Мой вариант. Иск подал в марте этого года
Я, Особа1, з квітня 2003 року набув статус інваліда війни 3-й групи, а з квітня 2005 року по наступний час являюсь інвалідом війни 2-й групи, що підтверджує посвідчення серія Б № 000000, яке видане ХХ квітня 2003 року Одеським обласним військовим комісаріатом і продовжено ХХ квітня 2005 року та ХХ квітня 2007 року.
Відповідно до ст. 13 ЗУ „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, щорічно до 5 травня мені повинна виплачуватися разова грошова допомога у розмірі вісім мінімальних пенсій за віком, як інваліду війни 2-й групи. Моє право на отримання вказаної допомоги підтверджується також постановою Одеського окружного адміністративного суду від 29.09.2008 року в справі за моїм позовом до Управління праці та соціального захисту населення Приморської районної адміністрації Одеської міської ради. Зазначена постанова суду набрала чинності на підставі ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2010 року.
Мінімальна пенсія за віком у квітні 2009 року відповідно до Закону України „Про Державний бюджет України на 2009 рік” складала 498,00 грн. Мінімальна пенсія за віком з квітня 2010 року, відповідно до Закону України „Про Державний бюджет України на 2010 рік” складала 706,00 грн.
Таким чином, сума виплати повинна була скласти:
2009 рік – 498,00*8=3984,00 грн.
2010 рік – 706,00*8=5648,00 грн.
- всього 9632,00 грн.
Але, всупереч вимогам ст. 13 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та ст. 22 Конституції України, щорічна разова грошова допомога до 5 травня за 2009, 2010 роки виплачувалась не в повному обсязі.
У 2009 році мені було виплачено 430,00 грн. У 2010 році я отримав 480,00 грн. Всього за два роки я отримав 910,00 грн.
Таким чином, за два роки, недоплата (сума завданої матеріальної шкоди) склала: 9632,00-910,00=8722,00 грн. Вважаю, що цим порушено моє право на отримання від держави в повному обсязі разової грошової допомоги, передбаченою ст.13 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
Частиною 1 ст. 17-1 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” встановлено, що виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня ветеранам війни здійснюють органи праці та соціального захисту населення, а саме: Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради. Це також підтверджується „Положенням про Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради”, затвердженим рішенням Одеської міської ради від 25 грудня 2008 року № 3737-V.
На моє звернення в адресу Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, Відповідач фактично відмовив мені у виплаті вказаної грошової допомоги у повному об'ємі, посилаючись при цьому на Постанови КМУ від 18.03. 2009 року № 211 „Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2009 році відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань” та від 07.04.2010 року № 299 „Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується у 2010 році відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань”. Ці посилання вважаю такими, що не грунтуються на нормах чинного законодавства, є безпідставними і юридично неспроможними.
Дана щорічна разова грошова допомога є основною державною соціальною гарантією (ст. 17 ЗУ „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”). Її розмір визначається виключно законом України (ст. 19 ЗУ „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”). Ці положення підтверджуються ст. 92 Конституції України. Законом, яким визначається розмір даної допомоги, є Закон України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. Сама назва Закону говорить про те, що держава гарантує виплату щорічної допомоги у повному об'ємі. Звуження існуючих прав і свобод заборонено ст.ст. 8, 22 Конституції України, які є нормами прямої дії. Це також підтверджується положеннями ч. 3 ст. 2 ЗУ „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. В той же час Конституційний Суд України виклав правову позицію, за якою „Україна є правовою державою (ст.1 Конституції України), а в правовій державі існує сувора ієрархія нормативних актів, відповідно до якої постанови та інші рішення органів виконавчої влади мають підзаконний характер і не повинні викривляти сутність і зміст законів” (Рішення Конституційного Суду України від 19 червня 2001 року №9-рп/2001). Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з положеннями ч. 4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Таким чином, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного публічно-правового спору, застосуванню підлягає саме ст. 13 ЗУ „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, а не Постанови КМУ. Законність моїх позовних вимог до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради підтверджується також Рішеннями Конституційного Суду України: від 1 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 9 липня 2007 року N 6-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008. Конституційний Суд своїми Рішеннями підтвердив факт порушення чинного законодавства, зокрема Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” в частині правильності визначення розміру щорічної разової грошової допомоги інвалідам війни, яка повинна становити та сплачуватися в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком для інвалідів війни 2-й групи. Встановлення окремими законами України певних пільг, компенсацій і гарантій є складовою конституційного права на соціальний захист, а тому відповідно до ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, ч.1 ст. 68 Конституції України вони є загальнообов’язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами.
По сукупності норм чинного законодавства, приведених вище, дії Відповідача щодо обмеженої (не у повному обсязі) виплати щорічної разової грошової допомоги, передбаченої ст. 13 ЗУ „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” в 2009, 2010 роках суперечать вимогам Конституції та Законів України. Тобто дії Відповідача є протиправними.
Крім того, вважаю що і бездіяльність Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради є протиправною. Так, в своїй відповіді на мою заяву, Відповідач не представив жодних відомостей про те, які їм зроблені заходи для виконання вимог діючого законодавства та виплати щорічної разової грошової допомоги у повному об'ємі.
Внаслідок протиправних дій та бездіяльності Відповідача мені завдана матеріальна шкода в розмірі 8722,00 (вісім тисяч сімсот двадцять дві) грн. Відповідно до ст. 56 Конституції України завдана матеріальна шкода повинна бути відшкодована Відповідачем у повному обсязі.
Також необхідно зазначити, що статус інваліда війни 2-й групи з ХХ квітня 2007 року встановлений мені на безтерміновий строк. Про це свідчить запис в Посвідченні інваліда війни. Відповідно до положень ст.ст. 8, 22, 64 Конституції України, ч.3 ст. 2, ст. 13 ЗУ „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, Постанови Одеського окружного адміністративного суду від 29.09.2008 року в справі за моїм позовом до Управління праці та соціального захисту населення Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, вважаю, що я маю право на отримання щорічної разової грошової допомоги в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком безтерміново. Тобто, Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради зобов'язаний виплачувати мені щорічну разову грошову допомогу до 5 травня в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком довічно.
З приводу строку звернення до адміністративного суду хочу пояснити наступне. До 18 лютого 2010 року КАС України був встановлений річний строк для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи. Однак, у 2010 році сталися значні зміни в законодавстві України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами. Рішенням Конституційного суду України від 9 вересня 2010 року N 19-рп/2010 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами” визнані неконституційними зміни, що внесені до Кодексу адміністративного судочинства України. В даному Рішенні зазначено: „Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Проте зміни до КАС України і ЦПК України звузили процесуальні права позивача у справах, пов'язаних із соціальними виплатами, обмеживши його можливості в судовому захисті своїх прав у спорах із суб'єктом владних повноважень, що порушує частину третю статті 22, частину першу статті 55 Основного Закону України”. Крім того, відповідно до п. 3 ст. 99 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду. Таким законом є Цивільний Кодекс України, а зокрема п.3 ст. 268 цього Кодексу, відповідно до якого позовна давність, а за аналогією і строк звернення до адміністративного суду, не поширюється на правовідносини по відшкодуванню шкоди, завданої каліцтвом, ушкодженням здоров’ю. Таким чином, відповідно до ст.ст. 1, 3, 8, ч. 3 ст. 22, ч. 1 ст. 55, ст. 64, ч. 2 ст. 152 Конституції України, Рішення Конституційного суду України від 9 вересня 2010 року N 19-рп/2010, п. 3 ст. 99 КАС України, п. 3 ст. 268 ЦК України вважаю, що строк звернення до адміністративного суду слід обчислювати з 9 вересня 2010 року, а сам строк звернення до адміністративного суду встановити безстроковий.
Статтею 267 КАС України суду надана можливість здійснення контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, а саме: частиною першою зазначеної статті встановлено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. У зв’язку з цим з метою запобігання невиконання (або несвоєчасного виконання) судового рішення, прийнятого за результатами розгляду цієї справи, я вважаю за необхідне звернутися до суду з проханням реалізувати встановлене ч.1 статтею 267 КАС України право здійснення контролю за виконанням прийнятого рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 3, ч. 2 ст. 6, ст. 8, ч. 2 ст. 19, ч. 3 ст. 22, ст. 46, ч. 1 ст. 55, ст.ст. 56, 64, 92, ч. 2 ст. 152 Конституції України, ч. 3 ст. 2, ст. 13, ч. 1 ст. 17-1, ст. 22 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, ст.ст. 17, 19 Закону України „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”, ст. ст. 8, 9, 17 - 19, 21, 49 – 51, 71, 72, 99, 104 - 106, 160, 162, ч. 1 ст. 267 КАС України, п. 3 ст. 268 ЦК України, Рішеннями Конституційного Суду України від 19 червня 2001 року №9-рп/2001, від 1 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 9 липня 2007 року N 6-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 9 вересня 2010 року N 19-рп/2010, -
ПРОШУ:
1) Строк звернення до адміністративного суду обчислювати з 9 вересня 2010 року, а сам строк звернення до адміністративного суду встановити безстроковий.
2) Визнати дії Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради щодо обмеженої (не у повному обсязі) виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої ст. 13 ЗУ „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” в 2009, 2010 роках протиправними.
3) Визнати бездіяльність Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради щодо невиконання норм чинного законодавства та неприйняття заходів по виплаті щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої ст. 13 ЗУ „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” в 2009, 2010 роках у повному об'ємі протиправною.
4) Визнати моє право на отримання від Держави щорічної разової грошової допомоги до 5 травня в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком безтерміново.
5) Зобов’язати Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради виплачувати мені щорічну разову грошову допомогу до 5 травня в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком довічно.
6) Зобов’язати Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради відшкодувати заподіяну мені матеріальну шкоду, а саме стягнути з Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради на мою користь суму недоплаченої мені щорічної разової допомоги за 2009, 2010 роки, як інваліду війни, в розмірі 8722,00 (вісім тисяч сімсот двадцять дві) грн .
7) З метою запобігання невиконання (або несвоєчасного виконання) судового рішення, прийнятого за результатами розгляду цієї справи, зобов’язати Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.