕС (звільнений від сплати держмита)
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в
Харківській області; Код ЄДРПОУ 14099344
пл. Свободи 5, Держпром, 3 під., 2 пов.; м. Харків; 61022
Тел. 7051796, 7051766, е-mail gu@pfu.ic.kharkov.ua
АДМІНІСТРАТИВНА ПОЗОВНА ЗАЯВА
1. Я, Особа_1 (надалі «Позивач»), будучи військослужбовцем (особою начальницького складу органів внутрішніх справ) приймав участь в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, внаслідок чого отримав ядерну шкоду здоров’ю, що в подальшому привело до втрати працездатності – станом на сьогодення я втратив 60 % працездатності і є інвалідом 3-ої групи ЧАЕС та війни. І це не є остаточним – всі ліквідатори (особи які прийняли безпосередню участь в погашенні пожару на самій АЕС, зниженні радіоактивності до відносно допустимої в зоні Чорнобильської катастрофи) до самої смерті знаходяться під впливом дії іонізуючого випромінювання, отриманого в той час. Всі ми вмираємо з довідкою, що наша смерть пов’язана з дією іонізуючого випромінювання – ми всі приречені, мені не відомо випадків смерті ліквідаторів від іншої причини.
Фактично моє життя, як повноцінної, здорової людини, закінчилося після повернення з зони ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Я став інвалідом. Держава зобов’язалася відшкодувати шкоду, завдану мені за пошкодження здоров’я, втрату працездатності. Держава прийняла абсолютно чіткі, наповнені конкретним, зрозумілим для мене змістом, мінімальні гарантії відшкодування шкоди в разі якщо остаточна дія іонізуючого випромінювання, отримана мною під час ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, понівечить моє життя, зробить інвалідом. Але зараз, коли я вже втратив працездатність, і десятки болячок фактично унеможливлюють моє звернення до суду, я вимушений проходити судову процедуру і доказувати, що в Україні закони не мають зворотної дії, що 22 стаття Конституції України гарантує: «При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод», що ч. 6 ст. 9 КАС України встановлено, що якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору, що в інваліда ЧАЕС та війни не можливо ніякими постановами, законами, зменшити розмір вже існуючої мінімальної пенсії. Що гарантія держави на отримання мною пенсії при настанні у мене інвалідності ЧАЕС, це не моє право, яке я повинен доказувати і відстоювати в судах, а це обов’язок держави.
2. Я стверджую, що станом на 28.06.1996 року, коли на п’ятій сесії Верховної Ради України була прийнята Конституція України, у держави Україна існував обов’язок переді мною, як учасником ліквідації Чорнобильської аварії, в разі критичної втрати працездатності від дії іонізуючого випромінювання, сплачувати мені при третій групі інвалідності ЧАЕС та війни 8,5 мінімальних пенсій за віком, які дорівнювали мінімальному споживчому бюджету, склад якого в кількісному еквіваленті затвердив Кабінет Міністрів України (надалі КМУ), ще в 1991 році, при цьому із них 6,0 мінімальних споживчих бюджетів складала державна пенсія, 0,5 споживчих бюджетів дорівнювала додаткова пенсія за шкоду здоров’ю і 2,0 споживчих бюджети складала доплата до пенсії як інваліду війни.
Цей обов’язок, в силу статей 16, 21 та 22 Конституції України, в відношенні усіх інвалідів ЧАЕС є конституційним, а починаючи з 12 липня 1996 року, часу прийняття Верховною Радою України Закону України «Про приєднання України до Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду» № 334/96-ВР від 12.07.96 р.), він став абсолютним (п. 1 статті ІV Конвенції).
Для 2-ї групи інвалідності ЧАЕС та війни мінімальний розмір належних мені до сплати пенсій не міг бути меншим ніж 12,25 мінімальних споживчих бюджетів (відповідно 8,0 + 0,75 + 3,5 = 12,25).
Для першої групи інвалідності ЧАЕС та війни мінімальний гарантований державою розмір пенсій складав 15 мінімальних споживчих бюджетів (10,0 + 1,0 + 4,0 = 15,0).
З 01.11.2000 року, коли почав діяти Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (Закон № 2017-III від 5.10.2000 р.), мінімальний розмір пенсії за віком визнаний основною державною соціальною гарантією, яка встановлюється законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень (ст. 17 Закону № 2017-III), при цьому ця соціальна гарантія не може бути нижчою від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Сам прожитковий мінімум визначений базовим державним соціальним стандартом (ст. 6 Закону № 2017-III), тобто зміст мінімального споживчого бюджету та прожиткового мінімуму для працездатних осіб, став тотожнім, надаю відповідні цитати з законів:
Мінімальний споживчий бюджет — це набір продовольчих і непродовольчих товарів та послуг у натуральному і вартісному вираженні, що забезпечує задоволення основних фізіологічних і соціально-культурних потреб людини (ст. 1 Закону України «Про мінімальний споживчий бюджет»).
Прожитковий мінімум — вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я набору продуктів харчування (далі — набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі — набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі — набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості (ст. 1 Закону України «Про мінімальний прожитковий мінімум»).
Для порівняння наведу таблицю:
Найменування продукту мінімальний споживчий бюджет прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність прожитковий мінімум для працездатних осіб
1. Хлібопродукти: 93,52 122,9 123,4
2 Картопля: 89,83 108 95
3. Овочі, баштанні: 106,09 96,4 110
4. Фрукти і ягоди: 67,65 5,1 64
5. Цукор, кондитерські
вироби: 28,14 22,5 37
6. Олія маргарин: 7,40 8,2 9,1
7. Масло вершкове: 5,94 3,9 5
8. М’ясопродукти: 49,51 27,2 53
9. Рибопродукти: 15,88 3,2 13
10. Молокопродукти: 232,94 118,6 143,5
11. Яйця, штук : 254,19 187,5 220
12. Алкоголь, л/спирт: 12,5 0 0
13. Тютюн, пачок (20 шт): 185 0 0
Таким чином, станом на 01.01.2001 року у держави Україна з’явився обов’язок переді мною, як учасником ліквідації Чорнобильської аварії, в разі критичної втрати працездатності від дії іонізуючого випромінювання, сплачувати мені при третій групі інвалідності ЧАЕС та війни 8,5 мінімальних пенсій за віком, які дорівнювали прожитковому мінімуму для працездатних осіб, склад якого в кількісному еквіваленті затвердив Кабінет Міністрів України (надалі КМУ), ще в 1991 році, при цьому із них 6 прожиткових мінімумів для працездатних осіб складала державна пенсія, 0,5 прожиткових мінімумів для працездатних осіб дорівнювала додаткова пенсія за шкоду здоров’ю і 2 прожиткових мінімумів для працездатних осіб складала доплата до пенсії як інваліду війни.
Для 2-ї групи інвалідності ЧАЕС та війни мінімальний розмір належних мені до сплати пенсій не міг бути меншим ніж 12,25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (відповідно 8 + 0,75 + 3,5 = 12,25).
Для першої групи інвалідності ЧАЕС та війни мінімальний гарантований державою розмір пенсій складав 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (10 + 1 + 4 = 15).
3. З серпня 2004 року, після того як Кабінет Міністрів України (надалі КМУ) прийняв Постанову № 894 від 13.07.2004 року «Про підвищення розмірів пенсій, призначених відповідно до частини четвертої статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", належна мені державна пенсія підлягала збільшенню на 12 %, таким чином, починаючи з 01.08.2004 року у держави Україна з’явився обов’язок переді мною, як учасником ліквідації Чорнобильської аварії, в разі критичної втрати працездатності від дії іонізуючого випромінювання, сплачувати мені при третій групі інвалідності ЧАЕС та війни 9,22 мінімальних пенсій за віком, які дорівнювали прожитковому мінімуму для працездатних осіб, склад якого в кількісному еквіваленті затвердив Кабінет Міністрів України (надалі КМУ), ще в 1991 році, при цьому із них 6 + 12% = 6,72 прожиткових мінімумів для працездатних осіб складала державна пенсія, 0,5 прожиткових мінімумів для працездатних осіб дорівнювала додаткова пенсія за шкоду здоров’ю і 2 прожиткових мінімумів для працездатних осіб складала доплата до пенсії як інваліду війни.
Для 2-ї групи інвалідності ЧАЕС та війни мінімальний розмір належних мені до сплати пенсій не міг бути меншим ніж 13,21 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (відповідно 8 + 12% + 0,75 + 3,5 = 13,21).
Для першої групи інвалідності ЧАЕС та війни мінімальний гарантований державою розмір пенсій складав 16,2 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (10 + 12 % + 1 + 4 = 16,2).
Ця постанова КМУ прийнята відповідно наданих Конституцією України КМУ повноважень і вона обов’язкова для виконання.
4. З 01.01.2006 року у держави з’явився обов’язок підвищити належну мені до виплати державну пенсію ще в 3,5 рази, відповідно до Постанови КМУ № 1293 від 27.12.2005 року «Про збільшення розмірів пенсії деяким категоріям громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Таким чином, починаючи з 01.01.2006 року у держави Україна з’явився обов’язок переді мною, як учасником ліквідації Чорнобильської аварії, в разі критичної втрати працездатності від дії іонізуючого випромінювання, сплачувати мені при третій групі інвалідності ЧАЕС та війни 26,02 мінімальних пенсій за віком, які дорівнювали прожитковому мінімуму для працездатних осіб, при цьому державна пенсія складає (6 + 12 %) х 3,5 = 23,52 прожиткових мінімумів для працездатних осіб – основна пенсія, 0,5 прожиткових мінімумів для працездатних осіб дорівнювала додаткова пенсія за шкоду здоров’ю і 2 прожиткових мінімумів для працездатних осіб складала доплата до пенсії як інваліду війни.
Для 2-ї групи інвалідності ЧАЕС та війни мінімальний розмір належних мені до сплати пенсій не міг бути меншим ніж 35,61 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (відповідно (8 + 12%) х 3,5 + 0,75 + 3,5 = 35,61).
Для першої групи інвалідності ЧАЕС та війни мінімальний гарантований державою розмір пенсій складав 44,2 прожиткових мінімумів для працездатних осіб ((10 + 12 %) х 3,5 + 1 + 4 = 44,2).
Ця постанова КМУ прийнята відповідно наданих повноважень і вона обов’язкова для виконання.
5. Частина 1 статті 19 Конституції України беззаперечно передбачає, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Я не знаю жодного законодавчого акту в Україні, який би в тій чи інший ступені передбачав би судову процедуру примусу держави виконати абсолютні зобов’язання, взяті нею, державою Україна, по відшкодуванню особі, ліквідатору ЧАЕС, ядерної шкоди.
Я ввів в пошукову систему Єдиного державного реєстру судових рішень слова «пенсії ЧАЕС» і отримав відповідь, що в реєстрі наявні 53 198 судових рішень, в яких дії районних управлінь Пенсійного фонду України визнані не правовими, не законними. Це 53 198 голгоф, які пройшли понівечені ліквідатори ЧАЕС, «особи постраждалі від Чорнобильської катастрофи». І якість цих судових рішень така, що виникають питання про справедливість судової системи України. Так до 2008 року суди України, в тому числі і Верховний Суд України, стверджували, що розмір усіх пенсій ліквідаторів ЧАЕС, інвалідів з критичною втратою працездатності, відповідно до постанови КМУ від 2002 року, повинен бути меншим ніж прожитковий мінімум встановлений для бомжа, який ніколи нічого не робив для держави. Так в 2007 році прожитковий мінімум для усіх непрацездатних осіб становив 411 гривень, а інвалід ЧАЕС 1-ої групи, на думку суддів України, повинен був отримувати менше 220 гривен на місяць ( 11 х 19,92) ...
6. Також є як юридична, так і моральна проблема з встановленими судом рішеннями, якими компенсуються багаторічні понівечення державними органами, все одне, чи то КМУ, чи то УПФ, чи якийсь інший «орган центральної влади», зобов’язань держави по мінімальній компенсації ядерної шкоди здоров’я ліквідатору, яка привела до втрати працездатності. Як свідчить Єдиний державний реєстр судових рішень, останнім часом суди України почали обмежувати цей строк піврічним терміном. Таким чином судді чи то не знають, чи не хочуть знати, що стаття VI Конвенції передбачає строк позовної давності за вимогами про відшкодування ядерної шкоди завданої здоров’ю в тридцять років, і що ч. 6 ст. 9 КАС України зобов’язує адміністративний суд застосовувати саме положення міжнародного договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, в разі наявного конфлікту норм актів. Це юридичний аспект. Моральний – в 1986 – 1990 році до зони Чорнобильської катастрофи, для подолання її наслідків, посилалися здорові люди, які були годувальниками своїх сімей. Із Чорнобиля вони всі повернулися каліками, яких іонізуюче випромінювання зробило смертниками. Як би там не було, але ліквідатори виконали свій обов’язок перед державою і держава прийняла на себе зобов’язання компенсувати втрату ліквідаторами здоров’я, працездатності. Є зрозумілим, що всі роки, поки державні органи протиправно не виконували взятих на себе державою зобов’язань, страждали інваліди, страждали їх родини. Це тяжко і незаконно, але для суду головним моральний аспектом повинно бути забезпечення, щоб в разі наступної техногенної катастрофи в Україні, а ми живемо в такий час і в такій країни, де це дуже можливо, держава мала моральне право посилати своїх громадян в зону лиха, в інтересах держави, в інтересах всього суспільства в цілому, і громадяни не тікали від такої держави по кущам...
7. Також держава не виконує своїх зобов’язань про виплату мені доплати до пенсії як інваліду війни, відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-XII від 22.10.1993 року.
З 23.11.1995 року, відповідно до Закону України № 458/95-ВР «Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», я отримав право отримувати, як інвалід війни, наступні доплати до пенсії, цитата:
"Інвалідам війни пенсії підвищуються: інвалідам I групи — у розмірі 400 процентів мінімальної пенсії за віком, II групи — 350 процентів мінімальної пенсії за віком, III групи — 200 процентів мінімальної пенсії за віком” - кінець цитати.
Але відповідач по справі, протиправно виплачує належну мені, як інваліду війни, доплату до пенсії в значно меншому розмірі – відповідно до Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 2939-IV від 05.10.2005 року (надалі Закон № 2939-IV), який значно зменшив розмір підвищення пенсій для всіх інвалідів війни, право на отримання доплати у яких виникло після 01.01.2006 року. Але в мене право на доплату виникло до 01.01.2006 року, тому на мене не може розповсюджуватися дія Закону № 2939-IV.
Це напряму заборонено статтею 22 Конституції України. Законодавець має право вносити зміни до законів України, але ці зміни не можуть звужувати обсяг прав і пільг тих, в відношенні кого ці закони діяли в попередніх редакціях. Це головний принцип права.
8. Суди, особливо ВАС України і ВСУ України якось драматизують питання про те, хто повинен відповідати за понівечення прав інвалідів. Зрозуміло, що відповідно до абз.1 п.1 Положення про Пенсійний фонд України (надалі ПФУ), затвердженого Указом Президента України від 01.03.2001 року за № 121/2001 (121/2001), згідно якого Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, на який покладено обов'язок щодо: призначення пенсії; підготовки документів для її виплати; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, саме на ПФУ покладено відповідний обов’язок, який ПФУ в відношенні військовослужбовців ігнорував. При цьому, відповідно до п. 1.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року за № 8 - 2, саме на управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах, покладено завдання забезпечення призначення та виплати пенсії. Згідно з п. п. 7 п. 2.1. вказаного Положення УПФ призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії відповідно до чинного законодавства.
Також цілком зрозуміло, що для МВС цей Указ президента не указ, тому, як рахують суди, в світлі переглянутих мною справ по пенсійному забезпеченню інвалідів ЧАЕС – військовослужбовців, з Реєстру, тільки з 2007 року, відповідно до ст. 99 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу, які мають право на пенсійне забезпечення на умовах Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» пенсії призначаються (перераховуються) органами Пенсійного фонду України. Зрозуміло, що розпорядження Пенсійного фонду України за № 15557/02-50 від 29.01.2007 р., адресоване ВАТ «Державний ощадний банк України» щодо заборони прийняття від силових міністерств та відомств доручень щодо виплати пенсій на виконання судових рішень, в якому зазначено, що з 1 січня 2007 року органи Пенсійного фонду України виконують функції з призначення і виплати пенсій за нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб»; Законом України від 03.04.2007 р. «Про внесення змін до деяких законів України щодо пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», відповідно до якого ст. 10 вказаного Закону викладено в редакції:
«Стаття 10. Органи, які здійснюють пенсійне забезпечення. Призначення і виплата пенсій особам, зазначених у ст. 1-2 цього Закону, здійснюється Пенсійним фондом України», було своєчасно не виконано.
Зрозуміло, що механізм передачі МВС України органам Пенсійного фонду України функцій з призначення і виплати пенсій встановленого порядком передачі органам Пенсійного фонду України функцій з призначення і виплати пенсій деяким категоріям громадян, затвердженого постановою КМУ від 02.11.2006 року № 1522, був зірваний, тому МВС України фактично вибуло як сторона виконавчого провадження з нарахування пенсій значно пізніше, ніж передбачено законом, але його правонаступником, в любому випадку, навіть якщо враховувати тільки положення ст. 99 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік», є Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області. Тому воно і є належним відповідачем починаючи з 12 липня 1996 року, часу коли Україна приєдналася до Конвенції, бо з цього часу українські суди зобов’язані забезпечити можливість особам, здоров’ю яких Чорнобильською катастрофою завдана ядерна шкода, реалізувати на протязі мінімум 30 років після Чорнобильської аварії свої права на відшкодування ядерної шкоди без порушення роздільних судових розглядів в відповідності з походженням коштів, наданих для такого відшкодування (Статті V (В) та VI Конвенції).
9. Таким чином мій позов зводиться по суті тільки до одного – чи повинні в Україні виконуватися Конституція України і Віденська конвенція, закони прийняті відповідно до Конституції, і в частині, в якій вони не суперечать їй, чи ні.
І останнє, всі ліквідатори ходять під лезом раптового погіршення стану здоров’я, переводу на вищу групу інвалідності і навіть раптової смерті, що унеможливлює новий судовий розгляд, в зв’язку з змінами групи інвалідності. В цьому випадку страждають як самі ліквідатори, так і родини померлих ліквідаторів, тому я прошу суд захистити мене від свавілля відповідача і в разі погіршення стану мого здоров’я, отримання мною іншої групи інвалідності, для чого прийняти рішення, в якому встановити мінімум, менше якого відповідач не зможе нараховувати і сплачувати належні мені пенсії, доплату до пенсії, в разі переходу мною до іншої групи інвалідності.
Мені не відома жодна дія, яку б відповідач по справі зробив щодо забезпечення виконання свого обов'язку щодо нарахування та виплати належних мені основної та додаткової пенсій, доплати до пенсії як інваліду війни. Також, передивившись декілька тисяч вже вирішених судами України аналогічних адміністративних справ із Реєстру, я не знайшов жодної справи, після 2009 року, в якій би відповідач навів би якісь юридично зрозумілі підстави для виправдання своєї бездіяльності по виконанню покладеного на нього державою обов’язку щодо виплати належних мені пенсій в повному об’ємі.
І не потрібні рішення Конституційного Суду України для того, щоб визнати, що закон не має зворотної дії в часі, тому він не може розповсюджуватися на вже наявні на момент його прийняття правовідносини в частині звуження прав громадян. Це напряму заборонено Конституцією України...
Але відповідач, користуючись моїм тяжким станом здоровя (я є інвалідом ЧАЕС 2-ої групи), порушує цю і інші норми Конституції України і не виконує покладених на нього зобовязань держави...
На підставі всього вищенаведеного, в відповідності до статей 3, 8, 19, 21, 22, 56, 58, 64, 113, ч., ч. 2 та 3 ст. 116, 117 та 124 Конституції України, ст., ст. 6-14, 71, 99, 122, п. 2 ч. 1 ст. 183-2, ст., ст. 159-163, 167, 256 КАС України,
ПРОШУ СУД:
1. Визнати протиправним не виконання Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області вимог щодо покладеного на них державою зобов’язань виплати належних Особа_1 пенсій, доплати до пенсій, як інваліду ЧАЕС та війни в повному обсязі.
2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області виконувати вимоги Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ від 28.02.1991 року, Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-XII від 22.10.1993 року в редакції до 2005 року, постанов Кабінету Міністрів України № 894 від 13.07.2004 року «Про підвищення розмірів пенсій, призначених відповідно до частини четвертої статті 54 та № 1293 від 27.12.2005 року «Про збільшення розмірів пенсії деяким категоріям громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в відношенні належних до сплати пенсій, доплати до пенсій інваліда ЧАЕС та війни 3-ої групи Особа_1 і встановити, що відповідач повинен на час існування для нього обов’язку по нарахуванню та сплаті пенсій, доплати до пенсії, сплачувати все в розмірі не меншому ніж:
- для третьої групи інвалідності ЧАЕС та війни - 26,02 мінімальних пенсій за віком, які дорівнюють прожитковому мінімуму для працездатних осіб;
- для 2-ї групи інвалідності ЧАЕС та війни – 35,61 мінімальних пенсій за віком, які дорівнюють прожитковому мінімуму для працездатних осіб;
- для 1-ї групи інвалідності ЧАЕС та війни – 44,2 мінімальних пенсій за віком, які дорівнюють прожитковому мінімуму для працездатних осіб.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити нарахування та виплату державної та додаткової пенсій, доплати до пенсій Особа_1, як інваліду ЧАЕС 3-ої групи, з урахуванням ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ від 28.02.1991 року, Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-XII від 22.10.1993 року в редакції до 2005 року, постанов Кабінету Міністрів України № 894 від 13.07.2004 року «Про підвищення розмірів пенсій, призначених відповідно до частини четвертої статті 54 та № 1293 від 27.12.2005 року «Про збільшення розмірів пенсії деяким категоріям громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з урахуванням раніше виплачених сум, починаючи з липня 1996 року.
4. Допустити негайне виконання постанови в цілому, так як всі позовні вимоги базуються на прямих нормах Конституції України.
Одночасно заявляю такі клопотання:
В зв’язку з тяжким станом здоров’я, проводити судовий розгляд адміністративного позову за моєї відсутності, в порядку скороченого провадження.
Поновити строк звернення до адміністративного суду, якщо суд рахує його пропущеним, на підставі того, що цей адміністративний позов стосується справедливої компенсації з боку держави ядерної шкоди заподіяної моєму здоров’ю, що привело до втрати працездатності, інвалідності, яка відповідно до статті VI Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду від 21 травня 1963 року передбачає строк позовної давності тридцять років.
Додатки:
1. Копія позовної заяви для відповідача (на 2 аркушах).
2. Копія пенсійного посвідчення – 2 екз.
3. Копія посвідчення учасника ліквідації з вкладкою – 2 екз.
4. Копія посвідчення інваліда війни – 2 екз.
5. Копія паспорту – 2 екз.
6. Копія доручення (тільки для суду).
Документом, підтверджуючим наявність підстав для звільнення від сплати судового збору є копія посвідчення учасника ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи І категорії.
10 березня 2011 року
Особа_1