Список форумов Загальна категорія Суди та судочинство ВСУ: Верховний Суд України (новини)

ВСУ: Верховний Суд України (новини)

Суди, підсудність, виконавче провадження. Судочинство.
Likvidator эксперт

Сообщения: 7606
mekena писал(а):
Дело даже не в этом. В реестр досудебных расследований вносится любое заявление гражданина о якобы совершенном преступлении. Даже написанное левой рукой мертвеца. То есть, внесение в реест не говорит аж ни о чем.

Бывшие судьи и работники Верховного суда... не совсем "мертвецы":
В Офисе генпрокурора вышеперечисленные действия квалифицировали по пяти статьям Уголовного кодекса: ч. 2 ст. 364 (злоупотребление властью или служебным положением), ч. 2 ст. 376 (вмешательство в деятельность судебных органов), ч. 4 ст. 382 (невыполнение судебного решения), ч. ч. 1, 2 ст. 109 (действия, направленные на насильственное изменение или свержение конституционного строя или на захват государственной власти).

- 7 апреля 2020 года проведение досудебного расследования в пяти уголовных производствах по указанным фактам поручено следователям центрального аппарата Госбюро расследований. Процессуальное руководство досудебным расследованием осуществляется прокурорами Офиса генерального прокурора, - сообщили в Офисе генпрокурора.

dog-fox Аватара пользователя
SuperModerator

Сообщения: 3857
Откуда: Запоріжжя
Верховним Судом сформульовано правовий висновок, відповідно до якого обов`язковою умовою для стягнення надміру виплачених пенсій є допущення зловживань з боку пенсіонера, однак вказані суми не можуть бути стягнуті у випадку призначення пенсії на підставі недостовірних даних, формування яких не залежить від пенсіонера – в такому разі суми зайво виплаченої пенсії стягуються зі страхувальника. При цьому, оцінюючи докази, що свідчать про можливе зловживання, судам слід виходити з презумпції дійсності документів, наданих для призначення/перерахунку пенсії, та презумпції добросовісності заявника. Ці презумпції може бути спростовано на підставі доказів, що доводять умисел заявника на отримання пенсії без законних для цього підстав.

Постанова Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 756/6984/16-а (адміністративне провадження № К/9901/43936/18).
Moderator

dog-fox Аватара пользователя
SuperModerator

Сообщения: 3857
Откуда: Запоріжжя
Верховний Суд роз’яснив, за яких умов рішення ЄСПЛ вважається повністю виконаним
ТЕКСТ РІШЕННЯ
Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Віталій Іванович Кулик проти України та 191 інша заява» буде виконане остаточно після сплати кожному заявникові 1000 євро та виконання рішень національних судів, невиконання яких стало підставою для звернення до ЄСПЛ.

Про це зазначено в постанові, яку Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду прийняв за результатом перегляду в касаційному порядку справи, у якій позивач просив визнати протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України у виконавчих провадженнях, що призвела до невиконання рішення ЄСПЛ у справі «Віталій Іванович Кулик проти України та 191 інша заява». Бездіяльність полягала у невиконанні рішень національних судів, ухвалених на його (позивача) користь у 2010–2011 роках.

Суди першої та апеляційної інстанцій позов задовольнили частково. Відповідач оскаржив ці рішення в касаційному порядку, пославшись на те, що державний виконавець провів усі необхідні та передбачені законодавством дії з виконання рішення ЄСПЛ, ухваленого на користь позивача.

Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу Мін’юсту України, вказавши, що викладені в ній доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Спір стосується виконання судового рішення ЄСПЛ від 15 червня 2017 року у справі «Віталій Іванович Кулик проти України та 191 інша заява», у якому зазначено, що Уряд України як держава-відповідач подав односторонні декларації з метою врегулювання порушених у цих заявах питань (з приводу визнання тривалості виконання рішень національних судів), і запропоновано ЄСПЛ вилучити заяви з реєстру справ відповідно до ст. 37 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Уряд зобов’язався виконати рішення національних судів, зазначених у додатку, які ще підлягають виконанню, а також сплатити кожному заявнику 1000 євро.

ЄСПЛ прийняв рішення стосовно схвалення умов односторонньої декларації, про що Уряд України одержав повідомлення 24 липня 2017 року.

Виконання функції органу, відповідального за забезпечення представництва України в ЄСПЛ та виконання його рішень, покладено на Міністерство юстиції (постанова КМУ від 31 травня 2006 року № 784 «Про заходи щодо реалізації Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"»), структурним підрозділом якого є Державна виконавча служба.

Верховний Суд вказав на правильність висновків судів попередніх інстанцій, які зазначили, що саме вимогами Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» й положеннями Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення платежів, пов’язаних з виконанням рішень закордонних юрисдикційних органів, прийнятих за наслідками розгляду справ проти України (затвердженого постановою КМУ від 7 березня 2007 року № 408) передбачено, що виплата коштів за рішенням ЄСПЛ в частині виконання рішень національного суду та сплати пені здійснюється за вимогами державного виконавця ДВС України, а виплата коштів на виконання рішення національного суду відбувається не за рахунок відповідача за рішенням національного суду, а з відповідної бюджетної програми Державного бюджету України.

Водночас у цій справі державний виконавець, вчиняючи виконавчі дії з виконання рішення ЄСПЛ, не врахував приписів зазначених вище Закону й Порядку № 408, а також Порядку взаємодії Державної виконавчої служби України та Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини під час забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та виконання рішень Європейського суду з прав людини (затвердженого наказом Мін’юсту України 23 вересня 2013 року № 1989/5), які є спеціальними у спірних відносинах, і помилково керувався виключно положеннями Закону України «Про виконавче провадження», Порядком погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою (затвердженим постановою КМУ від 3 вересня 2014 року № 440) і Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (затвердженим постановою КМУ від 3 серпня 2011 року № 845).

Державний виконавець, всупереч вимогам п. 9 Порядку № 1989/5, у місячний строк з дня отримання автентичного перекладу рішення ЄСПЛ не організував перевірки стану виконання рішення національного суду, не вжив заходів щодо його виконання, не повідомив Секретаріату Урядового уповноваженого у справах ЄСПЛ про неможливість виконання рішення національного суду. Отже, вжиті державним виконавцем заходи не призвели до виконання рішення ЄСПЛ в частині виконання рішень національних судів, оскільки кошти на підставі вказаних судових рішень на користь позивача не виплачені.

Таким чином, державний виконавець не вчинив дій, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», вимогами Порядку № 408 та Порядку № 1989/5, а відповідач, як Орган представництва, не здійснив належним чином координації виконання рішення ЄСПЛ у справі «Віталій Іванович Кулик проти України та 191 інша заява» в частині виконання вищезазначених рішень національних судів на користь позивача.

Щодо доводів касаційної скарги відповідача про те, що рішення ЄСПЛ є виконаним у зв’язку з тим, що позивачеві проведено виплату відшкодування за цим рішенням, то колегія суддів Касаційного адміністративного суду зазначила, що виконанням Рішення є не лише виплата стягувачеві відшкодування, а й вжиття додаткових заходів індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який Стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні (ст. 1, ч. 2 ст. 10 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Виконанням додаткових заходів індивідуального характеру на виконання рішень ЄСПЛ є, у тому числі, виконання рішень національних судів, невиконання яких стало підставою для звернення до ЄСПЛ (п. 12 Порядку № 1989/5 та підпункт 8 п. 2 Порядку № 408).


Постанова Верховного Суду від 17 березня 2020 року у справі № 820/4832/17 (адміністративне провадження № К/9901/31717/18) В Єдиному державнону реєстрі судових рішень.
Moderator

mekena Аватара пользователя
Site Admin

Сообщения: 4659
Откуда: Донецкая обл. УКРАИНА!
Верховний Суд залишив у силі рішення щодо виплат до 5 травня

Верховний Суд залишив у силі рішення у зразковій справі № 440/2722/20 щодо розміру виплати ветерану війни разової щорічної грошової допомоги до 5 травня.
Відповідне рішення ухвалила 13 січня цього року Велика Палата Верховного Суду.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Раніше до Суду надійшло подання судді Полтавського окружного адміністративного суду про розгляд цієї справи як зразкової, а рішенням від 29 вересня 2020 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду визнав протиправною бездіяльність Центру по нарахуванню та здійсненню соцвиплаті зобов’язав нарахувати та виплатити недоплачену грошову допомогу, з урахуванням попередньо виплаченої суми інваліду війни 2 групи.
Тож замість виплаченої допомоги 3160 гривень відповідача зобов’язали виплатити 8 мінімальних пенсій за віком, що становить 13104 гривні.

Під час розгляду справи судді наголошували, що на момент отримання спірної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік слід керуватися вимогами Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», що передбачає виплату грошової допомоги до 5 травня для учасників бойових дій у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком, інвалідам війни 1 групи –10 мінімальних пенсій за віком, 2 групи – 8 мінімальних пенсій за віком, 3 групи – 7 мінімальних пенсій за віком.

ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

13 січня 2021 року, розглянувши апеляційну скаргу Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області, Велика Палата ВС залишила її без задоволення, а рішення по справі №440/2722/20 (адміністративне провадження №Пз/9901/14/20) КАС ВС – без змін.
Рішення Великої Палати Верховного Суду набирає законної сили з моменту його прийняття, є остаточним і оскарженню не підлягає. Суди мають враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішеннях за результатами розгляду зразкових справ (ч. 3 ст. 291 Кодексу адміністративного судочинства України).
Смерть рашистским оккупантам!

Borzow Аватара пользователя
эксперт

Сообщения: 771
Откуда: Донбасс
mekena писал(а):
Верховний Суд залишив у силі рішення щодо виплат до 5 травня

https://supreme.court.gov.ua/supreme/pr ... s/1056189/
Теория - это когда все всё знают, но ничего не работает.
Практика - это когда всё работает, но никто не знает почему.
Мы совмещаем теорию и практику - У НАС НИХРЕНА НИЧЕГО НЕ РАБОТАЕТ И МЫ НЕ ЗНАЕМ ПОЧЕМУ!!!

dog-fox Аватара пользователя
SuperModerator

Сообщения: 3857
Откуда: Запоріжжя
Верховний Суд висловився стосовно відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув справу № 280/2635/20 та встановив, що відмова у відшкодуванні витрат на правничу допомогу через відсутність доказів оплати вказаних послуг не узгоджується з нормами чинного процесуального законодавства.


Обставини справи

Так, відмовляючи позивачу у відшкодуванні витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, керувався тим, що матеріали справи не містять доказів фактичного понесення позивачем витрат на правничу допомогу в розмірі 9500 грн, оскільки до матеріалів справи не надано жодного документа, який підтверджує їх перерахування на користь особи, яка надавала правничу допомогу.

Висновок Верховного Суду

ВС зазначив, що КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

На переконання колегії суддів, зазначені норми (ст.ст. 134, 139) були введені в КАС України з 15.12.2017, у тому числі, з метою унормування відносин між суб`єктами, які потребують юридичного супроводу, та адвокатами. Так, за існуючого правового регулювання у сторін з’явилась можливість відшкодовувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі із суб’єктом владних повноважень). При цьому норми зазначених статей спрямовані саме на захист прав та інтересів позивачів-суб’єктів господарювання, а не адвокатів. Встановлена на законодавчому рівні можливість позивачів отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту своїх прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції.

Отже, висновки судів попередніх інстанції про відмову у відшкодуванні витрат на правничу допомогу через відсутність доказів оплати вказаних послуг не узгоджується з нормами чинного процесуального законодавства.
Moderator

dog-fox Аватара пользователя
SuperModerator

Сообщения: 3857
Откуда: Запоріжжя
Розмір гонорару адвоката: практика Верховного Суду

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув справу № 640/18402/19 та встановив, що розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

Обставини справи

Суть справи полягала в тому, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду рішення Окружного адміністративного суду скасовано в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві на користь позивача 12 350 грн, витрат на правничу допомогу, прийнято в цій частині нову постанову, якою у стягненні з Головного управляння ДФС у м. Києві витрат на правничу допомогу відмовлено.

Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи постанову, дійшов висновку, що позивач до матеріалів справи, всупереч вимогам 134 КАС України, не надав доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, деталізації наданих послуг та вартості кожної із них.

Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції в частині відмови у стягненні витрат на правничу допомогу, адвокат позивача подав касаційну скаргу.

Зазначав, що в матеріалах справи міститься достатньо доказів, які підтверджують надання правничої допомоги. Зокрема, звертав увагу на те, що відповідно до договору про надання правової допомоги (зі змінами внесеними додатковою угодою, оплата передбачалась у розмірі еквівалентному 500 доларам США за супроводження справи, а не за конкретну дію/вид адвокатської діяльності. Еквівалентна сума була визначна на рівні 12 350 грн, станом на 27 серпня 2019 року.

Висновок Верховного Суду

ВС вважає висновки суду апеляційної інстанції помилковими, оскільки вони не ґрунтуються на всебічно досліджених доказах, наявних у матеріалах справи, які підтверджують понесені позивачем витрати на правову допомогу.

Так, відповідно до пункту 1 Додаткової угоди до Договору про надання правової допомоги сторони погодили доповнити п. 4 Договору і викласти його в наступній редакції: «4.1 За надання Бюро Клієнтові правової (правничої) допомоги Клієнт сплатить винагороду, визначену в пунктах 4.1.1. Договору. Винагорода сплачується на підставі виставленого Бюро Клієнту рахунку 4.1.1. За надання правової (правничої) допомоги по 1.1. Договору в суді 1-ої інстанції Клієнт сплатить Бюро гонорар у розмірі еквівалентному 500 (П’ятистам) доларам США. Оплата здійснюється у формі передоплати в момент підписання Договору. 4.1.2 … Оплата здійснюється на підставі рахунку. Гривневий еквівалент винагороди визначається на день виставлення рахунку…».

Отже, розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у Договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

ВС підкреслив, що матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката та понесення нею витрат у суді першої інстанції, а саме представником позивача складені та підписані наступні документи: позовна заява з додатками, заява про судові витрати з додатками, відповідь на відзив відповідача на позовну заяву з додатками, всі копії документів завірені представником відповідача з дотриманням положень статті 94 КАС України, копія квитанції підтверджує сплату суми 12350,00 грн.

ВС також врахував положення частини сьомої статті 134 КАС України, за якими обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України у випадку наявності витрат на оплату послуг адвоката позивач повинен подати детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним втрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Верховний Суд з огляду на умови договору про надання правової допомоги, враховуючи складання і підписання адвокатом всіх процесуальних документів від імені і в інтересах позивача, дійшов висновку, що в даній конкретній справі витрати на правову допомогу в сумі 12 350 грн, є реальними, підтвердженими матеріалами справи.

Щодо відсутності детального опису робіт на виконання положень частини четвертої статті 134 КАС України, ВС звернув увагу на зміст цієї норми, яка запроваджена «для визначення розміру витрат», у той час, як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу втраченого представником позивача, а отже є визначеним. Доводів податкового органу щодо неспівмірності витрат на правову допомогу відзив на позовну заяву не утримує.

ВС погодився з висновком суду першої інстанції, що витрати на професійну правничу (правову) допомогу підтверджені належними та допустимими доказами, а тому підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд скасував постанову Шостого апеляційного адміністративного суду в частині відмови у стягненні за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві на користь особи 12 350 грн, витрат на правничу допомогу, рішення Окружного адміністративного суду міста Києві в цій частині залишив без змін.
Moderator

dog-fox Аватара пользователя
SuperModerator

Сообщения: 3857
Откуда: Запоріжжя
Як встановити стаж за відсутності записів у трудовій книжці: пояснення Верховного Суду

Суди відхилили як доказ трудові книжки з підстави наявності розбіжностей у зазначенні місяця народження позивача - «10» замість «11», що, у цьому випадку, зводиться до формалізму, проте формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. Про це зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 588/647/17 (постанова від 20 січня 2021 року).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до районного Управління Пенсійного фонду, в якому просив:

- визнати неправомірними дії відповідача про відмову у призначенні пільгової пенсії;

- зобов'язати Управління ПФУ в Тростянецькому районі призначити пенсію за віком на пільгових умовах, починаючи з 14.02.2017.

Постановою Тростянецького районного суду Сумської області, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивач не оскаржував рішення Комісії ПФУ від 04.04.2017 № 13 про підтвердження трудового стажу та не підтвердив наявність 20 років стажу на посаді тракториста-машиніста, необхідного для призначення пенсії на пільгових умовах; записи трудової книжки не підтверджують роботу позивача протягом повного робочого дня із безпосередньою зайнятістю у виробництві сільськогосподарської продукції. У трудовій книжці колгоспника вказана дата народження, відмінна від дати, вказаної у паспорті позивача.

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що позивач не позбавлений права оскаржити рішення Комісії ПФУ від 04.04.2017 № 13, яке в межах спірних правовідносин є визначальним та обов'язковим для Управління ПФУ в Тростянецькому районі Сумської області.

ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд зазначив, що відповідно до п. «в» ч. 1 ст. 13 Закону № 1788-XII на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи трактористи-машиністи, безпосередньо зайняті у виробництві сільськогосподарської продукції в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства, - чоловіки після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 30 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі.

У п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637) визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.

Позивач на підтвердження своїх вимог надав до суду трудову книжку колгоспника – дата заповнення 27.01.1979; трудову книжку – дата заповнення 04.05.2002.

Трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи. Тому, оцінка цих трудових книжок має істотне значення для правильного вирішення справи.

Суди першої та апеляційної інстанцій фактично відхилили як доказ трудові книжки з підстави наявності розбіжностей у зазначенні місяця народження позивача - «10» замість «11», що, у цьому випадку, зводиться до формалізму.

Верховний Суд у постанові від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а сформулював висновок про те, що «<…> формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист».

ВС наголосив: «У матеріалах справи наявні архівні довідки Комунальної установи «Тростянецький районний трудовий архів», належність яких ОСОБА_1 підтверджено рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 03.02.2017 у справі № 588/26/17. Належність ОСОБА_1 трудових книжок не було предметом спору. Проте, суди попередніх інстанцій не дослідили відомості, які містяться у вказаних архівних довідках, на предмет збігу або, навпаки, розбіжності із записами у трудових книжках; наявності відомостей про умови праці та характер виконуваної роботи. До трактористів-машиністів, безпосередньо зайнятих у виробництві сільськогосподарської продукції, відносяться працівники, які оформлені на роботу трактористами-машиністами, мають відповідне посвідчення, постійно зайняті на тракторах та інших самохідних сільськогосподарських машинах протягом повного сезону сільськогосподарських робіт в рослинництві та тваринництві. Віднесення господарства до підприємств сільського господарства, трактористи-машиністи яких мають право на пільгову пенсію, провадиться відповідно до класифікатора галузей народного господарства».

Пунктом 20 Порядку № 637 визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Верховний Суд у постанові від 20.02.2018 у справі № 234/13910/17 виклав висновок про те, що: «<…> Надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутністю трудової книжки або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення».

Разом з тим, суди попередніх інстанцій не врахували, що механізм підтвердження Комісією ПФУ періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах у разі ліквідації підприємства, установи та організації без визначення правонаступника вимагається, якщо трудова книжка є втраченою, якщо відсутні необхідні записи або неправильні чи неточні записи про періоди роботи.

Тому, за наявності у трудовій книжці достатніх відомостей для підтвердження трудового стажу, що необхідно було дослідити судам попередніх інстанцій у цій справі, підстави для розгляду Комісією ПФУ питання наявності трудового стажу позивача могли бути відсутні.

У такому разі, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли передчасного висновку, що відповідач правомірно відмовив позивачу у призначенні пільгової пенсії.

За викладених обставин, порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права є підставою для скасування постанови районного суду та ухвали апеляційного суду і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Moderator

dog-fox Аватара пользователя
SuperModerator

Сообщения: 3857
Откуда: Запоріжжя
Чи зарахують у пенсію монгольські тугрики: відповідь у рішенні КАС Верховного Суду

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 495/1416/17 дійшов висновку, що законодавством України, зокрема, Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Законом України «Про пенсійне забезпечення» не передбачено обчислення розміру пенсії особам, які проходили військову службу у військових частинах, що були розміщені за кордоном, із заробітку із врахуванням частини заробітної плати отриманої в іноземній валюті.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

З матеріалів справи убачається, що в період з 1978 року по 1984 рік позивач проходив військову службу у Монгольській Народній Республіці.

Згідно з архівною довідкою, виданою філією Центрального Архіву Міністерства оборони Російської Федерації від 24 жовтня 2016 року № 16/2/12030 та № 16/2/12031 позивач отримував дохід у двох сумах: у рублях та у монгольських туграх.

Білгород-Дністровське об'єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області листом від 7 лютого 2017 року № 16/5-01 повідомило позивача про відмову у включенні до розрахунку середньомісячного заробітку для обчислення розміру пенсії заробіток у тугриках, оскільки відсутня інформація про збір на обов'язкове державне соціальне страхування.

Позивач звернувся до суду. КАС встановив наступне.

ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

6 квітня 1981 року між СРСР і Монгольською народною Республікою була підписана Угода про співробітництво у галузі соціального забезпечення, ратифікована 2 грудня 1981 року, та яка набула чинності з 28 січня 1982 року.

Із цієї угоди убачається, що вона поширюється на всі види соціального забезпечення громадян, які встановлено або буде встановлено законодавством Договірних Сторін.

Під соціальним забезпеченням у галузі пенсійного забезпечення за даною Угодою маються на увазі всі види забезпечення, які надаються громадянам державними органами обох держав у разі призначення пенсії за віком, по інвалідності, а також у зв'язку з втратою годувальника.

Положення Угоди поширюються також на всі види соціального забезпечення, які надаються відповідно до законодавства Договірних Сторін військовослужбовцям.

Громадяни однієї Договірної Сторони, які постійно проживають на території іншої Договірної Сторони, з усіх питань соціального забезпечення повністю прирівнюються до громадян цієї Договірної Сторони.

Під терміном «постійно проживають», за даною Угодою, розуміються особи, які мають дозвіл на постійне проживання, підтверджений документами, отриманими від компетентних органів відповідної Договірної Сторони.

При здійсненні соціального забезпечення компетентними органами Договірної Сторони, на території якої проживає громадянин, до нього застосовується внутрішнє законодавство.

У разі призначення пенсії зараховується повністю трудовий стаж, у тому числі і стаж, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і в пільговому розмірі, набутий на території обох Договірних Сторін і підтверджений компетентними органами тієї Договірної Сторони, на території якої набуто трудовий стаж.

Розрахунок стажу роботи в кожній із Договірних Сторін провадиться за законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої робота виконувалася.

Пенсії призначаються і виплачуються компетентними органами тієї Договірної Сторони, на території якої постійно проживає на день звернення за призначенням пенсії громадянин і має право на пенсію за законодавством цієї Договірної Сторони.

Соціальне забезпечення працівників, включаючи технічний і обслуговуючий персонал, дипломатичних, консульських і торгових представництв та інших установ однієї держави, які знаходяться в другій державі, а також членів їхніх сімей провадиться за законодавством держави, яка їх направила, якщо вони є громадянами цієї держави.

Соціальне забезпечення працівників підприємств наземного і повітряного транспорту, річкового судноплавства, працівників спільних, акціонерних та інших підприємств та членів їхніх сімей, які направляються на тимчасову чи постійну роботу на територію другої держави, провадиться за законодавством держави, яка їх направила.

Усі витрати, пов'язані з реалізацією соціального забезпечення за цією Угодою, несе Договірна Сторона, яка надає забезпечення. Взаємні розрахунки між державами не провадяться.

Документи та архівні матеріали, необхідні для призначення пенсій відповідно до Угоди, надаватимуться на запит компетентної установи соціального забезпечення іншої Договірної Сторони.

Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відповідно до пункту 2.10 якого довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією.

Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або архівними установами.

У випадках, коли архівні установи не мають можливості видати довідку за встановленою формою з розшифровкою виплачених сум за видами заробітку, вони можуть видавати довідки, що відповідають даним, наявним в архівних фондах, без додержання цієї форми.

Пунктом 124 Положення про порядок призначення та виплати державних пенсій, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 3 серпня 1972 № 590, яке діяло під час роботи позивача за кордоном, було установлено, що в заробіток для нарахування пенсії включаються усі види заробітної плати, на які відповідно до діючих правил нараховуються страхові внески. У разі, коли страхові внески нараховуються на умовні суми заробітку, в середній заробіток для нарахування пенсії включаються ці умовні суми.

За приписами пункту 129 Положення про порядок призначення і виплати державних пенсій для обчислення пенсій передбачалися такі правила:

При визначенні середньомісячного заробітку (пункти 121 - 126) робітників і службовців, які працювали в установах СРСР за кордоном або в міжнародних організаціях і схемою оплати праці яких передбачаються мінімальні та максимальні оклади в радянській валюті, враховується 200 відсотків максимального окладу за займаною посадою (з встановленими надбавками) в радянській валюті. При цьому та частина заробітної плати, яка виплачується в іноземній валюті, не враховується.

При визначенні середньомісячного заробітку (пункти 121 - 126) інших робітників і службовців, направлених з СРСР на роботу за кордон, пенсії обчислювалися із розрахунку 100 відсотків заробітної плати, яку вони отримували до направлення за кордон, а непрацюючим до направлення за кордон - 100 відсотків окладу, встановленого в СРСР за посадою, займаною за кордоном, або за іншою аналогічною посадою.

При визначенні середньомісячного заробітку (пункти 121 - 126) робітників і службовців військових частин, тимчасово розташованих за кордоном, враховується 100 відсотків заробітної плати, встановленої за займаною посадою (виконуваної роботи) в радянській валюті.

Останній абзац пункту 129 Положення про порядок призначення та виплати державних пенсій передбачав порядок визначення середньомісячного заробітку для службовців військових частин, тимчасово розташованих за кордоном (як у спірному випадку), і вказував на те, що пенсії таких осіб обчислюються з розрахунку 100% заробітної плати, встановленої із займаної посади (виконуваної роботи) в радянській валюті, тобто без врахування заробітної плати отриманої в іноземній валюті.

Отже, ні Положенням, чинним на час роботи позивача за кордоном, ні законодавством, чинним на час звернення позивача до управління Пенсійного фонду за призначенням пенсії, які визначали порядок призначення та виплати пенсії, не передбачено права особи, яка працювала за кордоном у військовій частині колишнього СРСР, обчислення розміру пенсій із заробітку з урахуванням частини заробітної плати, отриманої в іноземній валюті.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією висловленою Верховним Судом України у постанові від 17 жовтня 2017 року у справі № 2а/1215/34/12 у подібних правовідносинах, згідно якого законодавством України не передбачено обчислення розміру пенсії особам, які працювали за кордоном в установах колишнього СРСР чи УРСР або за відрядженням цих установ, із заробітку із врахуванням частини заробітної плати отриманої в іноземній валюті, і колегія суддів не вбачає підстав для відступлення від неї.

Відтак, суд вважає правомірними дії відповідача щодо розрахунку пенсії позивача із заробітної плати без врахування частини заробітної плати (грошового забезпечення), отриманої в іноземній валюті.
Moderator

dog-fox Аватара пользователя
SuperModerator

Сообщения: 3857
Откуда: Запоріжжя
Пенсія військовослужбовця: чому суд може відмовити у перерахунку

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі № 580/2417/19 відмовив колишньому військовослужбовцю у позові про перерахунок пенсії, оскільки в довідці про доходи не було зазначено ЄСВ.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з жовтня 2018 року є одержувачем пенсії по інвалідності згідно із Законом України №2262-XII від 09.04.1992 «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Проте, при обчисленні розміру пенсії відповідачем протиправно не врахувало фактично отримані ним у складі грошового забезпечення за останні 24 календарних місяці служби підряд перед звільненням, зазначені вище суми додаткових видів грошового забезпечення.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 20.09.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2019, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що Закон № 2262-ХІІ, передбачає включення до грошового забезпечення, з розміру якого обчислюється пенсія, лише щомісячні основні види грошового забезпечення, до яких належать: посадовий оклад, оклад за військовим званням, процентна надбавка за вислугу років, а також щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії.

Тобто, при обчисленні пенсії не враховується такий складовий елемент грошового забезпечення як одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.

Відтак, оскільки отримувані позивачем під час проходження військової служби грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, одноразова грошова допомога при звільненні та винагорода за безпосередню участь в АТО не входять до встановленого частиною третьою статті 43 Закону № 2262-ХІІ переліку видів грошового забезпечення, у відповідача були відсутні законні підстави для здійснення позивачу перерахунку пенсії із включенням до складу його грошового забезпечення, з якого обчислюється пенсія, вказаних виплат.

Щодо врахування при обчисленні пенсії премії за 24 місяці перед звільненням (за період з жовтня 2016 року по жовтень 2018 року), то суди попередніх інстанцій встановили, що така була включена до складу грошового забезпечення позивача, з якого обчислено пенсію.

Щодо врахування при обчисленні пенсії щомісячної додаткової грошової винагороди, то суди попередніх інстанцій визнали, що така має системний характер, а тому враховується у складі грошового забезпечення, з якого обчислено пенсію, проте за умови підтвердження сплати страхових внесків.

Водночас, з огляду на відсутність інформації щодо утримання з цієї винагороди страхових внесків, у відповідача були наявні об`єктивні підстави для відмови у врахуванні її при обчисленні пенсії.

ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

При обґрунтуванні своєї позиції Верховний Суд виходив за наступного.

Однією з умов пенсійного забезпечення військовослужбовців є визначення видів грошового забезпечення, які враховуються при обчисленні пенсій.

Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою в постанові від 06.02.2019 у справі № 522/2738/17, при обчисленні пенсії особам звільненим з військової служби не враховується такий складовий елемент грошового забезпечення як одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач під час проходження служби з жовтня 2016 року по лютий 2018 року кожного місяця отримував щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Уряду №889.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.02.2019 року у справі №522/2738/17 зазначила, що факт сплати єдиного внеску має значення для вирішення питання включення до грошового забезпечення для обчислення пенсії його видів з переліку, визначеного статтею 43 Закону № 2262-ХІІ.

Тобто, щомісячна додаткова грошова винагорода військовослужбовця, яку він отримував під час проходження служби, включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення пенсії, за умови нарахування та сплати з такої єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Водночас, як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, у наданій позивачем для перерахунку пенсії довідці про доходи № 96 від 13.05.2019 за період з жовтня 2016 по вересень 2018 відсутня інформація про сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування.

За наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність наразі правових підстав для врахування при обчисленні пенсії отриманої під час проходження позивачем військової служби щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 50 668,99 грн (60% від грошового забезпечення).

Суд апеляційної інстанції правильно констатував, що за наявності такої інформації пенсія позивача підлягає перерахунку з грошового забезпечення з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцю, передбаченої постановою Уряду №889.
Moderator

dog-fox Аватара пользователя
SuperModerator

Сообщения: 3857
Откуда: Запоріжжя
У яких випадках суд зобов’язує ПФУ провести перерахунок пенсії

При призначенні пенсії не було враховано всі види оплати праці (виплат, доходу), на які нараховано збір на обов’язкове державне пенсійне страхування, у зв’язку із чим відповідні дії Управління ПФУ слід визнати протиправними.
Особа не позбавлена можливості звернутися до суду цивільної юрисдикції з позовною вимогою про відшкодування їй шкоди, якщо вважає, що роботодавець несвоєчасно оформив або подав довідку про складові заробітної плати для призначення пенсії, або видав недостовірну чи неповну довідку. Про це зазначила Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи № 510/1286/16-а.
Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Згідно з частиною третьою статті 51 Закону № 2262-ХІІ перерахунок пенсій у зв’язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв’язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів ПФУ та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.

Відповідно до статті 55 цього Закону нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але своєчасно не отримав з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більш як за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недоотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу ПФУ, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Буквальне тлумачення наведених норм права дає підстави вважати, що ці норми стосуються вже нарахованих сум пенсій за минулий час, однак не виплачених з вини ПФУ.

ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що норми статті 87 Закону № 1788-ХІІ, статті 46 Закону № 1058-ІV і статей 51, 55 Закону № 2262-ХІІ (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії) підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб’єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов:

1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом;

2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.

Разом із цим до 8 серпня 2016 року ОСОБА_1 не зверталася до Управління ПФУ щодо проведення перерахунку пенсії та не оскаржувала дії чи бездіяльність Управління ПФУ.

У справі, що розглядається, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом у зв’язку із тим, що пенсійний орган не врахував їй при призначенні пенсії суми отриманих нею виплат, з яких сплачено страхові внески, а отже, ці суми не нараховані і є спірними.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що, визначаючи початок перебігу строку звернення до адміністративного суду, важливо встановити той момент, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення її прав. У спорах, що виникають з органами ПФУ, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу ПФУ відповіді на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.

Отже, в цьому випадку початок перебігу строку звернення до адміністративного суду слід пов’язувати з датою отримання листа-відповіді, листа-роз’яснення від органу ПФУ на запит особи про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку.

Аналіз чинного законодавства дає підстави для висновку, що матеріальна допомога на оздоровлення, допомога для вирішення соціально-побутових питань, індексація заробітної плати, надбавка за особливі умови проходження державної служби та премії до державних і професійних свят, на які нараховувався збір на обов’язкове державне пенсійне страхування, входили до системи оплати праці державного службовця.

За змістом наведених норм отримувані застрахованою особою суми виплат, з яких були фактично нараховані та сплачені страхові внески або збір на обов’язкове державне пенсійне страхування, враховуються в заробіток (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії незалежно від того, чи входять вони до структури заробітної плати.

У цій справі суди попередніх інстанцій дійшли висновку, з яким погодилася й колегія суддів Великої Палати Верховного Суду, що при призначенні пенсії позивачці не було враховано всі види оплати праці (виплат, доходу), на які нараховано збір на обов’язкове державне пенсійне страхування, у зв’язку із чим відповідні дії Управління ПФУ слід визнати протиправними та зобов’язати відповідача провести перерахунок пенсії.
Moderator

dog-fox Аватара пользователя
SuperModerator

Сообщения: 3857
Откуда: Запоріжжя
Велика Палата Верховного Суду поставила крапку у спорі про дію рішень КСУ у часі.

Велика Палата Верховного Суду по справі № 4819/49/19 відмовила у задоволенні заяви про перегляд ухвали Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 25 жовтня 2019 року за виключними обставинами.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Заявник просив переглянути за виключними обставинами ухвалу ККС від 25 жовтня 2019 року, якою відмовлено у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на ухвалу Херсонського апеляційного суду від 18 липня 2019 року, і скасувати її; постановити ухвалу про відкриття касаційного провадження.

Виключною обставиною заявник вважає Рішення Другого сенату Конституційного Суду України від 17 червня 2020 року № 4-р (ІІ)/2020, ухвалене за конституційною скаргою щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 309 КПК.

Ухвалою слідчого судді Херсонського міського суду Херсонської області від 25 червня 2019 року відмовлено у задоволенні скарги на бездіяльність уповноважених службових осіб Херсонської місцевої прокуратури, яка полягала у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 18 липня 2019 року відмовлено у відкритті провадження за апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді Херсонського міського суду Херсонської області від 25 червня 2019 року. Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, Херсонський апеляційний суд вказав, що за змістом ч. 3 ст. 309 Кримінального процесуального кодексу України серед переліку ухвал слідчого судді, які підлягають оскарженню під час досудового розслідування, відсутня ухвала слідчого судді про відмову в задоволенні скарги на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей до ЄРДР. На підставі зазначеного апеляційний суд дійшов висновку, що така ухвала не може бути предметом апеляційного перегляду.

Ухвалою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 25 жовтня 2019 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на ухвалу Херсонського апеляційного суду від 18 липня 2019 року. ККС послався на ч. 3 ст. 307 КПК, зауваживши, що ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого чи прокурора не може бути оскаржена.

ВИСНОВКИ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами, з`ясувавши думку учасників судового провадження, ВП ВС дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви з огляду на таке.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 459 КПК виключною обставиною визнається встановлена КСУ неконституційність, конституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи.

ВП ВС відкрито провадження за виключними обставинами, а, отже, суд вважає, що заявник може звернутися із заявою про перегляд за виключними обставинами ухвали слідчого судді незважаючи на те, що рішення КСУ ухвалено не за його конституційною скаргою.

Згідно з резолютивною частиною Рішення Другого сенату КСУ від 17 червня 2020 року № 4-р (ІІ)/2020, ухваленого за конституційною скаргою, визнано неконституційними та такими, що втрачають чинність з дня ухвалення КСУ цього рішення положення ч. 3 ст. 307 КПК щодо заборони оскарження ухвали слідчого судді за результатами розгляду скарги на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КСУ рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Аналогічне положення міститься у ст. 91 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України». Окрім цього у ст. 97 цього Закону визначено, що КСУ у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання.

Рішенням КСУ у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України «Про чинність Закону України «Про Рахункову палату», офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 150 Конституції України, а також ч. 2 ст. 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) від 14 грудня 2000 року (справа № 1-31/2000) визначено, що рішення КСУ мають пряму дію.

Таким чином, аналіз норм розділу ХІІ Конституції України («Конституційний Суд України») та Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» дає підстави дійти висновку про те, що рішення КСУ має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення КСУ, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення КСУ.

Тобто рішення КСУ поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення.

Встановлена КСУ неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням (п. 9.9 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29 жовтня 2019 року у справі № 922/1391/18).

У тексті рішення КСУ від 17 червня 2020 року № 4-р (ІІ)/2020 відсутні положення, які б дозволили зробити висновок про його поширення на правовідносини, які припинилися на момент його ухвалення. Натомість у резолютивній частині цього рішення чітко вказано про те, що положення ч. 3 ст. 307КПК втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

ВП ВС зазначає, що на день прийняття ККС ухвали від 25 жовтня 2019 року норма ч. 3 ст. 307 КПК щодо заборони оскарження ухвали слідчого судді за результатами розгляду скарги на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення, не була визнана неконституційною.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 КПК процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

Ухвалу ККС, яку просить переглянути за виключними обставинами заявник, прийнято 25 жовтня 2019 року. На момент її прийняття ККС застосував чинні норми КПК. Натомість Рішення Другого сенату КСУ № 4-р (ІІ)/2020 за конституційною скаргою щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 309 КПК, яке заявник вважає виключною обставиною, ухвалено 17 червня 2020 року. На момент ухвалення вищезазначеного рішення КСУ кримінально-процесуальні відносини у аналізованому провадженні вже припинилися. А це означає, що дія рішення КСУ не може поширюватися на ці правовідносини, оскільки вони виникли і закінчилися до його ухвалення.
Moderator

Natali_G посетитель

Сообщения: 29
Законодавець не обмежив строк звернення до суду із вимогами про перерахунок пенсії і суди не мають права відмовляти у розгляді позову з підстав його пропуску.

До суду звернувся пенсіонер, звільнений з військової служби, із вимогами направленими на перерахунок пенсії.

Однак, суди першої та апеляційної інстанцій повернули позовну заяву без розгляду. В обґрунтування зазначено, що позивач пропустив шестимісячний строк, для звернення до суду з адміністративним позовом, передбачений КАСУ, оскільки був обізнаний про перерахунок пенсії з 2018 р. та мав змогу дізнатись про те, що відповідач неправильно визначив розмір посадового окладу, невірно розрахував за формулою.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення, ВС дійшов до висновку про необхідність їх скасування.

У своїй постанові ВС розмежував поняття соціального захисту гарантованого ст. 46 КУ та судового захисту, передбаченого ст. 55, 124 КУ.

Так, право на соціальний захист особи реалізується відповідним суб`єктом владних повноважень, в даному випадку - органом пенсійного фонду за зверненням такої особи.

У випадку, якщо особа вважає, що існує спір у публічно-правовій сфері стосовно реалізації її права на соціальний захист, зумовлений протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, така особа може звернутися до адміністративного суду з позовом, що буде уже способом реалізації права на судовий захист.

З урахуванням зазначеного, ВС також надав аналіз ст. 46 ЗУ "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування", ст. 51 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» , та дійшов до висновку, що строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала у зв`язку з не проведенням перерахунку пенсії з вини відповідного суб`єкта владних повноважень, немає. Так само, без обмеження строком провадиться і перерахунок пенсії (з дати виникнення права на нього).

У цій справі, позивач оскаржує дії, щодо невидачі виправленої довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії.
Отже, її видача прямо впливає на соціальне забезпечення позивача щодо можливості отримання пенсії у більшому розмірі.
Тому, застосовування шестимісячного строку звернення до адміністративного суду, встановленого ч. 2 ст. 122 КАС України, матиме наслідком неможливість реалізувати право на перерахунок пенсій у зв`язку зі зміною видів грошового забезпечення.

ВС також зауважив, що посилання судів на те, що строк звернення до суду слід обчислювати з дати отримання пенсії після перерахунку (з 2018 року), є помилковим, оскільки виходячи з принципу «належного врядування» пенсіонер, який отримує пенсію, виходить з презумпції, що її розмір визначено відповідно до закону. Пенсіонер не має розумних причин сумніватися у добросовісності дій працівників Пенсійного фонду.

Таким чином, при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.

Отже, законодавець не обмежив строк звернення до суду із вимогами про перерахунок пенсії і суди не мають права відмовляти у розгляді позову з підстав його пропуску.

Який строк звернення до суду за перерахунком пенсії? (ВС/КАС у справі № 520/11178/2020 від 26.01.2021 р.).

ТЕКСТ РIШЕННЯ
ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2021 року

м. Київ

справа № 520/11178/2020

адміністративне провадження № К/9901/33105/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Кравчука В.М., суддів Єзерова А.А., Стародуба О.П.,

розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2020 року (суддя Спірідонов М.О.)

та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2020 року (колегія у складі суддів Перцової Т.С., Григорова А.М., Спаскіна О.А.)

у справі № 520/11178/2020

за позовом ОСОБА_1

до Адміністрації Державної прикордонної служби України

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

І. РУХ СПРАВИ

1. У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Адміністрації Державної прикордонної служби, у якому просив:

- визнати протиправними дії відповідача щодо неправильного визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, і не подання до Головного управління пенсійного фонду України в м. Харкові виправлених довідок про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії;

- зобов`язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України визначити розмір посадового окладу та окладу за військовим званням станом на 01.01.2018, на 01.01.2019, на 01.01.2020 шляхом множення 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом відповідно на 01.01.2018, на 01.01.2019, на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт;

- зобов`язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України виготовити та подати до Головного управління ПФУ в м. Харкові оновлені довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії станом на 01.01.2018, на 01.01.2019, на 01.01.2020 з відображенням у довідках розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом відповідно на 01.01.2018, на 01.01.2019, на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт, а інші щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення в установлених розмірах.

2. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 26.08.2020 позовну заяву залишено без руху для надання до суду обґрунтованої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду.

3. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 15.09.2020, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2020, повернуто позовну заяву ОСОБА_1 .

4. 02.12.2020 позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 15.09.2020 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2020, направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

5. Ухвалою Верховного Суду від 09.12.2020 було відкрито касаційне провадження.

II. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6. Повертаючи позовну заяву, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що ОСОБА_1 пропустив шестимісячний строк, визначений ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) для звернення до суду з адміністративним позовом, оскільки був обізнаний про перерахунок пенсії з 01.03.2018 та мав змогу дізнатись у 2018 році про те, що відповідач неправильно визначив розмір посадового окладу за військовим званням через застосування невідповідних формул обчислення.

При цьому суди керувалися висновками щодо застосування норм права, викладеними у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 820/394/17, від 06.03.2019 у справі № 805/1985/18-а.

IІІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

7. ОСОБА_1 у касаційній скарзі обґрунтовує свої вимоги тим, що суди першої та апеляційної інстанцій помилково застосували до його позовної заяви передбачені ст. 123 КАС України наслідки пропуску строку для звернення до суду.

Відповідач порушив вимоги законодавства щодо складання документів для перерахунку пенсії, що має наслідком неможливість реалізації передбаченого Законом України від 09.04.1992 № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XII) права на виплату сум пенсії за минулий час у визначеному законодавством розмірі без обмеження строку.

Про порушення своїх прав він довідався у червні 2020 року. Покликається на висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 635/7878/16-а.

8. Відповідач отримав 14.12.2020 копію ухвали про відкриття касаційного провадження, проте не скористався правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

ІV. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

9. Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм процесуального права та дійшов таких висновків.

10. У статті 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, включно, право на пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги.

11. Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов, не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених статтями 22 та 64 Конституції України.

12. Водночас, право на судовий захист гарантується статтями 55 та 124 Конституції України.

13. Строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи (право на судовий захист) обмежується ч. 2 ст. 122 КАС України шестимісячним строком, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

14. Щодо питання застосування процесуальних строків у правовідносинах, що виникають з пенсійного забезпечення, Верховний Суд вже викладав свої висновки у постанові від 15.09.2020 у справі № 635/7878/16-а, на яку обґрунтовано покликається ОСОБА_1 у касаційній скарзі, про таке:

«<…> Застосовуючи строки у зазначеній сфері, потрібно розрізняти право особи на соціальний захист та право особи на судовий захист. Право на соціальний захист особи реалізується відповідним суб`єктом владних повноважень, як правило, органом пенсійного фонду за зверненням такої особи з проханням надати певний статус та здійснити відповідні виплати. У випадку, якщо особа вважає, що існує спір у публічно-правовій сфері стосовно реалізації її права на соціальний захист, зумовлений протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, така особа може звернутися до адміністративного суду з позовом, що буде уже способом реалізації права на судовий захист. Згідно з Конституцією України право особи на соціальний захист гарантується, в першу чергу, статтею 46, а право на судовий захист, зокрема, - статтями 55 та 124.

Строки у сфері соціального захисту застосовує відповідний суб`єкт владних повноважень або суд у випадку визнання рішення, дії чи бездіяльності відповідного суб`єкта протиправними та задоволення позову особи. У свою чергу, строк на звернення до суду застосовується виключно судом, як правило, на етапі прийняття рішення про відкриття провадження в адміністративній справі. Строк звернення до суду стосується виключно питання прийняття до розгляду або відмови у розгляді позовних вимог по суті, але не застосовується для прийняття рішення про задоволення чи не задоволення таких вимог, а також періоду протягом якого такі вимоги підлягають задоволенню.

<…> при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.

<…>.

Системний аналіз [частини другої статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування"] даної статті дає підстави дійти до висновку, що строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала у зв`язку з непроведенням перерахунку пенсії з вини відповідного суб`єкта владних повноважень, немає».

15. Відповідно до ч. 3 ст. 51 Закону № 2262-ХІІ перерахунок пенсій у зв`язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв`язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.

16. У цій справі ОСОБА_1 оскаржує дії Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо невидачі виправленої довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії.

17. Зазначене прямо впливає на соціальне забезпечення позивача щодо можливості отримання пенсії у більшому розмірі. Тому застосовування шестимісячного строку звернення до адміністративного суду, встановленого ч. 2 ст. 122 КАС України, матиме наслідком неможливість реалізувати позивачем передбаченого ст. 51 Закону № 2262-ХІІ права на перерахунок пенсій у зв`язку зі зміною видів грошового забезпечення.

18. Покликання судів на те, що строк звернення до суду слід обчислювати з дати отримання пенсії після перерахунку (у квітні 2018 року), Суд вважає помилковим, оскільки виходячи з принципу «належного врядування» пенсіонер, який отримує пенсію, виходить з презумпції, що її розмір визначено відповідно до закону. Пенсіонер не має розумних причин сумніватися у добросовісності дій працівників Пенсійного фонду.

19. Постанови Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 820/394/17, від 06.03.2019 у справі № 805/1985/18-а, на якій покликається суд першої інстанції, ухвалені у справах, що виникли з трудових правовідносин (оскарження трудових наказів про звільнення та про накладення дисциплінарних стягнень), а тому є нерелевантними і не можуть застосовуватися у справі, що розглядається.

20. Частиною 1 ст. 353 КАС України передбачено, що підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали судом першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

21. За викладених обставин, Суд вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 15.09.2020 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2020 - скасувати, з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. 341, 345, 353, 356 КАС України, Суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2020 року у справі № 520/11178/2020 скасувати.

Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В.М. Кравчук

Суддя А.А. Єзеров

Суддя О.П. Стародуб

Державний реєстр судових рішень. Справа № 520/11178/2020

dog-fox Аватара пользователя
SuperModerator

Сообщения: 3857
Откуда: Запоріжжя
У 2020-му році Пенсійний фонд перестав виплачувати спадкоємцям недоотриманий їх покійними родичами пенсію в повному обсязі.
Наприклад, Ви отримали свідоцтво про право на спадщину в якому зазначено, що успадкували 100 тисяч гривень. Але ПФУ виплатить Вам тільки 70 тисяч, враховуючи тільки суми за останні три роки до дня звернення спадкоємця із заявою про виплату, а не за три роки до дня смерті пенсіонера(тобто не доплачують мінімум за 6-7 міс - саме стільки часу необхідно щоб заявилися спадкоємці та отримали свідоцтво про право на спадщину).
Пенсіонери, які проживають на території ОСС іноді по кілька років не отримували пенсії, тому що не могли виїхати на територію України, наприклад, за станом здоров'я. Спадкоємці мають право оформити спадщину на недоотриманий пенсію за останні три роки до дня смерті спадкодавця, але ПФУ виплачує гроші за три останні роки з дня звернення спадкоємця.
За логікою ПФУ якщо Ви звернетеся до них через 3 роки після смерті пенсіонера, то вони Вам вже нічого не винні.

Постанова ВС/КАС у справі № 750/8819/19 від 06.07.2020 р.

ТЕКСТ ПОСТАНОВИ
Постанова

Іменем України



06 липня 2020 року

м. Київ


справа № 750/8819/19


провадження №61-4348св20


Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В.,


учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області,


розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 30 жовтня 2019 року у складі судді Логвіної Т. В. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 28 січня 2020 року у складі колегії суддів: Мамонової О. Є., Висоцької Н. В., Шитченко Н. В.,


ВСТАНОВИВ:


1. Описова частина


Короткий зміст позовних вимог


У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - ГУ ПФУ в Чернігівській області) про стягнення грошових коштів, набутих у порядку спадкування за законом.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її тітка ОСОБА_2 , яка з 2014 року отримувала пенсію у Срібнянському відділі Прилуцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України.

Вказувала, що виплата пенсії ОСОБА_2 була призупинена з 01 серпня 2015 року, оскільки пенсіонерка не проживала на території Срібнянського району Чернігівської області.

Відповідно до листа Срібнянського відділу Прилуцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України від 19 квітня 2019 року № 305 сума невиплаченої пенсії ОСОБА_2 за період часу з 01 серпня 2015 року до 30 вересня 2018 року становить 152 567,58 грн.

Стверджувала, що 02 липня 2019 року приватним нотаріусом Волноваського районного нотаріального округу Донецької області Степаніщенко Е. А. їй було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на недоотриману пенсію померлої тітки у розмірі 118 028,13 грн за період часу з 01 червня 2016 року до 30 вересня 2018 року.

Зазначала, що 26 липня 2019 року вона отримала поштовий переказ від відповідача на недоотриману тіткою пенсію у розмірі 114 140,43 грн. На її звернення до ГУ ПФУ в Чернігівській області, останнє повідомило, що виплатило недоотриману пенсію померлої за період часу з 01 жовтня 2016 року до 30 вересня 2018 року відповідно до положень частини першої статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 , посилаючись на статтю 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», просила суд визнати за нею право власності на набуті в порядку спадкування за законом грошові кошти недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 за період часу з 01 серпня 2015 року до 01 червня 2016 року у розмірі 34 539,45 грн; стягнути з відповідача на свою користь набуті в порядку спадкування за законом грошові кошти недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 за період часу з 01 серпня 2015 року до 01 жовтня 2016 року у розмірі 38 427,15 грн та судовий збір.


Короткий зміст рішення суду першої інстанції


Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 30 жовтня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ГУ ПФУ в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 набуті в порядку спадкування за законом грошові кошти недоотриманої пенсії у розмірі 3 887,20 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.


Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог мотивовано тим, що відповідач незаконно перешкоджає позивачу у реалізації своїх прав як спадкоємця на отримання всього належного їй спадкового майна.

Визначаючи розмір грошових коштів, які підлягають стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з різниці загального розміру належної позивачу суми недоотриманої пенсії померлої тітки відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом та фактично виплачених їй грошових коштів недоотриманої пенсії.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо визнання за ОСОБА_1 права власності на набуті в порядку спадкування за законом грошові кошти недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 за період часу з 01 серпня 2015 року до 01 червня 2016 року у розмірі 34 539,45 грн, місцевий суд вказав, що право на спадщину ОСОБА_1 після смерті тітки підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 02 липня 2019 року, яке не є предметом спору в даній справі.


Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції


Постановою Чернігівського апеляційного суду від 28 січня 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ГУ ПФУ в Чернігівській областізалишено без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 30 жовтня 2019 року - без змін.


Залишаючи рішення місцевого суду без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що відповідачем порушено право ОСОБА_1 на володіння та розпорядження майном у вигляді отриманої спадщини відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 .

Апеляційний суд вказав, що районний суд дійшов правильного висновку про розмір грошових коштів недоотриманої пенсії, які підлягають стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 .

При цьому апеляційний суд відхилив усі доводи апеляційних скарг ОСОБА_1 та ГУ ПФУ в Чернігівській області, оскільки вони висновків суду першої інстанції не спростовують.


Короткий зміст вимог касаційної скарги


У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.


Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції


Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 750/8819/19 з Деснянського районного суду м. Чернігова та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.


У квітні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.


Аргументи учасників справи


Доводи особи, яка подала касаційну скаргу


Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).


Доводи особи, яка подала відзив


У травні 2020 року ГУ ПФУ в Чернігівській області подало відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують. Рішення судів попередніх інстанцій є мотивованими, ґрунтуються на підставі належних та допустимих доказів, судами правильно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.


Фактичні обставини, встановлені судами


ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла тітка позивача - ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 11 грудня 2018 року (а. с. 11 зворот).

ОСОБА_2 з 01 серпня 2014 року перебувала на обліку в Срібнянському відділі Прилуцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України та з 01 серпня 2015 року їй було призупинено виплату пенсії, оскільки пенсіонерка не проживала на території Срібнянського району Чернігівської області. Сума невиплаченої пенсії ОСОБА_2 за період часу з 01 серпня 2015 року до 30 вересня 2018 року становить 152 567,58 грн, що підтверджується листом Срібнянського відділу Прилуцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України від 19 квітня 2019 року № 305 (а. с. 13 - 16).

02 липня 2019 року ОСОБА_1 приватним нотаріусом Волноваського районного нотаріального округу Донецької області Степаніщенко Е. А. було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на недоотриману пенсію померлої тітки у розмірі 118 028,13 грн за період часу з 01 червня 2016 року до 30 вересня 2018 року (а. с. 17).

23 липня 2019 року ГУ ПФУ в Чернігівській області було перераховано на ім`я ОСОБА_1 недоплачену пенсію у розмірі 114 140,43 грн, що підтверджується копією поштового переказу Акціонерного товариства «Укрпошта» (а. с. 18).


2. Мотивувальна частина


Позиція Верховного Суду


08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».


Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.


Згідно з пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.


Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.


Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.


У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.


Оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.


Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.


Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.


Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.


Виходячи зі змісту статті 392 ЦК України право власності встановлюється в судовому порядку, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.


Відповідно до вимог статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).


До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).


Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.


Статтею 1227 ЦК України передбачено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.


Відповідно до частини першої статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.


Згідно із частинами першою та другою статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.

Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини.


Положення частини третьої статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та статті 1227 ЦК України узгоджуються з положенням Закону України «Про пенсійне забезпечення», де в частині першій статті 91 вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності входять до складу спадщини.


Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.


Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.


Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.


Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).


Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).


Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).


У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.


Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача на її користь набутих у порядку спадкування за законом грошових коштів недоотриманої пенсії після смерті тітки, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, повно та всебічно з`ясував обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до задоволення у цій частині, оскільки остання успадкувала належні спадкодавцю суми пенсії відповідно до положень статті 1227 ЦК України, у тому розмірі, у якому спадкодавець мав право на їх виплату на момент своєї смерті.


Суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили із того, що положення частини першої статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які регулюють виплату пенсіонеру певних сум пенсії не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, не розповсюджуються на правовідносини з приводу отримання спадкоємцями померлого пенсіонера тих сум пенсії, які перейшли у спадщину.


Встановлено, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач успадкувала належні спадкоємцю суми пенсії відповідно до положень статті 1227 ЦК України у тому розмірі, у якому спадкодавець мав право на їх виплату на момент своєї смерті, за останні три роки. Дата звернення спадкоємця до органу Пенсійного фонду України з вимогою про виплату нарахованої за життя спадкодавця пенсії не впливає на розмір виплат та не надає органам Пенсійного фонду України права на обмеження цих виплат.


Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позову в частині визнання за позивачем права власності на набуті в порядку спадкування за законом грошові кошти недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 за період часу з 01 серпня 2015 року до 01 червня 2016 року у розмірі 34 539,45 грн, оскільки свідоцтво про право на спадщину за законом від 02 липня 2019 року, видане ОСОБА_1 не є предметом спору у даній справі. Свідоцтво про право на спадщину за законом від 02 липня 2019 року, видане ОСОБА_1 не оспорено та є чинним.


Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах є безпідставними, оскільки Верховним Судом було викладено правовий висновок у побідних правовідносинах у постанові від 20 лютого 2020 року у справі № 428/5418/18 (провадження № 61-48756св18).


Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваному судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків судів попередніх інстанцій.


Отже, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права.


Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.


Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.


Оскільки доводи касаційної скарги на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення.


Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду


ПОСТАНОВИВ:


Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.


Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 30 жовтня 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 28 січня 2020 рокузалишити без змін.


Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.


Судді: Р. А. Лідовець
І. А. Воробйова
Ю. В. Черняк
Moderator

dog-fox Аватара пользователя
SuperModerator

Сообщения: 3857
Откуда: Запоріжжя
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду розглянув справу № 873/148/20, в якій досліджував питання зменшення адвокатських витрат.

Обставини справи

Із наявних матеріалів справи вбачається, що ТзОВ «А» на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку з розглядом апеляційної скарги ТзОВ «А» на суму 7 800,00 грн додано до заяви про розподіл судових витрат такі документи: копію договору про надання правової допомоги; копію акту здачі-приймання виконаних робіт, примірник платіжного документа (платіжне доручення); копію виписки із ЄДРПОУ щодо Адвокатського бюро, копія рішення засновника Адвокатського бюро, копія наказу про виконання обов'язків керуючого Адвокатського бюро.

Вирішуючи, чи є розмір витрат відповідача на правничу допомогу обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у даній справі, Верховний Суд врахував, що як під час розгляду справи в Північному апеляційному господарському суді, так і у Верховному Суді представництво інтересів ТзОВ здійснювалося тим самим адвокатським об'єднанням. При цьому, зміст відзиву на апеляційну скаргу фактично дублював висновки суду Північного апеляційного суду, на яких також ґрунтувалися пояснення представника заявника в судовому засіданні, яке тривало 9 хвилин, що підтверджується протоколом судового засідання.

На думку касаційного суду, за обставин даної справи зазначені окремо в акті здачі-приймання правової допомоги від 25.03.2021 № 4-03 послуги адвоката зі здійснення аналізу ухвали Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2021 охоплюються послугою зі здійснення підготовки відзиву на апеляційну скаргу, як і послуга аналізу судової практики Касаційного господарського суду Верховного Суду з предмета оскарження.

Отже, дослідивши заяву про розподіл судових витрат та додані до неї документи, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що розмір заявлених ТзОВ «Н» витрат на правову (правничу) допомогу у сумі 7 800,00 грн не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, такі витрати не мають характеру необхідних і не співрозмірні із виконаною роботою у суді касаційної інстанції, отже, їх розмір є необґрунтованими у зазначеній вище частині.

Ураховуючи наведене, оцінивши подані відповідачем докази на підтвердження понесених ним витрат, виходячи з вищенаведених критеріїв та обставин даної справи, Верховний Суд, керуючись статтями 126, 129 ГПК України, дійшов висновку, що витрати ТзОВ «Н» на професійну правничу допомогу, які пов'язані з розглядом цієї справи у суді касаційної інстанції підлягають розподілу частково у сумі 5 000,00 грн, які належить стягнути з ТзОВ «А».
Moderator

dog-fox Аватара пользователя
SuperModerator

Сообщения: 3857
Откуда: Запоріжжя
Верховний Суд поставив крапку у питанні визначення посадових окладів та окладів за званням військових, зокрема чи мають їх щороку перераховувати залежно від мінімальної зарплати.

Згідно зі змінами, внесеними Постановою КМУ № 103 від 21.02.2018, пункт 4 Постанови КМУ № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» викладено в новій редакції, а саме: розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

У свою чергу, текст примітки 1 Додатку 1 та примітки Додатку 14 до Постанови № 704 не було приведено у відповідність до окреслених змін, а саме у примітках закріплено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 % розміру мінімальної заробітної плати (далі – МЗП), встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Отже, спеціальним нормативним актом, а саме Постановою КМУ № 704 визначено не мінімальну заробітну плату розрахунковою величиною, а прожитковий мінімум для визначення посадового окладу у спосіб множення на відповідний тарифний коефіцієнт, проте Примітками гарантовано, що мінімальна величина прожиткового мінімуму для працездатних осіб для встановлення посадового окладу та окладу за військовим званням не може бути меншою 50 % розміру МЗП, встановленого законом на 1 січня відповідного року.

Таким чином, спірним у цьому випадку є питання застосування положень п. 4 у співвідношенні до п. 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 Постанови КМУ № 704, а саме визначення розрахункової величини для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням.

Проте неприведення КМУ приміток до додатків 1, 12, 13, 14 Постанови № 704 у відповідність до змін, що були внесені в п. 4 цієї ж Постанови, не може бути підставою для обчислення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням з використанням у якості розрахункової величини «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 % розміру МЗП, встановленого законом на 1 січня календарного року)».

При цьому вказані недоліки були виправлені постановою КМУ від 28.10.2020 № 1038, яка застосовується з 01.10.2020.

Крім того, оскільки норма п. 3 р. ІІ Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ, якою встановлено, що після набрання чинності цим Законом (01.01.2017) мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за положення п. 4 Постанови КМУ № 704, у редакції до внесення змін Постановою КМУ № 103, а також додатків 1, 12, 13, 14 Постанови № 704.

Верховний Суд дійшов до висновку про те, що згідно з Постановою № 704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах ВС від 11.02.2021 у справах № 200/3757/20-а, № 200/3774/20-а, № 240/11952/19, від 14.04.2021 у справі № 240/12309/20.


Постанова КАС ВС від 27.05.2021 у справі № 520/5794/2020
ТЕКСТ ПОСТАНОВИ
ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2021 року

м. Київ

справа №520/5794/2020

адміністративне провадження №К/9901/1647/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Соколова В.М.,

суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року (судді Подобайло З.Г., Бартош Н.С., Григоров А.М.) у справі № 520/5794/2020 за позовом ОСОБА_1 до Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У травні 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (далі - Східне регіональне управління Держприкордонслужби, відповідач), у якому просила:

- визнати дії Східного регіонального управління Держприкордонслужби протиправними, які полягають у не застосуванні п. 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова КМУ № 704) при обчисленні їй, починаючи з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2018 року включно, розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням з урахуванням 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 07 грудня 2017 року № 2246-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2018 рік» на 01 січня 2018 року;

- зобов`язати Східне регіональне управління Держприкордонслужби вчинити дії щодо перерахунку їй, починаючи з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2018 року включно, розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням з урахуванням п. 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до Постанови КМУ № 704, виходячи з 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 07 грудня 2017 року № 2246-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2018 рік» на 01 січня 2018 року, та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти;

- визнати дії Східного регіонального управління Держприкордонслужби протиправними, які полягають у не застосуванні п. 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до Постанови КМУ № 704 при обчисленні їй, починаючи з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року включно, розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням з урахуванням 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 23 листопада 2018 року № 2629-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2019 рік» на 01 січня 2019 року;

- зобов`язати Східне регіональне управління Держприкордонслужби вчинити дії щодо перерахунку їй, починаючи з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року включно, розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням з урахуванням п. 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до Постанови КМУ № 704, виходячи з 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 23 листопада 2018 року № 2629-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2019 рік» на 01 січня 2019 року, та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти;

- визнати дії Східного регіонального управління Держприкордонслужби протиправними, які полягають у не застосуванні п. 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до Постанови КМУ № 704 при обчисленні їй, починаючи з 01 січня 2020 року по 07 березня 2020 року включно, розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням з урахуванням 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01 січня 2020 року;

- зобов`язати Східне регіональне управління Держприкордонслужби вчинити дії щодо перерахунку їй, починаючи з 01 січня 2020 року по 07 березня 2020 року включно, розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням з урахуванням п. 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до Постанови КМУ № 704, виходячи з 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01 січня 2020 року, та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти;

- зобов`язати Східне регіональне управління Держприкордонслужби сплатити їй недоплачені протягом 2018, 2019 та 2020 років суми грошового забезпечення з урахуванням проведеного перерахунку відповідно до пункту 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до Постанови КМУ № 704 50-ти відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законами на 1 січня календарного року, а саме Законом України від 07 грудня 2017 року №2246-УІІІ «Про Державний бюджет України на 2018 рік на 01 січня 2018 року, Законом України від 23 листопада 2018 року №2629-УІІІ «Про Державний бюджет України на 2019 рік» на 01 січня 2019 року та Законом України від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01 січня 2020 року.

На переконання ОСОБА_1 , за період з 01 березня 2018 року по 07 березня 2020 року відповідач неправильно визначав розміри її посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме без урахуванням пункту 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до Постанови КМУ № 704. На її думку, розміри посадового окладу та окладу за військовим званням повинні бути не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 13 липня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнив повністю.

Приймаючи означене судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що розрахунки посадового окладу позивача мають проводитись шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 18 листопада 2020 року скасував рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13 липня 2020 року та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовив.

Таке рішення апеляційного суду ґрунтується на тому, що згідно з Постановою КМУ № 704 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів у спірний період не застосовується. Зміст приміток до Додатків 1 та 14 до Постанови КМУ № 704 не є нормами права та не узгоджуються з пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774-VІІІ).

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції

На постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить її скасувати та залишити в силі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13 липня 2020 року.

В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема щодо застосування положень пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VІІІ до правовідносин щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовців.

Також скаржник зазначає, що подана касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки питання обчислення грошового забезпечення в силу статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пункту 8 Постанови КМУ № 704 може регулюватися виключно актами Кабінету Міністрів і, відповідно, застосування у такому разі пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VІІІ буде неприпустимим.

Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2021 року задоволено заяви про самовідвід колегії суддів у складі Бучик А.Ю. (судді-доповідача), суддів Мороз Л.Л., Стеценка С.Г., у зв`язку з порушенням порядку визначення суддів для розгляду справи, встановленого статтею 31 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме без урахування спеціалізації.

За результатами повторного автоматизованого розподілу, касаційну скаргу ОСОБА_1 передано на розгляд колегії суддів у складі: Соколова В.М.(судді-доповідача), суддів Єресько Л.О., Загороднюка А.Г., про що складено протокол від 27 січня 2021 року.

Ухвалою від 08 лютого 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Соколова В.М. (суддя-доповідач), Єресько Л.О., Загороднюка А.Г. відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

У відзиві на касаційну скаргу Східне регіональне управління Держприкордонслужби просить залишити скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, вказуючи на відсутність правових підстав для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, оскільки норма пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VІІІ не втратила чинність і за юридичною силою є вищою за положення пункту 4 Постанови КМУ № 704 у редакції до внесення змін Постановою КМУ № 103, а також додатків 1, 12, 13, 14 Постанови № 704. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 11 лютого 2021 року у справах № 200/3757/20 та № 240/11952/19.

Ухвалою від 26 травня 2021 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в попередньому судовому засіданні.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ОСОБА_1 проходила військову службу в Східному регіональному управлінні Держприкордонслужбі (в/ч 1470), де перебувала на фінансовому забезпеченні.

Відповідно до наказу начальника Східного регіонального управління Держприкордонслужби від 06 лютого 2020 року № 75-ос позивач звільнена з військової служби за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Наказом начальника Східного регіонального управління Держприкордонслужби від 06 лютого 2020 року № 153-ос позивача виключено зі списків в/ч 1470 та знято з усіх видів забезпечення з 07 березня 2020 року.

Станом на 07.03.2020 вислуга років становить: 31 рік 05 місяців 05 днів.

Згідно з особистою карткою грошового забезпечення за 2018 рік посадовий оклад позивача склав - 4090,00 грн, оклад за військовим званням - 1130,00 грн, надбавка за вислугу років 50 %.

Згідно з особистою карткою грошового забезпечення за 2019 рік посадовий оклад позивача склав - 4090,00 грн, оклад за військовим званням - 1200,00 грн, надбавка за вислугу років 50 %.

Згідно із особистою карткою грошового забезпечення за 2020 рік посадовий оклад позивача склав - 4090,00 грн, оклад за військовим званням - 1200,00 грн, надбавка за вислугу років 50 %.

Вважаючи, що відповідач протиправно у 2018, 2019 та 2020 роках не застосував пункт 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови КМУ №704 при обчисленні розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням з урахуванням 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, позивач звернулася з даним позовом до суду.

Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Приписами частин першої та другої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Росії», «Нєлюбін проти Росії»), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Верховний Суд, надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, визначених статтею 341 КАС України, виходить з такого.

Згідно з приписами частини першої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Положеннями частин другої - четвертої зазначеної статті закріплено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 704, якою, зокрема затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

Відповідно до пункту 10 цієї Постанови, вона набирає чинності з 01 березня 2018 року.

Пунктом 4 Постанови № 704 в редакції, чинній на момент прийняття постанови, визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

У свою чергу, у примітці 1 Додатку 1 до Постанови № 704 закріплено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.

У примітці Додатку 14 до Постанови № 704 визначено, що оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли розмір окладу визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.

Водночас, 24 лютого 2018 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова КМУ № 103), якою пункт 4 Постанови КМУ № 704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Як убачається із касаційної скарги, її доводи зводяться до того, що спеціальним нормативним актом, а саме Постановою КМУ № 704 визначено не мінімальну заробітну плату розрахунковою величиною, а прожитковий мінімум для визначення посадового окладу у спосіб множення на відповідний тарифний коефіцієнт, проте Примітками гарантовано, що мінімальна величина прожиткового мінімуму для працездатних осіб для встановлення посадового окладу та окладу за військовим званням не може бути меншою 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня відповідного року.

Отже, спірним у даному випадку є питання застосування положень пункту 4 в співвідношенні до пункту 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 Постанови КМУ № 704, а саме визначення розрахункової величини для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням.

Дійсно, після внесення Постановою КМУ № 103 змін до пункту 4 Постанови КМУ № 704, зміст приміток Додатків 1 та 14 до останньої не було приведено у відповідність із нормою пункту 4 цієї Постанови.

Проте, не приведення Кабінетом Міністрів України приміток до додатків 1, 12, 13, 14 Постанови № 704 у відповідність до змін, що були внесені в пункт 4 цієї ж Постанови, не може бути підставою для обчислення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням з використанням у якості розрахункової величини «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)».

При цьому, вказані недоліки були виправлені постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2020 року № 1038, яка застосовується з 01 жовтня 2020 року.

Так, примітки до додатка 1 викладено в такій редакції:

« 1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень.

2. Посадові оклади осіб рядового, сержантського і старшинського (осіб рядового і молодшого начальницького) складу встановлюються за 1 - 12 розрядами.

Посадові оклади за окремими посадами осіб рядового, сержантського і старшинського (осіб рядового і молодшого начальницького) складу понад 12 тарифний розряд визначаються керівниками державних органів.».

Примітки до додатка 14 викладено в такій редакції:

« 1. Оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень.

2. Виплата військовослужбовцям окладів за військовими званнями "генерал-полковник", які присвоєні до 1 жовтня 2020 р., зберігається за ними у розмірах, встановлених законодавством.

3. Виплата військовослужбовцям окладів за військовими званнями "старший прапорщик", "старший мічман", "прапорщик", "мічман", "старшина", "головний корабельний старшина", які присвоєні до 1 жовтня 2020 р., зберігається за ними до завершення проведення переатестації у розмірах, встановлених законодавством.».

Поряд із цим Суд зазначає, що примітки за своїм змістом та призначенням є такими, що лише роз`яснюють механізм (формулу) обчислення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 06 вересня 2005 року № 870 були затверджені Правила підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України (далі - Правила № 870), які визначають загальні підходи до підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України (постанов і розпоряджень), їх форму, структуру та техніко-юридичні особливості розроблення з урахуванням нормопроектувальної техніки.

За змістом пункту 20 вказаних Правил, у структурі проекту положення або іншого нормативно-правового акту, який передбачається затвердити постановою, в окремих випадках допускається, як виняток, застосування примітки (зноски) без нормативних положень.

Положеннями пункту 2.16 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2005 року № 34/5, також передбачено, що включення до нормативно-правових актів приміток не допускається, за винятком випадків, якщо необхідно дати визначення будь-якого суміжного поняття або помістити короткий коментар, що допоможе точніше зрозуміти положення, викладені в структурній одиниці нормативно-правового акта. Примітки не повинні містити норм права.

Тобто, примітка до нормативно-правового акту носить інформаційний характер та не може містити норм права.

Крім того, пункт 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VІІІ, який набрав чинності 01 січня 2017 року, встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

При цьому, згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11 грудня 2019 у справі № 240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VІІІ, за якою після набрання чинності цим Законом положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.

Оскільки норма пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за положення пункту 4 Постанови КМУ № 704, у редакції до внесення змін Постановою КМУ № 103, а також додатків 1, 12, 13, 14 Постанови № 704, колегія суддів не вбачає правових підстав для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку про те, що згідно з Постановою № 704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі № 200/3757/20-а, від 11 лютого 2021 року у справі №200/3774/20-а, від 11 лютого 2021 року у справі № 240/11952/19, від 14 квітня 2021 року у справі № 240/12309/20 і Верховний Суд у цій справі не вбачає підстав відступати від неї.

За такого правового регулювання та обставин справи колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

На підставі викладеного Суд констатує, що рішення апеляційного суду ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Доводи скаржника не спростовують висновків суду, а тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року у справі № 520/5794/2020 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.М. Соколов Л.О. Єресько А.Г. Загороднюк
Moderator

Likvidator эксперт

Сообщения: 7606
"Новини" ВСУ не впливають навіть на зразкове судочинство:
УХВАЛА

21 квітня 2021 року

Київ

справа №360/3611/20

адміністративне провадження №Пз/9901/32/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Чиркіна С.М.,

суддів: Єзерова А.А., Желєзного І.В., Кравчука В.М., Стародуба О.П.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження зразкову адміністративну справу 360/3611/20 за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------у спірних правовідносинах до позивача було застосовано положення статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до 01.04.2015, з урахуванням Рішення КСУ від 23 січня 2020 року № 1-р/2020, щодо набуття права на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону № 1788-ХІІ після 23.01.2020

Колегії суддів дійшла висновку, що пункт 2 частини другої статті 114, абзаци 2, 3 пункту 2 розділу XV Закону «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (в редакції Закону України №2148-VIII від 03.10.2017) за змістом і правовою природою є такими, що не відповідають Конституції України, тому Суд вирішив справу без застосування цих норм, а застосував норми Конституції як норми прямої дії з урахуванням юридичної позиції, викладеної в Рішенні Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020.

У зв`язку із цим Суд уважає за необхідне звернутись до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності цих положень Закону «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Керуючись статтями 7, 243, 248 КАС України, Суд

У Х В А Л И В:

Звернутися до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності пункту 2 частини другої статті 114, абзаців 2, 3 пункту 2 розділу XV Закону «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (в редакції Закону України №2148-VIII від 03.10.2017).

Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

https://reyestr.court.gov.ua/Review/96463476
Подання ВСУ щодо конституційності цих положень Закону № 1058-IV хтось бачив :?: :no2:
(https://ccu.gov.ua/novyna/konstytuciyni ... -2021-roku)



Пред.

Вернуться в Суди та судочинство