АДМIНIСТРАТИВНИЙ ПОЗОВ
про визнання дій відповідача незаконними, зобов'язання здійснити перерахунок розміру одноразової компенсації за шкоду, заподіяну здоров'ю, зобов'язання виплатити компенсації на оздоровлення у розмірі, передбаченому чинним законодавством
Я, ------------------, є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1986 року, першої категорії, інвалід 1-ої групи наслідків аварії на ЧАЕС.
Головними законами України для громадян, які зазнали опромінення в зоні радіаційного забруднення, є закон «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», надалі - №796-ХІІ від 28.02.1991р. та закон «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», надалі -№39-95.
Закон №39-95(ст.13) передбачає, що «Громадяни, здоров'ю та майну яких завдано шкоди, зумовленої негативним впливом іонізуючого випромінювання під час використання ядерної енергії, мають право на її відшкодування в повному обсязі».
Згідно Закону №796-ХІІ(ст.13) «держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобов'язується відшкодувати її за пошкодження здоров'я або втрату працездатності громадянами та їх дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Це підтверджує 16 ст. Конституції України, яка передбачає: «забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави». Конкретні норми державного відшкодування інвалідам-ліквідаторам передбачені статтями ЗУ № 796-ХІІ, до якого введена стаття 71 (введена Законом № 231-V (231-16) від 05.10.2006 р.), яка передбачає: «Дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін і доповнень до цього Закону».
Відповідно до ст. 48 Закону України № 796-ХІІ мені, інваліду 1 групи по захворюванню, виниклому внаслідок ліквідації Чорнобильської катастрофи, повинна призначатися щорічна допомога на оздоровлення у розмірі п”яти мінімальних заробітних плат.
26.10.2010 року я звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Печерської районної держадміністрації(надалі –Управління) та до Київського міського Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат(надалі – Центр) з заявою, про перерахунок розміру допомоги на оздоровлення за 2010 рік відповідно до діючих законів України, оскільки відповідачами компенсація на оздоровлення за 2010р. була нарахована не вірно, без урахування діючого законодавства.
Від Управління була отримана відповідь про те, що на оздоровлення у 2010 році за постановою Кабінету Міністрів України №562 від 12.07.2005р. мені було нараховано 120 гривень.
У відповіді Центру значилося, що допомога на оздоровлення за 2010 рік у розмірі 120 гривень проведена мені 21.07.2010 року(Квитанція №3188) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №562 від 12.07.2005р .
У перерахунку розміру допомоги на оздоровлення за 2010рік мені було відмовлено і Центром, і Управлінням.
Розмір (120 гривень) сплаченої відповідачем компенсації на оздоровлення за 2010р. за положенням постанови КМ №562 суперечать нормам Закону України № 796-ХІІ, який має більшу юридичну силу ніж постанова КМ №562.
Сума компенсацій на оздоровлення згідно Закону № 796-ХІІ(ст.48) із врахуванням мінімальної заробітної плати на момент виплат(21.07.2010) повинна складати 4 440 гривень. Розрахунки надано у наступній таблиці.
Дата сплати компенсації на оздоровлення Встановлена мін. ЗП на той час, грн Обґрунтування встановленої мін.ЗП за Законом Розмір компенсації= 5*мін.ЗП,грн. Сплачено грн. не доплачено грн.
1 2 3 4 5 6
21.07.2010 888 грн. ЗАКОН УКРАЇНИ "Про Державний бюджет України на 2010рік". 4440 120 4320
Таким чином, загальна сума боргу відповідача по виплаті мені щорічної разової компенсації на оздоровлення за 2010 р. становить 4320 грн.
Отже, дії відповідача незаконні, компенсація на оздоровлення була нарахована мені неправильно і виплачувалась не в повному обсязі, оскільки при її розрахунку відповідач спирався на Постанову КМ №562.
Таким чином, відповідач порушує вимоги ст. 48 Закону України № 796-XII згідно якого мені, як інваліду першої групи по захворюванню, виниклому внаслідок ліквідації Чорнобильської катастрофи, що встановлено експертною комісією, компенсація на оздоровлення повинна бути у розмірі 5 мінімальних заробітних плат.
Стаття 71 Закону України № 796-ХІІ передбачає, що дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону. Оскільки Закону про внесення змін до цього Закону не було прийнято і навіть не розглядалось Верховною Радою, то відповідач, згідно статті 19 Конституції України, повинен виконувати норми цього Закону у повному обсязі.
Стаття 8 КАС України зобов’язує суд при вирішенні справи по суті керуватися принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту слід застосовувати нормативний акт, який має вищу юридичну силу.
Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру виплати на щорічне оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, застосуванню підлягають частина перша статті 48 Закону № 796-ХІІ та Закон № 39-95, а не Постанови КМУ №562, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я та соціального захисту ліквідаторів визначені та закреплені в Законах України № 796-ХІІ, № 39-95.
Відповідно до частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Також не варто брати до уваги посилання відповідача на статтю 62 Закону № 796-ХІІ якою передбачено, що порядок застосування цього Закону визначається Кабінетом Міністрів України, оскільки надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача(інваліда-ліквідатора), встановлених цим же Законом. Тобто Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону, в том числі й інших законів, якими встановлено розміри мінімальної заробітної плати.
Крім того, статтею 22 Конституції України передбачено: «Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийняті нових Законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод», що разом з положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (яку в 1950 році підписали Уряди держав – членів Ради Європи, а 17.07.1997 р. ратифікувала Верховна Рада України) робить неможливим зменшення або відміну затверджених законодавством державних гарантій, в тому числі по відшкодуванню шкоди, зумовленої негативним впливом іонізуючого випромінювання під час використання ядерної енергії, які ДЕРЖАВА встановила інвалідам-ліквідаторам Конституцією та Законами України.
Отже, дії відповідачів вважаю такими, що порушують мої права на отримання щорічної допомоги на оздоровлення за 2010р. відповідно ст.48 Закону №796-ХІІ. Щорічна допомога була нарахована мені неправильно і виплачена не в повному обсязі, оскільки при розрахунку відповідач нараховує мені компенсацію та допомоги на оздоровлення на підставі підзаконних актів, а не вимог Конституції України та законів України, котрі наділені найвищою юридичною силою.
Оскільки я є інвалідом першої групи, згідно п. 18 ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» мене звільнено від сплати судового збору при подачі позовної заяви.
На підставі Закону № 796-ХІІ ст. 20 (п.18) прошу звільнити мене від сплати податків і мита всіх видів, у тому числі судового збору на інформаційно-технічне забезпечення ведення справи.
На підставі викладеного, керуючись ст. З, 8, 16, 19, 22, 50, 46, 113 Конституції України, ст.13, 22,48, 67, 70,71 Закону № 796-ХІІ, Законом № 39-95 та ст. 6, 8, 9, 18, 104, 105 КАС України, -
ПРОШУ:
1. В и з н а т и дії відповідачів - Управління праці та соціального захисту населення Печерської районної держадміністрації м. Києва і Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Головного Управління соціального захисту Київської міської держадміністрації з нарахування мені компенсації на оздоровлення за 2010 рік н е з а к о н н и м и.
2. Зобов’язати відповідача Управління праці та соціального захисту населення Печерської районної держадміністрації м. Києва перерахувати розміри компенсацій на оздоровлення за 2010 р., відповідно до норм ст.48 Закону України №796-ХІІ, а Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Головного Управління соціального захисту Київської міської держадміністрації зобов’язати виплатити мені борг з компенсації на оздоровлення за 2010 рік у розмірі 4320 гривень .
3. Стягнути з Відповідача понесені Позивачем судові витрати.
Додатки:
- 3 копії позовної заяви;
- 3 копії посвідчення із вкладкою