Список форумов Загальна категорія Суди та судочинство ВСУ: Верховний Суд України (зразкові справи)

ВСУ: Верховний Суд України (зразкові справи)

Суди, підсудність, виконавче провадження. Судочинство.
dog-fox Аватара пользователя
SuperModerator

Сообщения: 3857
Откуда: Запоріжжя
Рішення Верховного Суду від 15.02.2018 № Пз/9901/8/18 (справа № 820/6514/17) - щодо перерахунку пенсій пенсіонерам МВС з урахуванням грошового забезпечення поліцейських

ТЕКСТ РІШЕННЯ
ВЕРХОВНИЙ СУД
РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15.02.2018 Київ Пз/9901/8/18 820/6514/17



Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Коваленко Н.В.,

суддів: Анцупової Т.О., Гімона М.М., Стародуба О.П., Кравчука В.М.,

розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому (з урахуванням уточнення позовних вимог від 12.02.2018) просить суд визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо здійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 пенсії з 01 січня 2016 року як пенсіонеру органів внутрішніх справ згідно із Законом України від 23 грудня 2015 року № 900-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей», статтями 51, 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», на підставі наданої довідки про грошове забезпечення для перерахунку пенсій з урахуванням грошового забезпечення поліцейських, зобов'язавши Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 січня 2016 року як пенсіонеру органів внутрішніх справ згідно з наданою довідкою про грошове забезпечення для перерахунку пенсій з урахуванням грошового забезпечення поліцейських станом на 01 січня 2016 року, яка виготовлена Ліквідаційною комісією ГУ МВС України у Харківській області, та вчинити дії щодо виплати пенсії з 01 січня 2016 року з урахуванням раніше проведених виплат.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є пенсіонером органів внутрішніх справ, якому призначена пенсія за вислугою років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Позивач вважає, що законодавством йому гарантовано право на перерахунок пенсії у зв'язку зі зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців та осіб, які мають право на пенсію за вказаним Законом.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Згідно з позовною заявою та поясненням від 12.02.2018 свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 29 грудня 2015 року набув чинності Закон України від 23 грудня 2015 року № 900-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей» (далі - Закон № 900-VIII). Цим Законом внесено доповнення до статті 63 Закону № 2262-ХІІ, а саме: статтю 63 доповнено новою частиною такого змісту: «Перерахунок пенсій особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України (міліції), які мають право на пенсійне забезпечення або одержують пенсію на умовах цього Закону, здійснюється з урахуванням видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством для поліцейських».
Ліквідаційна комісія Міністерства внутрішніх справ України розглянула лист Пенсійного фонду України від 31.03.2017 № 1519/03 щодо перерахунку пенсій особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції), призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та за результатами розгляду розробила співвідношення посад і звань працівників міліції та поліції. Крім того, було надано показники середніх розмірів грошового забезпечення поліцейських, визначені з урахуванням поділу за спеціальними званнями, передбаченими статтею 80 Закону України «Про Національну поліцію».

На підставі отриманих списків Ліквідаційна комісія ГУ МВС України у Харківській області підготувала та відправила до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області довідку про розмір грошового забезпечення позивача від 19.06.2017 № 100/34759-2003016137 станом на 01 січня 2016 року.

На думку позивача, відповідач протиправно не здійснює перерахунок пенсії позивачу у зв'язку з відсутністю бюджетних коштів, необхідних для проведення перерахунку пенсій, оскільки чинним законодавством не передбачене право органів Пенсійного фонду України щодо відстрочення або звільнення від виплати пенсійних виплат у зв'язку з відсутністю бюджетного фінансування

17 січня, 12 і 13 лютого 2018 року відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволені позову. На думку відповідача, постанова Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», яка набрала чинності 02 грудня 2015 року, тобто до набрання чинності Законом № 900, не породжує підстав для проведення перерахунку пенсії позивачу як особі з числа колишніх працівників міліції.
Відповідач зазначив, що у зв'язку з надходженням вичерпної інформації від Міністерства внутрішніх справ України про підстави перерахунку пенсій, ураховуючи вимоги пункту 2 Порядку № 45, Пенсійний фонд України листом від 28.03.2017 № 9493/02-23 повідомив головні управління Пенсійного фонду України в областях та м. Києві про підстави для проведення перерахунку пенсій і про необхідність підготовки та надання ліквідаційним комісіям списків осіб, які мають право на перерахунок пенсії у строки, передбачені Порядком № 45, зазначивши, що перерахунок та виплату перерахованих пенсій слід забезпечити після виділення додаткових коштів з Державного бюджету України. У своїх запереченнях відповідач посилається на Рішення Конституційного Суду України від 25.01.2012 № 3-рп/2012, в якому встановлено, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості. У Рішенні також зазначено, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, Закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України. Листами від 28.03.2017 № 9494/02-23 та від 22.06.2017 № 19922/02-23 Пенсійний фонд України звернувся до Міністерства соціальної політики України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо необхідності повідомлення Міністерства фінансів України про виділення додаткових асигнувань для забезпечення перерахунку пенсій. Кошти, необхідні для перерахунку та виплати пенсій особам з числа колишніх працівників міліції, до цього часу з Державного бюджету України не виділені.

Відповідач стверджує, що виходячи з підпункту 5 пункту 4 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за № 40/26485, нарахування, перерахунок та виплата пенсії позивачу є дискреційними повноваженнями відповідача.

Крім того, відповідач вважає, що вимога позивача в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок пенсії позивачу з 01.01.2016 згідно із Законом України від 23 грудня 2015 року № 900-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей», статтями 51, 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» на підставі наданої довідки про грошове забезпечення для перерахунку пенсій з урахуванням грошового забезпечення поліцейських не підлягає задоволенню, оскільки відповідно до абзацу третього пункту 10.3 пункту 10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 № 7, резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.

Відповідач у відзиві зазначив, що позовні вимоги ОСОБА_1 стосуються періоду з 01.01.2016, що, враховуючи дату звернення до суду, виходить за межі шестимісячного строку звернення до суду. За таких умов наявні підстави для застосування положень статтей 122, 12З Кодексу адміністративного судочинства України щодо залишення позову без розгляду.

Відповідно до частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Справа розглядається у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

ОСОБА_1 є пенсіонером органів внутрішніх спав, майором міліції, якому з 01 січня 2015 року призначена пенсія за вислугу років згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ», що підтверджується посвідченням № 34759, виданим УФРЕ УМВСУ в Харківській області, копія якого міститься в матеріалах адміністративної справи (а.с. 16).
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області.
08.02.2017 Пенсійний фонд України отримав від Міністерства внутрішніх справ України лист від 03.02.2017 № 1461105/22-2017 про підстави перерахунку пенсій.
Міністерство внутрішніх справ України листом від 22.03.2017 № 4019102/22-2017, який отримано Пенсійним фондом України 28.03.2017, надав необхідну інформацію для проведення перерахунку пенсій особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України (міліції), яка запитувалася листом Пенсійного фонду України від 14.02.2017 № 4133102-23.
28.03.2017 листом за вих. № 9493/02-23 Пенсійний Фонд України повідомив свої територіальні органи (головні управління ПФУ) про підготовку та надання списків пенсіонерів Міністерства внутрішніх справ України, які мають право на перерахунок пенсій до Ліквідаційних комісій.
Ліквідаційна комісія Міністерства внутрішніх справ України розглянула лист Пенсійного фонду України від 31.03.2017 № 1519/03 щодо перерахунку пенсій особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції), призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», та за результатами розгляду розробила співвідношення посад і звань працівників міліції та поліції. Крім того, було надано показники середніх розмірів грошового забезпечення поліцейських, визначені з урахуванням поділу за спеціальними званнями, передбаченими статтею 80 Закону України «Про Національну поліцію».
У подальшому на адресу Головного управління МВС України у Харківській області надіслано списки осіб для видачі довідок.
На підставі отриманих списків Ліквідаційна комісія ГУ МВС України у Харківській області підготувала та відправила до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 від 19.06.2017 № 100/34759-2003016137 станом на 01 січня 2016 року.
Згідно з довідкою ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Харківській області від 19.06.2017 №100/34759-2003016137, виданою ОСОБА_1, відповідно до рішення Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 розмір грошового забезпечення за нормами, чинними на 01 січня 2016 року за посадою СТАРШ. ІНСПЕКТ.-ЧЕРГОВ.ЧЧ. ШТАБУ БАТАЛЬОНУ ПС (метро) ХМУ ГУ МВСУ в Х.О. - СТАРШ.ІНСПЕКТОР, становить: посадовий оклад - 2500,00; оклад за спец. звання майор поліції - 2000,00; надбавки за вислугу років -1800,00; премія - 171,99, всього - 6471, 99 гривні. Копія зазначеної довідки міститься в матеріалах адміністративної справи (а. с. 11).
27 жовтня 2017 року ОСОБА_1 направив на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторну заяву про причини неперерахування йому пенсії як пенсіонеру органів внутрішніх справ відповідно до Закону України від 23 грудня 2015 року №900-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей», статті 51, 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції».
Листом від 11 листопада 2017 року № 2521/К-14 Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повідомило позивача, що перерахунок та виплату перерахованих пенсій буде проведено після виділення додаткових коштів з Державного бюджету України.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі Закон № 2262-ХІІ). Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Згідно з частиною четвертою статті 63 Закону № 2262-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку зі зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством. Перерахунок пенсій здійснюється на момент виникнення права на перерахунок пенсій і провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, у строки, передбачені частиною другою статті 51 цього Закону. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим зі служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
29 грудня 2015 року набрав чинності Закон України від 23 грудня 2015 року № 900-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей» (далі - Закон № 900-VIII).
Цим Законом внесено доповнення до статті 63 Закону № 2262-ХІІ. Статтю 63 доповнено новою частиною такого змісту: «Перерахунок пенсій особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України (міліції), які мають право на пенсійне забезпечення або одержують пенсію на умовах цього Закону, здійснюється з урахуванням видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством для поліцейських».
Статтею 51 Закону № 2262-ХІІ передбачено, що перерахунок пенсій, призначених особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей, провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців.
Перерахунок пенсій у зв'язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.

Відповідно до абзацу другого розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб.
Згідно із статтею 102 Закону України «Про Національну поліцію» пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Кабінет Міністрів України постановою від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» (далі - Постанова № 988) та постановою від 18 листопада 2015 року № 947 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року № 268» встановив розміри грошового забезпечення працівникам поліції за посадовими окладами і спеціальними званнями, що значно перевищують посадові оклади і плату за спеціальні звання колишніх працівників органів внутрішніх справ.
Постанова № 988 набрала чинності 02 грудня 2015 року.
Порядок проведення перерахунку пенсій встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45 «Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393» (далі - Порядок № 45), яка набрала чинності 20 лютого 2008 року.
Відповідно до пунктів 1, 2, 3 Порядку № 45 перерахунок раніше призначених відповідно до Закону № 2262-ХІІ пенсій проводиться у разі прийняття рішення Кабінетом Міністрів України про зміну розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення для відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за Законом, або у зв'язку із введенням для них нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством.
На підставі зазначеного в пункті 1 Порядку № 45 рішення Кабінету Міністрів України Міноборони, МВС, Мінінфраструктури, СБУ, Служба зовнішньої розвідки, ДПС, Управління державної охорони, Адміністрація Держспецзв'язку, Адміністрація Держприкордонслужби, ДПтС, ДСНС (далі - державні органи) повідомляють у п'ятиденний строк Пенсійному фонду України про підстави перерахунку пенсій військовослужбовцям.
Пенсійний фонд України повідомляє у п'ятиденний строк з моменту надходження інформації від державних органів своїм головним управлінням в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головні управління Пенсійного фонду України) про підстави для проведення перерахунку пенсій та про необхідність підготовки списків осіб, пенсії яких підлягають перерахунку (далі - списки).
Головні управління Пенсійного фонду України складають у десятиденний строк з моменту надходження зазначеної інформації списки за формою згідно із додатком 1 та подають їх органам, які уповноважені рішеннями керівників державних органів видавати довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії.
На підставі списків уповноважені органи готують для перерахунку пенсії довідки про розмір грошового забезпечення кожної особи, зазначеної в списку, за формою згідно із додатком 2 та у місячний строк подають їх головним управлінням Пенсійного фонду України.
Довідки видаються державним органом, з якого особи були звільнені із служби, якщо інше не передбачено цим Порядком.
Відповідно до пункту 4 Порядку № 45 перерахунок пенсії здійснюється на момент виникнення такого права і проводиться у строки, передбачені частинами другою і третьою статті 51 Закону №2262-ХІІ. Якщо внаслідок перерахунку розмір зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.
Згідно з частинами першою та другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Гайгузус проти Австрії» від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Відповідно до правової позиції Європейського суду у справі «Кечко проти України» (рішення від 08 листопада 2005 року) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10).
Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.
Крім того, Конституційний Суд України розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист певних категорій громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечують суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управлінні державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань, тощо (Рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016).
У рішенні від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень статті 5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист» Конституційний Суд України прямо зазначив, що служба в органах внутрішніх справ має ряд специфічних властивостей (служба в правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей), що повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексом заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби в органах внутрішніх справ, так і після звільнення у запас або відставку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи

Суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про те, що Постанова № 988, яка набрала чинності 02.12.2015, тобто до набрання чинності Законом № 900-VIII, не породжує підстав для проведення перерахунку пенсії позивачу як особі з числа колишніх працівників міліції, оскільки на день набрання чинності Законом № 900-VIII Постанова № 988 діяла і є чинною на даний час.
Конституційний Суд України у Рішенні від 9 лютого 1999 року № 21-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначив, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце, положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

Збільшення грошового забезпечення поліцейських, яке за своїми складовими є ідентичним складовим колишніх працівників міліції, але за розміром більшим, є безумовною підставою для перерахунку пенсії позивача, як колишнього працівника міліції на підставі Постанови № 988 згідно із Законом України від 23 грудня 2015 року № 900-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей», статтями 51, 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Суд також вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність постанови Кабінету Міністрів України про встановлення умов, порядку та розмірів перерахунку пенсій особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України (міліції), оскільки порядок проведення перерахунку пенсій, встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року №45 «Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393», яка набрала чинності 20 лютого 2008року. Постановами Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» та від 18 листопада 2015 року № 947 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року № 268» встановлені розміри грошового забезпечення працівникам поліції за посадовими окладами і спеціальними званнями.
Посилання відповідача на те, що нарахування, перерахунок та виплата пенсії позивачу є дискреційними повноваженнями відповідача, є неналежними, оскільки відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Натомість згідно з підпунктом 5 пункту 4 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за № 40/26485, Головне управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань здійснює призначення (перерахунок) та виплату пенсій військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та іншим особам (крім військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей), які мають право на пенсію згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Зазначена норма не передбачає дискреційних повноважень у відповідача щодо нарахування, перерахунку та виплати пенсії у розумінні Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980.
Суд вважає необґрунтованим посилання відповідача на пропуск ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду з огляду на наступне.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Кодекс адміністративного судочинства України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Натомість спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та строки перерахунку пенсій є Закон № 2262-ХІІ.

Згідно з частиною третьою статті 51 Закону України № 2262-ХІІ (у редакції Закону України від 15.07.2015 № 614, який набрав чинності 01.01.2016) перерахунок пенсій у зв'язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.

У ході розгляду справи встановлено, що перерахунок розміру пенсії позивачу у зв'язку з набуттям чинності Постановою № 988 та Законом України від 23 грудня 2015 року № 900-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей», яким внесено доповнення до статті 63 Закону № 2262-ХІІ, не проведений з 01.01.2016 саме з вини державних органів, на яких покладено обов'язок щодо перерахунку та виплати пенсії позивачу. Тому право позивача щодо перерахунку пенсії з 01 січня 2016 року є абсолютним та не може бути обмежено будь-яким строком у силу вимог частини третьої статті 51 Закону України № 2262-ХІІ.

Висновки за результатами розгляду справи

Відповідно до Закону України від 23 грудня 2015 року №900-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей», статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» зміна грошового забезпечення поліцейських, яке за своїми складовими є ідентичним складовим колишніх працівників міліції, але за розміром більшим, є безумовною підставою для перерахунку пенсії позивача, як колишнього працівника міліції на підставі Постанови № 988, яка набрала чинності 02 грудня 2015 року.
Згідно зі статтею 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» позивач має право на перерахунок пенсії з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Оскільки Постанова № 988, якою встановлені розміри грошового забезпечення працівникам поліції за посадовими окладами і спеціальними званнями, набрала чинності 02 грудня 2015 року, ОСОБА_1 має право на перерахунок пенсії з урахуванням видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством для поліцейських, з 01 січня 2016 року.
Ураховуючи те, що право позивача на перерахунок пенсії встановлено чинним законодавством України, дотримано всі вимоги, передбачені Порядком № 45, для проведення перерахунку пенсії, ОСОБА_1 має законні підстави щодо перерахунку його пенсії на підставі довідки про грошове забезпечення з урахуванням грошового забезпечення поліцейських. При цьому, посилання відповідача на відсутність коштів на проведення виплати пенсії в перерахованому розмірі порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу Конвенції право мирно володіти своїм майном. Оскільки чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (рішення Європейського суду у справі «Кечко проти України» від 08 листопада 2005 року).
При цьому суд звертає увагу на підвищені гарантії соціальної захищеності осіб, що перебувають на службі в органах внутрішніх справ, з боку держави, що повинні бути реалізованими у комплексі заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби в органах внутрішніх справ, так і після звільнення у запас або відставку (Рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень статті 5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист»).
За результатами судового розгляду встановлено, що Ліквідаційна комісія ГУ МВС України в Харківській області на підставі списків осіб, пенсії яких підлягають перерахунку, надала до ГУ ПФУ в Харківській області довідку від 19.06.2017 № 100/34759-2003016137 про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії ОСОБА_1, що свідчить про дотримання державним органом Порядку № 45 у частині надання довідок до органу Пенсійного фонду.
На порушення вимог статті 51 Закону № 2262-ХІІ та Порядку № 45 відповідач - орган Пенсійного фонду пенсію ОСОБА_1 після надходження довідки не перерахував.
Суд зауважує, що відповідачем у листі від 11 листопада 2017 року № 2521/К-14 не заперечувалося право ОСОБА_1 щодо перерахунку та виплати пенсії згідно із Законом України від 23 грудня 2015 року №900-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», на підставі наданої довідки від 19.06.2017 № 100/34759-2003016137 про грошове забезпечення для перерахунку пенсій з урахуванням грошового забезпечення поліцейських. Неможливість перерахувати та виплатити пенсію позивачу відповідач пояснив відсутністю коштів у Державному бюджеті України.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцієюта законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
У зв'язку з викладеним, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Ознаки типових справ

1) позивач: пенсіонер органів внутрішніх справ; фізична особа, якій призначено пенсію згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ»;
2) відповідач: суб'єкт владних повноважень - територіальний орган Пенсійного фонду України, на обліку якого стоїть позивач та який здійснює виплату пенсії позивачу;

3) предмет спору: бездіяльність відповідача (відмова вчинити дії) щодо перерахунку та виплати пенсії пенсіонеру органів внутрішніх справ з 01 січня 2016 року згідно із Законом України від 23 грудня 2015 року №900-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей», статтею 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», на підставі наданих відповідними органами/особою-пенсіонером довідок про розмір грошового забезпечення з дотриманням Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45.

Обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм

Висновки Верховного Суду в цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення пенсіонерів органів внутрішніх справ, яким призначено пенсію згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ», до суду з адміністративними позовами до територіальних органів Пенсійного фонду України, на обліку яких стоять позивачі та які здійснюють виплату пенсій позивачам, з позовними вимогами щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача (відмови вчинити дії) щодо здійснення перерахунку та виплати позивачам пенсії з 01 січня 2016 року як пенсіонерам органів внутрішніх справ згідно із Законом України від 23 грудня 2015 року № 900-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей», статтями 51, 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»,постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», на підставі наданої довідки про грошове забезпечення для перерахунку пенсій з урахуванням грошового забезпечення поліцейських; зобов'язання відповідачів здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачам з 01 січня 2016 року як пенсіонерам органів внутрішніх справ згідно із Законом України від 23 грудня 2015 року №900-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей», статтями 51, 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», згідно з наданою довідкою про грошове забезпечення для перерахунку пенсій з урахуванням грошового забезпечення поліцейських.
Обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.

При застосуванні висновків Верховного Суду в цій зразковій справі суди повинні враховувати те, що довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсій з урахуванням грошового забезпечення поліцейських повинні бути отримані з дотриманням Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45. Ці довідки повинні бути чинними.
Суди повинні встановити, чи дотримано всіх вимог, передбачених Порядком № 45, для проведення перерахунку та виплати пенсії позивачам.
Керуючись статтями 241-246, 262, 263, 266, 290 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (адреса: пл. Свободи, 5, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) щодо здійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) пенсії з 01 січня 2016 року як пенсіонеру органів внутрішніх справ згідно із Законом України від 23 грудня 2015 року № 900-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей», статтями 51, 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», на підставі наданої довідки Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Харківській області про грошове забезпечення від 19.06.2017 № 100/34759-2003016137 для перерахунку пенсій з урахуванням грошового забезпечення поліцейських.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (адреса: пл.Свободи, 5, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) з 01 січня 2016 року як пенсіонеру органів внутрішніх справ згідно із Законом України від 23 грудня 2015 року № 900-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей», статтями 51,63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», на підставі наданої довідки Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Харківській області про грошове забезпечення від 19.06.2017 № 100/34759-2003016137 для перерахунку пенсій з урахуванням грошового забезпечення поліцейських.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) судові витрати за сплату судового збору в загальному розмірі 640 (шістсот сорок) гривень 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (адреса: пл. Свободи, 5, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.

Головуючий суддя Н.В.Коваленко

Судді Т.О.Анцупова

М.М.Гімон

О.П.Стародуб

В.М.Кравчук

ЄДРСР - Рішення від 15.02.2018 № Пз/9901/8/18 (спрва № 820/6514/17)
Moderator

dog-fox Аватара пользователя
SuperModerator

Сообщения: 3857
Откуда: Запоріжжя
Рішення Верховного Суду від 12.03.2018 № Пз/9901/1/18 (справа № 802/2196/17-а) - щодо нескладання Ліквідкомісією МВС довідки для перерахунку пенсій пенсіонерам МВC

ТЕКСТ РІШЕННЯ
ВЕРХОВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

“12” березня 2018 року м. Київ Пз/9901/1/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого – Мороз Л.Л.,

суддів: Берназюка Я.О., Бучик А.Ю., Гімона М.М., Гриціва М.І.,

розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження зразкову адміністративну справу за позовом № 802/2196/17-а за позовом Особа_1 до Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Вінницькій області, третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору - Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії,



УСТАНОВИВ:

Особа_1 заявив такі позовні вимоги:

- визнати протиправною бездіяльність Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Вінницькій області щодо нескладання нової довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії Особа_1, Інформація_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків Інформація_2 за формою, передбаченою Додатком № 2 до Постанови Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45 «Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, та внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393», з урахуванням змін в грошовому забезпеченні, передбачених Постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 та Постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», починаючи з 01 січня 2016 року, а також ненаправлення такої нової довідки до Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області для подальшого перерахунку пенсії;

- зобов’язати Ліквідаційну комісію Управління Міністерства внутрішніх справ України в Вінницькій області виготовити та направити до Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області нової довідки про розмір грошового забезпечення із зазначенням основних і додаткових видів грошового забезпечення в наступних розмірах: посадовий оклад – 2700,00 грн., оклад за військовим (спеціальним) званням підполковник поліції – 2200,00 грн., надбавка за стаж служби (40%) – 1960,00 грн., надбавка за виконання особливо важливих завдань 95% - 6517,00 грн., премія (55%) – 7357,35 грн., а всього – 20734,35 грн.

Позивач також просить встановити судовий контроль за виконанням рішення шляхом зобов’язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Позов умотивований тим, що Ліквідаційна комісія склала та подала до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області довідку про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії, у яку протиправно не включила всі види грошового забезпечення, які нараховувались позивачу під час проходження служби та зазначила премії, у розмірі, меншому ніж отримував позивач. На думку позивача, Ліквідаційна комісія створила передумови для неврахування надбавки та премії у належному розмірі під час перерахунку пенсії, чим порушила його конституційні права та гарантії на належний соціальний захист.

Відповідач надав відзив на позов, заперечує проти позову, оскільки надбавка за виконання особливо важливих завдань у розмірі 95%, яку отримував позивач, на момент виникнення у нього права на перерахунок пенсії вже не виплачується. Тому, ця надбавка не вказана у довідці про розмір грошового забезпечення.

Також, відповідач зазначає, що вказаний ним у довідці розмір премії 2,32% є середнім розміром, що фактично виплачено за місяць, у якому виникло право на перерахунок пенсії за відповідною посадою, що відповідає законодавству. Отже, підстав для врахування премії у розмірі 55%, як отримував позивач, немає.

У відповіді на відзив позивач вказує, що не отримав копію відзиву з додатковими документами. Проте, як встановив суд, до відзиву додано докази направлення Особа_1 відзиву та додатків до нього.

Позивач у відповіді на відзив також зазначає, що частина 3 статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не містить положень про зменшення переліку видів грошового забезпечення, які враховуються при перерахунку пенсії.

Третя особа надала письмові пояснення та доповнення до них, вважає позов необґрунтованим з підстав, аналогічних тим, що зазначив відповідач. На думку третьої особи, зі змісту частини 3 статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» належить зробити висновок, що при перерахунку пенсії позивача враховуються лише ті види грошового забезпечення, які встановлені законодавством для поліцейських.

До суду надійшло клопотання Особа_2 про залучення його до участі у справі у якості третьої особи, яке не може бути задоволене, оскільки рішення у цій справі не може безпосередньо вплинути на права, свободи, інтереси або обов'язки Особа_2.

Суд встановив, що Особа_1 отримує пенсію за вислугу років (довічно) відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Пенсію призначено з урахуванням даних про грошове забезпечення, які зазначені у грошовому атестаті від 08 жовтня 2013 року № 133, виданого УМВС України у Вінницькій області, відповідно до якого крім посадового окладу, окладу за спеціальним званням та надбавки за вислугу років (стаж служби), враховані також надбавка за виконання особливо важливих завдань у розмірі 95% та премія у розмірі 55%.

17 квітня 2015 року проведено перерахунок пенсії позивачу (у зв’язку з влаштуванням на роботу), при якому також враховані вказана надбавка за виконання особливо важливих завдань у розмірі 95% та премія у розмірі 55%.

У зв’язку з встановленням нових розмірів грошового забезпечення Особа_1 27 вересня 2017 року отримав у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області копію довідки без дати № 15205 про розмір грошового забезпечення для нового перерахунку пенсії.

У вказаній довідці зазначено, що за нормами чинними на 01 січня 2016 року грошове забезпечення на відповідній посаді включає, крім посадового окладу, окладу за спеціальним званням та надбавки за стаж служби, лише премію у розмірі 2,32%.

При цьому, довідка № 15205 не містить даних про розмір надбавки за виконання особливо важливих завдань, яку отримував позивач.

Позивач вважає, що у довідці неправомірно не відображена надбавка за виконання особливо важливих завдань у розмірі 95%, яку він отримував. Крім того, премія зазначена, у меншому, ніж він отримував розмірі, а саме 2,32 % замість 55 %.

Частина 2 статті 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» передбачає, що перерахунок пенсій, призначених особам офіцерського складу провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії.

Отже, з урахуванням змін в грошовому забезпеченні, передбачених Постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 (набрала чинності 02 грудня 2015 року), у позивача виникло право на перерахунок пенсії з 01 січня 2016 року.

Відповідно до частини 3, 4 статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції, чинній на момент виникнення права на перерахунок пенсії) перерахунок пенсій особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України (міліції), які мають право на пенсійне забезпечення або одержують пенсію на умовах цього Закону, здійснюється з урахуванням видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством для поліцейських.

Усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.

Порядок проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45 (далі – Порядок № 45; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 1 Порядку № 45 передбачено, що перерахунок раніше призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсій проводиться у разі прийняття рішення Кабінетом Міністрів України про зміну розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення для відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за Законом, або у зв'язку із введенням для них нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, установлених законодавством.

Відповідно до абзацу 7 пункту 5 Порядку № 45 додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, скасовані чи такі, що не виплачуються на момент виникнення права на перерахунок пенсії за відповідною посадою (посадами), крім зазначених у абзаці шостому цього пункту, для перерахунку пенсії не враховуються.

Згідно з даними довідки від 22 вересня 2017 року, виданої Головним управлінням Національної поліції у Вінницькій області, виплата надбавки за специфічні умови проходження служби в поліції у грудні 2015 року жодному поліцейському Головного управління Національної поліції у Вінницькій області не здійснювалась.

З урахуванням абзацу 7 пункту 5 Порядку № 45, суд зазначає, що оскільки надбавка за виконання особливо важливих завдань, яку отримував позивач, на момент виникнення у нього права на перерахунок пенсії вже не виплачувалась, тому, ця надбавка правомірно не вказана у довідці про розмір грошового забезпечення.

Також, суд не може погодитись із доводами позивача про неправомірність зазначення МВС премії у меншому, ніж він отримував розмірі, а саме 2,32% замість 55%.

Відповідно до абзацу 5 пункту 5 Порядку перерахунку пенсій інші щомісячні надбавки, доплати (крім доплати, розмір якої визначається як різниця між розміром грошового забезпечення до і після запровадження нових умов його виплати), підвищення та щомісячна премія - у середніх розмірах, що фактично виплачені за місяць, у якому виникло право на перерахунок пенсії за відповідною посадою (посадами) у тому державному органі, звідки особа звільнилася на пенсію.

Суд встановив, що Міністерство внутрішніх справ України листом від 20 квітня 2017 року № 5551/05/22-2017 «Про окремі питання підготовки та подання до органів Пенсійного фонду України довідок про грошове забезпечення для перерахунку пенсій» головам ліквідаційних комісій ГУМВС, УМВС України в АРК, областях, містах Києві та Севастополі доведено до відома інформацію про середні розміри надбавок та премії, що фактично сплачені за грудень 2015 року, зокрема середній розмір премії старшого слідчого в особливо важливих справах становить 2,32%.

Отже, вказаний відповідачем розмір премії 2,32% є середнім розміром, що фактично виплачено за місяць, у якому виникло право на перерахунок пенсії за відповідною посадою, що узгоджується зі змістом абзацу 5 пункту 5 Порядку перерахунку пенсій, у зв’язку з чим підстав для врахування премії у розмірі 55%, як отримував позивач, немає.

Суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог.

Підстави встановити судовий контроль за виконанням рішення відсутні, оскільки у позові відмовлено.

Ознаками цієї типової справи є:

1) позивач - пенсіонер органів внутрішніх справ; фізична особа, якому призначено пенсію згідно з Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб»;

2) відповідач - Ліквідаційна комісія Управління Міністерства внутрішніх справ України в Вінницькій області;

3) третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області;

4) предмет спору: зобов’язання відповідача виготовити на направити до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області нову довідку про розмір грошового забезпечення.

Висновки Верховного Суду в цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення пенсіонерів органів внутрішніх справ, яким призначено пенсію згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ», до суду з адміністративними позовами щодо виготовлення та направити до органів Пенсійного фонду України нової довідки про розмір грошового забезпечення із зазначенням основних і додаткових видів грошового забезпечення.

Якщо у цій категорії справ буде встановлено, що надбавка за виконання особливо важливих завдань, яку отримував позивач, на момент виникнення у нього права на перерахунок пенсії не виплачувалась, то, цю надбавку не належить вказувати у довідці про розмір грошового забезпечення. Такий висновок ґрунтується на положеннях абзацу сьомого пункту 5 Порядку перерахунку пенсій, відповідно до якого додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, скасовані чи такі, що не виплачуються на момент виникнення права на перерахунок пенсії за відповідною посадою (посадами), крім зазначених у абзаці шостому цього пункту, для перерахунку пенсії не враховуються.

Розмір премії для перерахунку пенсій враховується у середньому розмірі, що фактично виплачений за місяць, у якому виникло право на перерахунок пенсії за відповідною посадою. Такий висновок ґрунтується на положеннях абзацу 5 пункту 5 Порядку перерахунку пенсій, відповідно до якого для перерахунку пенсій грошове забезпечення враховується у розмірі, встановленому за відповідною посадою (посадами), в межах визначеної законодавством максимальної величини бази нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з урахуванням таких його видів: інші щомісячні надбавки, доплати (крім доплати, розмір якої визначається як різниця між розміром грошового забезпечення до і після запровадження нових умов його виплати), підвищення та щомісячна премія - у середніх розмірах, що фактично виплачені за місяць, у якому виникло право на перерахунок пенсії за відповідною посадою (посадами) у тому державному органі, звідки особа звільнилася на пенсію.

Керуючись статтями 241-246, 262, 263, 290 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Особа_1 відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.



Судді Л.Л. Мороз

Я.О. Берназюк

А.Ю. Бучик

М.М. Гімон

М.І. Гриців

Сайт ВСУ - Рішення від 12.03.2018 № Пз/9901/1/18 (справа № 802/2196/17-а)
Moderator

dog-fox Аватара пользователя
SuperModerator

Сообщения: 3857
Откуда: Запоріжжя
Рішення Верховного Суду від 04.04.2018 № Пз/9901/23/18 (справа № 822/524/18) - щодо переведення з пенсії по інвалідності на пенсію державного службовця

ТЕКСТ РІШЕННЯ
ВЕРХОВНИЙ СУД



РІШЕННЯ

Іменем України



(справа про переведення з пенсії по інвалідності

на пенсію державного службовця)



04 квітня 2018 року



м. Київ

справа № 822/524/18

провадження № Пз/9901/23/18



Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Кравчука В.М.,

суддів: Гімона М.М., Гриціва М.І., Коваленко Н.В., Стародуба О.П.

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом Особи 1 до Кам'янець-Подільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області про скасування рішення, зобов’язання вчинити певні дії.

ПРОЦЕДУРА
Особа 1 (далі – Особа 1, позивачка) звернулася до суду з позовом до Кам'янець-Подільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області (далі – відповідач) про:
а) визнання протиправною відмови Кам'янець-Подільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області здійснити переведення Особа 1 з пенсії по інвалідності на пенсію державного службовця;

б) зобов'язання Кам'янець-Подільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області призначити Особа 1 з 31.01.2018 пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України “Про державну службу” №3723 в розмірі 60% від заробітку, зазначеного в довідці від 31.01.2018 №1868/06;

в) зобов'язання Кам'янець-Подільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області з 31.01.2018 здійснювати нарахування і виплату Особа 1, пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України “Про державну службу” № 3723 в розмірі 60% від заробітку зазначеного в довідці від 31.01.2018 № 1868/06.

На обґрунтування позову Особа 1 зазначила, що внаслідок порушення ст. 37 Закону України “Про державну службу” № 3723 та ст. 26 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” відповідач незаконно відмовив їй у призначенні пенсії державного службовця, посилаючись на те, що позивачка не досягла визначеного Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” пенсійного віку.
Хмельницький окружний адміністративний суд ухвалою від 20.02.2018 (суддя - Гнап Д.Д.) відкрив провадження в цій справі.
27.02.2018 до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшло подання судді Хмельницького окружного адміністративного суду Гнап Д.Д. про розгляд адміністративної справи № 822/524/18 як зразкової. На обґрунтування подання суддя звертає увагу на те, що у 2018 році до Хмельницького окружного адміністративного суду надійшло багато справ з такими самими і подібними вимогами, зокрема справи № 822/530/18, 822/524/18, 822/532/18, 822/202/18, 676/7036/17, 676/7016/17, 822/673/18, 822/672/18, що зумовлює необхідність розгляду справи як зразкової.
Протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 27.02.2018 визначено колегію суддів у складі Кравчука В.М., Гімона М.М., Гриціва М.І., Стародуба О.П., Коваленко Н.В.
Верховний Суд ухвалою від 07.03.2018 відкрив провадження у зразковій справі.
Верховний Суд ухвалою від 14.03.2018 витребував справу з Хмельницького окружного адміністративного суду.
Верховний Суд ухвалою від 20.03.2018 залучив до участі у справі Пенсійний фонд України як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, та запропонував надати пояснення щодо суті спору до 28.03.2018.
Оголошення про відкриття провадження у зразкові справі опубліковано в газеті “Урядовий кур’єр” від 24.03.2018 №57.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Позивачка, Особа 1 (дата народження), є інвалідом другої групи (загальне захворювання), на час звернення до відповідача із заявою про переведення з одного виду пенсії на інший досягла п’ятдесятичотирирічного віку. Відповідно до акта огляду медико-соціальної експертної комісії від 06.10.2015 групу інвалідності встановлено довічно.
Позивачці призначено пенсію по інвалідності відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”. При цьому, вона продовжувала працювати на державній службі.
Відповідно до довідки Кам'янець-Подільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області від 02.02.2018 № 1997/10 Особа 1 станом на 01.05.2016 мала стаж державного службовця 22 роки 04 місяці 09 днів.
Наказом від 30.01.2018 №6-ос Особу 1 звільнено з посади головного спеціаліста Кам'янець-Подільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 83 Закону України “Про державну службу” від 10.12.2015 № 899.
31.01.2018 позивачка звернулася до Кам'янець-Подільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області із заявою про переведення її з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, на пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до вимог Закону України “Про державну службу” від 16.12.1993 № 3723.
Листом від 31.01.2018 № 1874/04 відповідач відмовив Особі 1 у задоволенні її заяви з тих мотивів, що право на призначення пенсії відповідно до Закону України від 10.12.2015 № 899 “Про державну службу” вона набуде після досягнення шістдесятирічного віку.
Вважаючи таке рішення відповідача незаконним, Особа 1 звернулася до суду з адміністративним позовом.
ІІI. АРГУМЕНТИ СТОРІН

За змістом позовних вимог, позивачка зазначає, що відповідно до п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10.12.2015 № 899 “Про державну службу” у неї наявне право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 №3723 “Про державну службу”.
Оскільки ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723 “Про державну службу”, серед іншого, передбачає порядок призначення пенсії по інвалідності державного службовця, позивачка стверджує про незаконність дій відповідача.
Особа 1 зазначає, що має необхідний стаж роботи на державній службі, відповідно до акта огляду медико-соціальної експертної комісії від 06.10.2015 їй довічно встановлено другу групу інвалідності, а тому дотримані всі обставини, з якими Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 10.12.2015 № 899 “Про державну службу” пов’язують наявність у фізичних осіб права на призначення пенсії по інвалідності державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723 “Про державну службу”.
Відповідач проти позову заперечив та зазначив, що чинним законодавством чітко визначені правила, що підлягають застосуванню при призначенні пенсії державним службовцям після 01.05.2016.
На думку відповідача, чинна редакція Закону України від 10.12.2015 № 899 “Про державну службу” передбачає право осіб на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723 “Про державну службу” виключно за дотримання такими особами умов, визначених ч. 1 ст. 37 Закону України “Про державну службу” від 16.12.1993 № 3723, а саме щодо віку, загального стажу, спеціального стажу.
Також як на підставу для відмови в задоволенні позову відповідач посилається на Порядок призначення пенсій деяким категоріям осіб, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 № 622, п. 3 якого визначено, що право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723 “Про державну службу”, якщо до набрання чинності Законом України від 10.12.2015 № 899 “Про державну службу” не призначалася пенсія відповідно до Закону України від 16.12.1993 № 3723 “Про державну службу”, мають:
чоловіки, які досягли віку 62 роки. До досягнення зазначеного віку право на призначення пенсії мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку:

61 рік– які народилися по 31 грудня 1954 р.;

61 рік 6 місяців – які народилися з 1 січня 1955 р. по 31 грудня 1955 р.;

жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.

Додатково відповідач зазначив, що постановою правління Пенсійного фонду України від 17.01.2017 № 1-3 затверджено форми довідок про заробітну плату для призначення пенсії згідно з п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10.12.2015 № 899 “Про державну службу”, серед яких відсутня форма довідки для призначення пенсії державного службовця по інвалідності.
Третя особа у справі – Пенсійний фонд України – у своїх поясненнях на позов висловив позицію, тотожну з позицією відповідача.
Додатково Пенсійний фонд України зазначив, що зміни, які відбулися у законодавстві, не обмежують право позивачки на пенсійне забезпечення та не призвели до припинення виплати їй раніше призначеної пенсії.
Кам'янець-Подільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Хмельницької області та Пенсійний фонд України просили суд у задоволенні позову відмовити.
ОЦІНКА СУДУ
Позивачка просить суд зобов’язати відповідача призначити їй пенсію по інвалідності відповідно до Закону України від 16.12.1993 № 3723 “Про державну службу” (далі – Попередній Закон) на підставі п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10.12.2015 № 899 “Про державну службу” (далі – Новий Закон).
Верховний Суд зазначає, що для правильного вирішення цього спору потрібно встановити, чи поширюється визначене п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Нового Закону право осіб на призначення пенсії на правовідносини, що виникають при переведенні пенсіонерів з одного виду пенсії на інший.
Відповідно до ч. 1 ст. 37 Попереднього Закону на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року – страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, – у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року – страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що необхідною умовою для наявності у осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, права на пенсію відповідно до згаданої статті є досягнення такими особами певного віку та наявність страхового стажу, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
При цьому для жінок зазначений вік визначається ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та становить шістдесят років.
Тобто до 01.05.2016 (дата набрання чинності Новим Законом) право на пенсію державного службовця мали особи, які:
а) досягли певного віку (62 роки для чоловіків, 60 років для жінок) та мають передбачений законодавством страховий стаж;

б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Після 01.05.2016, відповідно до ст. 90 Нового Закону пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
При цьому законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Попереднього Закону.
Так, відповідно до п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Нового Закону державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Попереднього Закону та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Попереднього Закону у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно з п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Нового Закону для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Попереднього Закону та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Попереднього Закону в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто Прикінцевими та перехідними положеннями Нового Закону передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Попереднього Закону, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Водночас, для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, ст. 37 Попереднього Закону передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.
Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, Верховний Суд дійшов висновку, що обов’язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Попереднього Закону після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених ч. 1 ст. 37 Попереднього Закону і Прикінцевих та перехідних положень Нового Закону, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Таким чином, Особа 1, хоча і мала станом на 01.05.2016 стаж державного службовця 22 роки 04 місяці 09 днів, не має права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Попереднього Закону на підставі п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Нового Закону, оскільки на час звернення до відповідача з відповідною заявою не досягла шістдесятирічного віку.
Позивачка вважає, що з прийняттям Нового Закону її права було звужено, і на обгрунтування порушення своїх прав посилається також на положення ст. 22 Конституції України, за яким при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Суд звертає увагу, що в ч. 9 ст. 37 Попереднього Закону, що діяла до 01.05.2016, передбачено, що пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених частиною першою цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, особам, визнаним інвалідами I або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів I або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно до цього Закону призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби.
Тобто особи зі стажем державної служби 10 і більше років, яким була встановлена інвалідність I або II групи, за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, мали право на отримання пенсії по інвалідності у розмірах, визначених ч. 1 ст. 37 Попереднього Закону.
Відповідно до ст. 90 Нового Закону з 01.05.2016 пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Відповідно до ст. 32 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства) за наявності страхового стажу, передбаченого ст. 32 цього Закону.
Розмір пенсії по інвалідності визначено ст. 33 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та залежно від групи інвалідності становить: інвалідам I групи – 100 відсотків пенсії за віком; інвалідам II групи – 90 відсотків пенсії за віком; інвалідам III групи - 50 відсотків пенсії за віком, обчисленої відповідно до ст. 27 і 28 цього Закону.
Тобто у зв’язку зі змінами у законодавстві особи з числа держслужбовців, які мають інвалідність, зберегли право на призначення пенсії по інвалідності, проте змінився порядок її обчислення та нарахування.
У Рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 (п. 5.2) зазначено, що згідно зі ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод – це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини – це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.
У Рішенні № 1-42/2011 від 26.12.2011 (п. 2.1) Конституційний Суд України зазначив, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави, проте мають забезпечувати конституційне право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, гарантоване ст. 48 Конституції України.
Крім того, у Рішенні від 08.10.2008 № 20-рп/2008 (п. 5) Конституційний Суд України вказав, що види і розміри соціальних послуг та виплат потерпілим… встановлюються державою з урахуванням її фінансових можливостей. Конституційний Суд України, вирішуючи це питання, врахував також положення актів міжнародного права. Так, згідно зі ст. 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави.
Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
Таким чином, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з ч. 1 ст. 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій ст. 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме ст. 21 Конституції України. Отже, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

У контексті спору Верховний Суд дійшов висновку, що у зв’язку з втратою чинності нормою, яка передбачала право осіб на призначення пенсії по інвалідності державного службовця, не відбулося звуження обсягу існуючого права позивачки на призначення пенсії по інвалідності, оскільки таке право збереглося в неї відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. Так само і не було факту скасування чи звуження обсягу досягнутих прав за критеріями, зазначеними у Рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005.
ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК
За результатом розгляду справи як зразкової Верховний Суд дійшов таких правових висновків.
Після 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом України від 10.12.2015 № 899 “Про державну службу”) зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723 “Про державну службу” лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10.12.2015 № 899 “Про державну службу”, та мають передбачені ч. 1 ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723 “Про державну службу” вік і страховий стаж.
Особи з числа держслужбовців, яким встановлено інвалідність, з 01.05.2016 втратили право на призначення пенсії по інвалідності державного службовця у розмірах, визначених ч. 1 ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723 “Про державну службу”, проте зберегли право на призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” у встановлених ст. 33 цього Закону розмірах.
З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи, судові витрати розподілу не підлягають.
VІ. ОЗНАКИ ТИПОВИХ СПРАВ

Відповідно до ч. 10 ст. 290 КАС України в рішенні суду, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи, Верховний Суд додатково зазначає: а) ознаки типових справ; б) обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм; в) обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.
Ознаками цієї типової справи є:
а) позивач – особа, яка займає (або займала) посаду держслужби та якій встановлена інвалідність;

б) відповідач – територіальний орган Пенсійного фонду України;

в) предмет спору – вимога зобов’язати відповідача призначити пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723 “Про державну службу”.

Висновки Верховного Суду в цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовами до територіальних органів Пенсійного фонду України з вимогами призначити пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723 “Про державну службу”.
На інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі, можуть впливати відмінності в обставинах справи, зокрема щодо віку та стажу позивача.
Керуючись ст. 241– 246, 262, 263, 266, 290 КАС України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Особи 1 (адреса) до Кам'янець-Подільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області (вул. Огієнка, 10, м. Кам'янець-Подільський, Хмельницька обл.) про скасування рішення, зобов’язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.



Головуючий суддя В.М.Кравчук

Судді М.М.Гімон

М.І.Гриців

Н.В.Коваленко

О.П.Стародуб

Сайт ВСУ - Рішення від 04.04.2018 № Пз/9901/23/18 (справа № 822/524/18)
Moderator

dog-fox Аватара пользователя
SuperModerator

Сообщения: 3857
Откуда: Запоріжжя
Рішення Верховного Суду від 16.04.2018 № Пз/9901/16/18 (справа № 825/506/18) – про відмову прокуратури у видачі довідки про зарплату для перерахунку пенсій

ТЕКСТ РІШЕННЯ
ВЕРХОВНИЙ СУД

Касаційний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2018 року м. Київ № Пз/9901/16/18
№ 825/506/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого Гриціва М.І.,

суддів: Берназюка Я.О., Бучик А.Ю., Гімона М.М., Мороз Л.Л.,

за участю:

секретаря судового засідання Журіної О.О.,

позивача – ОСОБА_1,

представника позивача – адвоката Гузиря В.П.,

представника Генеральної прокуратури України – Конакової В.О.,

розглянув у судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження зразкову адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Чернігівської області про визнання неправомірними дій та зобов’язання вчинити певні дії, та

встановив:

ОСОБА_1 25 січня 2018 року звернувся до адміністративного суду з позовом з вимогами визнати неправомірними дії прокуратури Чернігівської області щодо відмови видати та зобов’язати видати довідку про заробітну плату у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівникам прокуратури» (далі – постанова № 657) станом на 01 вересня 2017 року.

Просить також встановити судовий контроль за виконанням судового рішення.

Вимоги аргументує таким чином. На його звернення видати довідку про заробітну плату прокуратура Чернігівської області повинна була її видати і не повідомляти йому про відсутність у нього права на перерахунок пенсії за вислугу років, оскільки не наділена повноваженнями щодо призначення або перерахунку пенсії. Тим, що вона відмовила йому (позивачу) видати довідку про заробітну плату з тієї підстави, що у прокурорів відсутнє право на перерахунок пенсії відповідно до Закону України від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ «Про прокуратуру» (далі – Закон № 1789-ХІІ), діяла не в межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України.

Відповідач надав відзив на позов, у якому просить відмовити у задоволенні позову. Посилається на те, що позивач звернувся до прокуратури Чернігівської області із заявою про надання довідки про заробітну плату для перерахунку пенсії у зв’язку із прийняттям постанови № 657. Оскільки підстави для перерахунку пенсії працівників прокуратури на підставі цієї постанови відсутні, позивачу було відмовлено у видачі довідки про заробітну плату. Повторне звернення позивача було розглянуто в загальному порядку та надано інформацію про розмір посадового окладу за посадою прокурора прокуратури району станом на 06 вересня 2017 року, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (далі – постанова № 505), з урахуванням змін внесених постановою № 657. Оспорюваний позивачем лист не породжує для нього негативних правових наслідків та не тягне за собою санкцій у разі його невиконання, у зв’язку з чим права позивача не порушуються.

У відповіді на відзив позивач наголосив, що обов’язок видачі довідок про заробітну плату прокурорського працівника за посадою, яку він обіймав до виникнення права на перерахунок, покладено на державний орган, у якому раніше він працював. Відмовляючи йому (позивачу) у видачі довідки про заробітну плату, відповідач діяв не в межах своїх повноважень. Додатково зазначив, що у 2016 році прокуратура Чернігівської області видала йому довідку про заробітну плату, на підставі якої орган Пенсійного фонду України провів перерахунок пенсії.

У судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги та просили позов задовольнити. Навели доводи аналогічні тим, що викладені у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила та просила відмовити у його задоволенні.

Суд установив, що ОСОБА_1 призначена та виплачується пенсія за вислугу років відповідно до Закону № 1789-ХІІ.

20 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача з проханням у зв’язку із підвищенням заробітної плати працівникам органів прокуратури відповідно до постанови № 657 надати довідку про заробітну плату на посаді прокурора прокуратури Городнянського району Чернігівської області, з якої йому призначено пенсію, станом на 06 вересня 2017 року з метою подальшого звернення до пенсійного органу для перерахунку пенсії.

23 жовтня 2017 року відповідач листом № 18-414 вих. 17 повідомив, що у зв’язку із прийняттям Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі – Закону № 2148-VІІІ) у прокурорів відсутнє право на перерахунок пенсії відповідно до Закону № 1789-ХІІ.

15 листопада 2017 року позивач повторно звернувся до відповідача із проханням надати інформацію, якою володіє прокуратура області, про складові заробітної плати на посаді прокурора прокуратури Городнянського району Чернігівської області, з якої йому (ОСОБА_1) призначено пенсію.

Листом від 17 листопада 2017 року № 19-996 вих-17 прокуратура Чернігівської області повідомила, що вирішення порушених питань підлягає розгляду в порядку, передбаченому Законом України «Про звернення громадян», тому запит розглядатиметься як звернення відповідно до вимог цього Закону та відповідь буде надана додатково.

Відтак листом від 24 листопада 2017 року № 476 вих. 17 прокуратура Чернігівської області надала відповідь про те, що складові заробітної плати за посадою прокурора прокуратури Городнянського району зазначити неможливо у зв’язку із відсутністю зазначеної посади у структурі та штатному розписі прокуратури Чернігівської області. На даний час нормативно-правовий акт щодо перерахунку пенсії у відповідності до нової структури органів прокуратури не прийнято, а прокуратура не наділена повноваженнями щодо тлумачення зазначеного питання на власний розсуд. Також звернуто увагу на те, що форма довідки про заробітну плату для перерахунку пенсії та її складові – відсутня.

Верховний Суд заслухав пояснення сторін, дослідив зібрані у справі докази у межах заявлених позовних вимог і дійшов висновку про таке.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.<…>. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Згідно з частиною першою статті 8 Основного Закону в Україні визнається і діє принцип верховенства права, (елементами якого є законність, юридична визначеність, заборона свавільності, доступ до правосуддя в незалежних і безсторонніх судах, повага до прав людини, недискримінаційність та рівність перед законом).

За статтею 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно з частиною першою статті 46 Основного Закону України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

У статті 19 Конституції України зазначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, <…> від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

За частинами першою, четвертою статті 6 цього Кодексу суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Згідно з частиною першою статті 7 КАС суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Пенсійні правовідносини є одним із видів суспільних відносин і особливою формою здійснення права на пенсію. Пенсійні правовідносини розглядаються як особлива форма соціальної взаємодії, що об’єктивно виникає в суспільстві відповідно до закону, учасники якої мають взаємні кореспондуючі права та обов’язки і реалізують їх з метою задоволення своїх потреб та інтересів в особливому порядку, який не заборонений державою чи гарантований і охороняється нею в особі певних органів.

У цій справі стверджується про порушення права на отримання довідки відповідної форми та змісту, надання якої передбачено законодавством, для подальшої реалізації права на перерахунок пенсії за вислугу років, встановленої для спеціальної категорії пенсіонерів органів прокуратури. Цю довідку мала видати прокуратура обласного рівня, але не видала, позаяк вирішила, що суб’єкт звернення, як колишній працівник прокуратури, не має права на перерахунок пенсії за вислугу років. Відмову мотивувала посиланням на відповідне нормативно-правове регулювання.

Отож, у межах заявлених вимог належить визначити (окреслити) коло питань, відповідь на які дасть можливість з’ясувати: чи суб’єкт звернення із заявою до прокуратури на час звернення має право на отримання запитуваної довідки про заробітну плату із відображенням у ній складових заробітної плати відповідного працюючого працівника прокуратури, що породжують право на перерахунок пенсії, підписану уповноваженою посадовою особою органу прокуратури; для якої мети потрібна ця довідка; чи має суб’єкт звернення право на підставі закону вимагати перерахувати призначену йому пенсію за вислугу років; чи право на перерахунок пенсії вимагає пред’являти запитувану довідку; чи визначений механізм подання документів на перерахунок пенсії і чи порядок та спосіб їх подання встановлює вимоги до форми і змісту довідки; чи законодавчо дозволяється видача довідки про заробітну палату довільної форми і змісту, або за аналогією з довідками, які передбачені іншими нормативно-правовими актами; чи законодавчо визначено, хто повинен видавати такі довідки; чи зобов’язаний видавати ці довідки суб’єкт владних повноважень – орган прокуратури, де раніше проходив службу суб’єкт звернення; чи обов’язкова ця довідка для реалізації права на перерахунок пенсії і чи можливий перерахунок без цієї довідки або на підставі довідки довільної (можливо аналогічної) форми та змісту; чи кореспондує праву суб’єкта звернення обов’язок суб’єкта владних повноважень забезпечити його реалізацію у спосіб видання довідки відповідної форми і змісту; чи зобов’язаний суб’єкт владних повноважень видати довідку за відсутності правових підстав для цього; чи вправі суб’єкт владних повноважень ігнорувати видачу довідки – не видавати її, не давати відповіді на звернення тощо, тільки тому, що законодавство не покладає на нього обов’язку її видавати; чи є протиправними дії органу прокуратури, яка у відповіді на звернення про видачу довідки заперечує право суб’єкта звернення на перерахунок пенсії; чи є підстави для застосування до спірних правовідносин принципу зворотної дії закону в часі.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 85 у поєднанні із пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, заходи регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім’ї, охорони дитинства, материнства, батьківства.

Базовим (рамковим) нормативно-правовим актом, який визначає права, принципи, підстави, механізм та умови призначення, перерахунку і виплати пенсії за вислугу років працівникам органів прокуратури був і є Закон України «Про прокуратуру»: до 15 липня 2015 року – Закон № 1789-ХІІ, з цієї дати – Закон України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ (далі – Закон № 1697-VІІ).

У статті 501 Закону № 1789-ХІІ, за якою позивачу у цій справі призначено пенсію, було визначено, що обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком (частина тринадцята цієї статті).

Частина вісімнадцята цієї статті у редакції, чинній до 15 липня 2015 року передбачала, що призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв’язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи (частина вісімнадцята цієї статті).

31 травня 2012 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 505, якою затвердив схеми посадових окладів працівників органів прокуратури згідно з додатками 1-5. Постановою № 657 внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові № 505 додатки 1, 2 і 7 до неї викладено у новій редакції.

03 грудня 2003 року Міністерство праці та соціальної політики України та Головне управління державної служби України прийняли наказ № 319/144 «Про затвердження Порядку видачі довідок про заробітну плату для перерахунку пенсій державним службовцям у разі ліквідації органів, з яких особа вийшла на пенсію, а також перейменування (відсутності) посад» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 09 грудня 2003 року за № 1134/8455), у якому, серед іншого, встановлено форму, зміст та зразок довідки, визначено, які елементи складу заробітної плати належить включати до неї, на підставі якого нормативного положення вона видається і для яких цілей (далі – порядок № 319/144).

19 липня 2010 року Міністерство праці та соціальної політики України прийняло наказ № 195 «Про затвердження Порядку видачі довідок про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим особам, що відряджалися для виконання службових обов'язків до органів державної влади, місцевого самоврядування, інших установ, організацій і підприємств, ліквідованих без визначення правонаступника, та були звільнені зі служби у зв'язку з виходом на пенсію безпосередньо з посад, на яких вони перебували, або у разі перейменування (відсутності) посад» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12 серпня 2010 року за № 675/17970). Пунктом 3 цього Порядку визначено, що якщо на момент виникнення права на перерахунок пенсії посада, з якої особа звільнена зі служби у зв’язку з виходом на пенсію, відсутня в схемах посадових окладів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України для відповідного органу державної влади, до якого відряджалися особи для виконання службових обов’язків, довідки видають ці органи державної влади в порядку, визначеному пунктом 6 порядку № 319/144.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 04 вересня 2013 року № 15-1 затверджено форму довідки про складові заробітної плати (посадовий оклад, надбавка за ранг, або кваліфікаційні класи, або класний чин, або спеціальні звання, або дипломатичний ранг, надбавка (винагорода) за вислугу років), що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 вересня 2013 року за № 1661/24193).

Представник відповідача визнав, що за наявності права на перерахунок пенсії за вислугу років пенсіонерам органів прокуратури на підставі статті 501 Закону № 1789-ХІІ органами прокуратури України ці порядки визнавалися і застосовувалися як універсальні для забезпечення права на перерахунок пенсії за вислугу років пенсіонерам органів прокуратури.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі – Закон № 76-VIII), яким, зокрема, частину вісімнадцяту статті 501 Закону № 1789-ХІІ викладено у такій редакції: «Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України».

Таким чином, після 01 січня 2015 року повноваження на встановлення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури законодавець делегував Уряду.

15 липня 2015 року набув чинності Закон № 1697-VІІ, згідно з Прикінцевими положеннями якого визнано такими, що втратили чинність із набранням чинності цим Законом: Закон № 1789-ХІІ, крім <…> частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 501, <…>.

Отже, на час звернення позивача із заявою про надання довідки про заробітну плату для перерахунку пенсії частини тринадцята та вісімнадцята статті 501 Закону № 1789-ХІІ, які визначали право на перерахунок пенсій працівникам прокуратури, втратили чинність.

За частиною двадцятою статті 86 Закону № 1697-VІІ умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.

Урядом відповідний нормативно-правовий акт не прийнято і умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури не визначено.

Вказані норми матеріального права вже були проаналізовані Верховним Судом, зокрема, у справі № 674/900/16-а та щодо пенсійного забезпечення прокурорсько-слідчих працівників у постанові від 20 лютого 2018 року викладено правову позицію про те, що з 01 січня 2015 року – дня набрання чинності Законом № 76-VIII, яким, зокрема, частину вісімнадцяту статті 501 Закону № 1789-ХІІ викладено у такій редакції: «Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України», а в подальшому у зв’язку із набранням чинності 15 липня 2015 року Закону № 1697-VІІ, який містить аналогічну норму – Урядом не було прийнято відповідний нормативно-правовий акт, позаяк і не було визначено умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури, тому пенсії, призначені за статтею 501 Закону № 1789-ХІІ, не підлягають перерахунку у зв’язку з підвищенням розміру заробітку працюючих працівників прокуратури.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 04 липня 2016 року № 15-2 «Про внесення змін до постанови правління Пенсійного фонду України від 04 вересня 2013 року № 15-1» з пункту 1 цієї постанови виключені абзаци третій, четвертий. Зокрема, виключений абзац про довідку про заробітну плату, що подається для перерахунку пенсії непрацюючим державним службовцям, а також державним службовцям, які на момент перерахунку пенсії працюють на інших посадах, ніж ті, з яких їм призначено (перераховано) пенсію.

Згідно з наказом Міністерства соціальної політики України, Національного агентства України з питань державної служби від 23 березня 2017 року № 454/64 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16 червня 2017 року за № 767/30635) наказ Міністерства праці та соціальної політики України, Головного управління Державної служби України від 03 грудня 2003 року № 319/144 визнаний таким, що втратив чинність. Наказ набув чинності з 21 липня 2017 року.

Згідно з пунктом 19 розділу І Закону № 2148-VIII пункт 13 розділу XV Прикінцевих положень Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» викладений у редакції, за якою у разі якщо особі призначено пенсію відповідно до законів України <…> «Про прокуратуру» <…>, її виплата продовжується до переведення за бажанням особи на пенсію на інших підставах або за бажанням особи поновлюється у розмірі, який було встановлено до переведення. До такого переведення розмір пенсії, встановлений до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», не переглядається та пенсія не індексується. Різниця між розміром пенсії, на який має право особа відповідно до зазначених законодавчих актів, та розміром пенсії із солідарної системи відповідно до цього Закону фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до статті 101 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.

Повертаючись до суті та обсягу заявлених вимог, можна підсумувати, що на час звернення ОСОБА_1 до прокуратури області із заявою про надання довідки про заробітну плату, складові якої відповідають заробітній платі працюючого працівника органів прокуратури, який обіймає посаду подібну до тої, що обіймав ОСОБА_1, для здійснення перерахунку пенсії за вислугу років на підставі Закону № 1789-ХІІ та постанови № 657 станом на 01 вересня 2017 року, нормативного акта, який би регламентував підстави, форму, зміст, механізм та суб’єкта її видачі, немає. Відсутність цього акта зумовлена тим, що на рівні закону не передбачено (не врегульовано) можливості, умов і порядку перерахунку пенсії за вислугу років для непрацюючих пенсіонерів органів прокуратури, для досягнення мети якої й існує потреба у довідці з відомостями про заробітну плату.

Отож, оскільки на час виникнення спірних правовідносин не прийнято і не діють нормативно-правові акти, що регламентують умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури, вимоги ОСОБА_1 визнати неправомірними дії прокуратури Чернігівської області з відмови видати довідку про заробітну плату та зобов’язати видати її є безпідставними і задоволенню не підлягають.

Фактичні обставини цієї справи у вимірі означених вище конституційних та законодавчих положень, які регулюють пенсійні відносини, дають можливість сформулювати висновки в аспекті питань, зазначених у цьому рішенні вище.

Якщо на час звернення із заявою про видачу довідки про заробітну плату непрацюючий пенсіонер органів прокуратури аргументує своє прохання бажанням здійснити перерахунок пенсії за вислугу років на підстави закону, який діє й передбачає право, умови та підстави її перерахунку, таку довідку зобов’язаний видати той орган прокуратури, в якому до виходу на пенсію працював заявник.

Якщо непрацюючий пенсіонер органів прокуратури звертається до органу прокуратури із заявою видати довідку відповідної форми та змісту про заробітну плату, необхідну для перерахунку пенсії за вислугу років, за умови, коли закон про право, форми і види пенсійного забезпечення на час звернення із заявою не передбачає підстав, умов та порядку перерахунку пенсії і у зв’язку з цим не встановлює загальнообов’язкових положень про форму, зміст і механізм її видання, відмова органа прокуратури видати таку довідку не є протиправною.

Якщо пенсіонер органів прокуратури просить видати довідку про заробітну плату за умови, коли матеріальний закон про право, форми і види пенсійного забезпечення передбачає право, підстави, розмір та види складових перерахунку пенсії, але не унормовує порядок видачі довідки про заробітну плату, відмова у видачі такого документа із посиланням на відсутність нормативного акта про порядок і умови видачі довідки має визнаватися протиправною, оскільки право на перерахунок пенсії не може і не має залежати від механізму його реалізації.

Якщо на час звернення закон не встановлює права на перерахунок пенсії за вислугу років і не передбачає обов’язку надання довідки про заробітну плату, орган прокуратури не може видавати довідки довільної форми чи за аналогією з іншими нормативними актами, оскільки відсутність законної мети, для якої витребовується довідка, унеможливлює використання будь-якого із засобів для її досягнення.

Якщо суб’єкт звернення запитує довідку про заробітну плату для перерахунку пенсії в часі, коли закон не передбачає такого права, суб’єкт владних повноважень, якому адресований запит, має розглянути його і відповісти на нього. Ненадання відповіді тільки тому, що позивач немає права на перерахунок пенсії, має визнаватись протиправною дією, оскільки відсутність законодавчих підстав для видачі довідки не означає, що орган прокуратури, якому адресовано звернення, не повинен виконувати відведену йому функцію з розгляду таких звернень та надання на них відповідей, зокрема й із зазначенням причини відмови видати запитувану довідку.

Надання відповіді на запит про видачу довідки про заробітну плату, яка містить судження про те, що «… у прокурорів відсутнє право на перерахунок пенсії відповідно до Закону України «Про прокуратуру», є неправильною, некоректною дією, але не настільки, щоб через них визнати за суб’єктом звернення права на видачу запитуваної ним довідки. Вжиті у відповіді прокуратури області формулювання не змінюють суті та правової природи обґрунтування відмови її надати.

Покликання про необхідність застосування принципу зворотної дії закону не можна визнати прийнятним, оскільки до правовідносин, які утворюють предмет цього спору, немає фактичних і правових підстав для його застосування.

Одним із аргументів позовної заяви є посилання на положення частини другої статті 19 Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі – Закон № 2939-VI), згідно з якими, як вважає позивач, запитувач має право звернутися до розпорядника інформації з запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні.

За структурою, організацією і побудовою тексту позовної заяви, його внутрішньою логікою можна дійти висновку, що позивач послався на положення зазначеного закону лише для підсилення аргументації щодо заявленої ним головної вимоги – зобов’язати відповідача видати довідку про заробітну плату, а не звинувачувати його у відмові надати публічну інформацію. Попри це покликання на положення Закону № 2939-VI потребують наведення аргументів й на ці доводи позовної заяви.

Відповідно до статті 1 Закону України від 02 жовтня 1992 року № 2657-ХІІ «Про інформацію» (далі – Закон № 2657-ХІІ) інформація – будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

За змістом частини першої статті 1 Закону № 2939-VI публічна інформація – це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 2657-XII кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 10 Закону № 2939-VI кожна особа має право доступу до інформації про неї, яка збирається та зберігається.

Відповідно до статті 49 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов’язаний видати працівникові на його вимогу довідку про його роботу на даному підприємстві, в установі, організації із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати.

Таким чином, законодавчо закріплено право особи на отримання вже створеної та задокументованої (збереженої) інформації про неї, зокрема право на отримання у роботодавця довідки про фактичний розмір заробітної плати.

Інформація, яку ОСОБА_1 просить надати, не була створена відповідачем та стосується не фактично отриманої позивачем заробітної плати, а можливої заробітної плати, яку позивач міг би отримувати з урахуванням постанови № 657, якби продовжував працювати на раніше займаній посаді. Інакше кажучи, позивач просить відповідача фактично створити нову інформацію, підстави та порядок створення якої нормами чинного законодавства не врегульовано, не закріплено механізму, за яким органи прокуратури можуть визначити можливий розмір заробітної плати колишніх працівників прокуратури у зв’язку із підвищенням заробітної плати працюючих прокурорів.

Ці та інші обставини дають підстави вважати, що дії прокуратури області в розумінні положень Закону № 2939-VI не є протиправними.

Підстави встановити судовий контроль за виконанням рішення відсутні, оскільки у задоволенні позову відмовлено.

Ознаками типової справи є:

1) позивач – фізична особа, якій призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 1789-ХІІ;

2) відповідач – орган прокуратури;

3) позивач звернувся до відповідача із заявою про видачу довідки про заробітну плату за посадою, з якої йому було призначено пенсію, для пред’явлення до органів Пенсійного фонду України у зв’язку із підвищенням заробітної плати працівникам органів прокуратури згідно з постановою № 657;

4) предмет спору: визнання неправомірними дій прокуратури Чернігівської області щодо відмови у видачі довідки про заробітну плату за посадою, з якої пенсіонеру було призначено пенсію, для пред’явлення до органів Пенсійного фонду України у зв’язку із підвищенням заробітної плати працівникам органів прокуратури згідно з постановою № 657, та зобов’язання видати таку довідку.

Обставинами зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм є звернення пенсіонера, якому призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 1789-ХІІ, після 15 липня 2015 року (з дня набуття чинності Законом № 1697-VІІ) до органу прокуратури із заявою про надання довідки про заробітну плату для перерахунку пенсії, тобто в період протягом якого Уряд не прийняв відповідного нормативно-правового акта і не визначив умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури відповідно до вимог статті 86 Закону № 1697-VІІ. Варіанти правової оцінки дій та рішень суб’єкта владних повноважень за цих правовідносин описані вище.

До обставин, які можуть вплинути на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі, слід віднести – прийняття Урядом відповідних нормативно-правових актів, якими буде визначено умови і порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури.

За правилами статті 139 КАС понесені позивачем витрати у виді судового збору за подання цього позову відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 241–246, 255, 262, 290, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, –

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій прокуратури Чернігівської області щодо відмови видати довідку про заробітну плату та зобов’язання видати довідку про заробітну плату у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівникам прокуратури» станом на 01 вересня 2017 року, відмовити.

Рішення у зразковій справі набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.

Повний текст судового рішення складено 02 травня 2018 року.



Головуючий М.І. Гриців

Судді: Я.О. Берназюк

А.Ю. Бучик

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз


Сайт ВСУ - Рішення від 16.04.2018 № Пз/9901/16/18 (рішення № 825/506/18)
Moderator

dog-fox Аватара пользователя
SuperModerator

Сообщения: 3857
Откуда: Запоріжжя
Рішення Верховного Суду від 03.05.2018 № Пз/9901/20/18 (справа № 805/402/18) - про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі

ТЕКСТ РІШЕННЯ
РІШЕННЯ

Іменем України

У зразковій справі про припинення

виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі

03 травня 2018 року

м. Київ

справа № 805/402/18

провадження № Пз/9901/20/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Анцупової Т. О.,

суддів: Гімона М. М., Коваленко Н. В., Кравчука В. М., Стародуба О. П.,

за участю секретаря судового засідання - Яроша Д. В.,

учасники справи:

представники позивача: - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представники відповідача: - Левченко Інна Леонідівна, Малахова Ольга Лимирівна, Петрученя Ірина Володимирівна,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 805/402/18 за позовом ОСОБА_6 до Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання неправомірними дій, зобов'язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

ОСОБА_6 15 січня 2018 року звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, в якому просить:
- визнати неправомірними дії Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення з 01 квітня 2017 року виплати призначеної за віком пенсії ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1;

- зобов'язати Бахмутське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області відновити виплату ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, призначеної за віком пенсії, з урахуванням заборгованості, що виникла з 01 квітня 2017 року, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк»;

- допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Загацька Т. В. ухвалою від 17 січня 2018 року відкрила провадження у справі № 805/402/18 за позовом ОСОБА_6 до Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області.
20 лютого 2018 року до Верховного Суду надійшло подання судді Донецького окружного адміністративного суду Загацької Т. В. разом з матеріалами адміністративної справи № 805/402/18 про розгляд цієї типової справи Верховним Судом як зразкової справи. До подання додано копії матеріалів по 26 типових справах.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 01 березня 2018 року відкрив провадження у зразковій адміністративній справі за позовом представника ОСОБА_6 до Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання неправомірними дій, зобов'язання вчинити певні дії. Справу призначено до розгляду на 29 березня 2018 року за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) на підставі п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, у зв'язку з необхідністю з'ясування всіх обставин у справі, ухвалою від 29 березня 2018 року витребував від Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області пояснення щодо отриманої ним інформації у березні 2017 від СБУ, інформацію про нарахування та розмір заборгованості з виплати пенсії ОСОБА_6 станом на 01 квітня 2018 року та інформацію про те, чи приймав відповідач рішення про припинення ОСОБА_6 виплати пенсії відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Справу було призначено до розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін о 12 годині 00 хвилин 19 квітня 2018 року.
У судовому засіданні 19 квітня 2018 року представник відповідача Петрученя І. В. заявила клопотання про доручення до матеріалів справи нових доказів, про наявність яких відповідачу не було відомо раніше, а саме протоколу № 14 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Для ознайомлення з новими доказами у судовому засіданні було оголошено перерву до 3 травня 2018 року.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У позовній заяві свої вимоги ОСОБА_6 обґрунтовує тим, що є пенсіонером та отримує пенсію за віком. У зв'язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в її населеному пункті вона була вимушена покинути своє постійне місце проживання та переїхати до Бахмутського району Донецької області, де і стала на облік як внутрішньо переміщена особа. Проте відповідач з 01 квітня 2017 року припинив їй виплату пенсії з підстав, не передбачених ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Позивач вважає такі дії незаконними, оскільки вони порушують її право на пенсійне забезпечення.
06 лютого 2018 року відповідач подав заперечення на адміністративний позов, в якому припинення виплати пенсії ОСОБА_6 пояснює посиланням на постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» (далі - Постанова КМУ № 509), від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі - Постанова КМУ № 637) та від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі - Постанова КМУ № 365).
Відповідач зазначив, що для подальшого поновлення виплати пенсії ОСОБА_6 необхідно було звернутися до Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області особисто та надати необхідні документи.
Відповідач наголошував, що позивач у визначеному законодавством порядку не вживала заходів, спрямованих на отримання належної їй суми пенсійних виплат та у зв'язку з цим не змогла отримувати вказані виплати, тобто реалізувати гарантоване Конституцією право. Відповідач вказує, що позивачем не надано до суду доказів, що вона була позбавлена права і можливості реалізувати своє право на пенсійне забезпечення, гарантоване Конституцією України.
На підставі викладеного відповідач вважає, що діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», підзаконними нормативними актами, прийнятими постановами Кабінету Міністрів України. Також відповідач вважає, що права позивача порушені не були, у зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог їй варто відмовити.
23 березня 2018 року Бахмутське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області подало відзив на позовну заяву, в якому просило відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Відзив обґрунтовано тим, що реалізація прав зареєстрованих внутрішньо переміщених осіб на пенсійне забезпечення здійснюється з урахуванням актів Кабінету Міністрів України, які не визнавались неконституційними та такими, що не відповідають актам вищої юридичної сили, а тому підстав не враховувати їх при здійсненні пенсійного забезпечення внутрішньо переміщеним особам немає.
Відповідач вказує, що у березні 2017 року від СБУ було отримано інформацію про повернення позивача, яка є внутрішньо переміщеною особою, на тимчасово окуповану територію України, що відповідно до пп.1 п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування, затвердженого Постановою КМУ № 365, є підставою для припинення виплати пенсії.
Відповідач зазначає, що у зв'язку з виявленою недостовірністю відомостей щодо фактичного місця проживання позивача розпорядженням Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 24 березня 2017 року припинено виплату пенсії позивачу з 01 квітня 2017 року.
16 квітня 2018 року до Верховного Суду, на виконання вимог ухвали від 29 березня 2018 року, від Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області надійшли письмові пояснення. У цих поясненнях відповідач вказав, що розпорядження від 24 березня 2017 року про припинення виплати пенсії ОСОБА_6 до з'ясування обставин (фактичного місця проживання) було прийнято на підставі п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування, затвердженого Постановою КМУ № 365, з урахуванням інформації СБУ про повернення ОСОБА_6 на непідконтрольну українській владі територію отриману Управлінням від Пенсійного фонду України, враховуючи норми ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» про можливість та підстави припинення виплати пенсії.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується копією її паспорта громадянина України серії НОМЕР_4.
Позивач є пенсіонером за віком, про що свідчить копія її пенсійного посвідчення № НОМЕР_2, виданого АТ «Ощадбанк» з терміном дії до 16 листопада 2019 року.
Відповідно до довідки управління соціального захисту населення Бахмутської районної державної адміністрації від 23 серпня 2016 року № 1436014652 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи фактичним місцем проживанням позивача є: АДРЕСА_2.
ОСОБА_6 перебуває на обліку в Бахмутському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на підставі електронної пенсійної справи, яка надійшла з управління Пенсійного фонду України в Київському районі міста Донецька.
З квітня 2017 року Бахмутське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області виплату пенсії ОСОБА_6 de facto припинило.
На адвокатський запит представника позивача Бахмутське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області листом від 26 жовтня 2017 року № 16801/02 повідомило, що «у зв'язку з проведенням верифікації за списками СБУ з 01 квітня 2017 року виплату пенсії за пенсійною справою ОСОБА_6 призупинено до з'ясування».
23 березня 2018 року до Верховного Суду разом з відзивом на позовну заяву від Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області надійшла копія розпорядження від 24 березня 2017 року «Про припинення виплати пенсії до з'ясування», згідно з яким ОСОБА_6 з 01 квітня 2017 року припинено виплату пенсії.
Вважаючи неправомірними дії відповідача щодо припинення з 01 квітня 2017 року виплати призначеної пенсії, позивач через свого представника звернулася до суду з адміністративним позовом.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

1. Конституція України
У відповідних положеннях Конституції України закріплено основи соціальної спрямованості держави:
Стаття 1

Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 3

Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. […]

Стаття 19

[...] Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 46

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх [...] у старості [...].

Стаття 92

Виключно законами України визначаються:

[…]

основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення […]
Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009
Цим рішенням Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), п. 2 ч. 1 ст. 49, друге речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
У Рішенні № 25-рп/2009 Конституційний Суд України зауважив, що всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавлено цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод у редакції протоколів № 11 та № 14 (04 листопада 1950 року)
Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Перший протокол до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( 20 березня 1952 року)
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України» (Заява № 10441/06) від 07 листопада 2013 року
У рішенні «Пічкур проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. За наведених вище міркувань Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу (параграфи 51, 54).
Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26 червня 2014 року
У рішенні «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд зазначив, що ст. 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, ст. 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом ст. 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14 жовтня 2010 року
Перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
Європейська соціальна хартія (переглянута), 03 травня 1996 року
Європейська соціальна хартія (переглянута), яка набрала чинності для України 01 лютого 2007 року, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.
Сторони визнають метою своєї політики, яку вони запроваджуватимуть усіма відповідними засобами як національного, так i міжнародного характеру, досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися такі права та принципи:

[…]

Кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.
[…]

Організація Об'єднаних Націй, «Керівні принципи з питання переміщення осіб всередині країни» (документ ООН E/CN.4/1998/53/Add.2 (1998))
У передмові до цього документа, яка визначає сферу охоплення та мету принципів, визначено:
Для цілей цих Принципів внутрішньо переміщеними особами вважаються особи або групи осіб, яких змусили покинути свої будинки або звичні місця проживання, зокрема в результаті або щоб уникнути негативних наслідків збройного конфлікту, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини, надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру, і які не перетинали міжнародно визнаних державних кордонів.
Закон України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII)
Відповідними статтями Закону передбачено:
Стаття 1. Поняття внутрішньо переміщеної особи

Внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру […]

Стаття 4. Облік внутрішньо переміщених осіб

Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
[…]

Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України […].
Стаття 7. Забезпечення реалізації прав зареєстрованих внутрішньо переміщених осіб

[…] Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам […]

Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV)
Відповідними статтями Закону передбачено:
Стаття 5. Сфера дії Закону

Цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону […]
Стаття 46. Виплата пенсії за минулий час

[…] 2. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів […]

Стаття 47. Виплата пенсії

Пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України […]

Стаття 49. Припинення та поновлення виплати пенсії

Виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

{Положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року}

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону […]
Постанова Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб»
Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, пунктами 1 та 2 якого передбачено:
Пункт 1

[…] Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка) є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи».

Пункт 2

Для отримання довідки повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, - через законного представника із заявою про взяття на облік, форму якої затверджує Мінсоцполітики, до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад. […]

Постанова Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам»
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що
призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509[…]

[…]

Поновлення або припинення соціальних виплат здійснюється публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утвореної районними, районними у м. Києві і Севастополі державними адміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365.

Постанова Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам»
08 червня 2016 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», пунктом 1 якої затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування.
Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам установлено, що

Соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються […] територіальними органами Пенсійного фонду України […] за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

Згідно з пунктом 2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування:

Контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) шляхом відвідування не рідше ніж одного разу на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї за формою, встановленою Мінсоцполітики. Якщо в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб є інформація щодо проходження особою фізичної ідентифікації в публічному акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України», чергова перевірка у відповідному періоді не проводиться. […]

Згідно з пунктом 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування:

Соціальні виплати припиняються у разі:

1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати;

2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї;

3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат;

4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб";

5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

Розглядаючи цю справу, Суд ураховує, що згідно з інформацією, опублікованою на офіційному сайті Міністерства соціальної політики України, станом на 02 травня 2018 року, за даними структурних підрозділів соціального захисту населення обласних та Київської міської державних адміністрацій, в Україні взято на облік 1 500 186 переселенців або 1 225 470 сімей з Донбасу і Криму.
У звіті Пенсійного фонду України за 2017 рік міститься статистична інформація щодо кількості пенсіонерів з числа внутрішньо переміщених осіб, яким виплачуються пенсії. На 1 січня 2017 року пенсії виплачувалися 548,9 тисячам таких пенсіонерів, а на 1 січня 2018 року їх кількість становила 516,1 тисяч осіб. При цьому точних даних про чисельність пенсіонерів, які перебувають на непідконтрольній території, зокрема про померлих та тих, що виїхали до інших держав, немає (с. 36- 37 вказаного Звіту).
Доцільність розгляду цієї справи як зразкової обумовлена тим, що станом на 07 лютого 2018 року в провадженні Донецького окружного адміністративного суду перебуває 226 типових справ про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії відповідними територіальними управліннями Пенсійного фонду України.
Позивач стверджує, що є внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку у відповідача як отримувач пенсії, виплату якої їй з 01 квітня 2017 року безпідставно припинено.
Отже, суть позову полягає у протиправних, на думку позивача, діях відповідача щодо припинення з 01 квітня 2017 року виплати пенсії, призначеної їй за віком.
Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи, Суд вважає, що для вирішення спору необхідно з'ясувати належність виконання відповідачем повноважень щодо здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеній особі та відповідність оскаржуваних дій відповідача ст. 19 Конституції України та ст. 2 КАС України.
Статус внутрішньо переміщеної особи

Статус внутрішньо переміщеної особи не визначений у жодному міжнародному договорі, за яким Україна мала б зобов'язання. Поняття внутрішньо переміщеної особи міститься в рекомендаційному акті Організації Об'єднаних Націй «Керівні принципи з питання переміщення осіб всередині країни» (документ ООН E/CN.4/1998/53/Add.2 (1998)) (див. визначення у п. 35 цього рішення).
Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи за національним правом міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.
Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:
- перебуває на території України на законних підставах;

- має право на постійне проживання в Україні;

- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.
Чинний механізм виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам

Згідно з п. 1 Постанови КМУ № 637 (у редакції, чинній на час припинення виплати пенсії позивачу) встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим Постановою КМУ № 509.
Виплата (продовження виплати) пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України».

Отже, умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ «Державний ощадний банк».
Відповідно до п. 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого Постановою КМУ № 509, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених ст. 12 Закону № 1706-VII та абзацом шостим цього пункту. Довідка, видана до 20 червня 2016 року, яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених ст. 12 вказаного Закону.
Згідно з п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого Постановою КМУ № 365, соціальні виплати припиняються у разі, зокрема, отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
Чинний механізм виплати пенсій, який поєднує право на пенсію з реєстрацією пенсіонера як внутрішньо переміщеної особи, призвів до численних звернень до суду з адміністративними позовами про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії відповідними територіальними управліннями Пенсійного фонду України.
Право на пенсійне забезпечення в Україні

Право на соціальний захист, що включає право на забезпечення у старості, гарантоване громадянам України ч. 1 ст. 46 Конституції України.
Європейська соціальна хартія (переглянута), 1996 року, згода на обов'язковість якої надано Верховною Радою України та яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист. За цим Україна має міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами «досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися» права та принципи, що закріплені у Хартії.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Ураховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.
Оцінка дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу

Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
У ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду (див. п. 33 цього рішення).
Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Згідно з наявною у матеріалах справи копією листа Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 26 жовтня 2017 року № 16801/02 виплата пенсії позивачу з 01 квітня 2017 року «була призупинена у зв'язку з проведенням верифікації за списками СБУ з підстав перевірки місця фактичного проживання».
Водночас Законом № 1058-IV не передбачено такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як проведення верифікації за списками СБУ з підстав перевірки місця фактичного проживання.
Конституційний Суд України у рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу (див. цитату у п. 25 цього рішення).
70. У цих рішеннях Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Водночас, як встановлено судом, прийняте Бахмутським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області розпорядження від 24 березня 2017 року про припинення ОСОБА_6 з 01 квітня 2017 року виплати пенсії, не містить зазначення підстав для припинення виплати позивачу пенсії.
У листі від 26 жовтня 2017 року № 16801/02 та запереченнях на адміністративний позов відповідач як на підставу для призупинення виплати пенсії позивачу покликається на постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».
Однак, як свідчить аналіз положень Закону № 1058-IV, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст. 49 цього Закону.
Аргументи відповідача, наведені ним у відзиві на позовну заяву, щодо повноважень Кабінету Міністрів України з вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проведення політики у сфері соціального захисту з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 та від 02 березня 1999 року № 2-рп//99, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, як свідчить зміст цих рішень, Конституційний Суд України висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Водночас Суд зазначає, що непідтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.
У цьому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (цитата у п. 25 цього рішення).
Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії Суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).
Отже, встановлення Судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
З огляду на викладене Суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з 01 квітня 2017 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
Застосування правових норм про строки звернення до адміністративного суду

За загальним правилом, встановленим КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАС України).
Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Зміст наведеної норми свідчить про те, що КАС України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Водночас відносини щодо строків звернення до адміністративного суду регулюються не тільки нормами КАС України, а й іншими законами України.
Спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення громадян, строки та порядок перерахунку пенсій є Закон № 1058-IV.
Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Необхідними умовами застосування наведеної норми адміністративними судами є: 1) факт нарахування сум пенсій за минулий час, що підтверджується відповідними доказами; 2) доведеність вини пенсійного органу - наявність протиправних дій або протиправної бездіяльності, наслідками яких є невиплата сум пенсій.
Згідно з матеріалами справи, призначена пенсія у розмірі 1511,61 грн. виплачувались позивачу щомісяця до березня 2017 року включно, після чого її виплата була припинена.
У письмових поясненнях, які надійшли до Верховного Суду 16 квітня 2018 року, відповідач повідомив, що рішення про скасування протоколу про призначення ОСОБА_6 пенсії ним не приймалося, позивач перебуває на обліку, як пенсіонер, в Бахмутському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області, а призначена їй пенсія перераховується згідно з законодавством, що підтверджується розрахунком пенсійних виплат.
У вказаних поясненнях відповідач повідомив, що ОСОБА_6 має право на отримання пенсії з часу її припинення, після проведення перевірки, передбаченої п. 3- 7, 9 Порядку № 365, та виконання вимог п. 8 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 595.
Аналогічні пояснення з приводу того, що нарахування пенсії позивачу не припинялося, а було припинено лише її виплату, надали у судовому засіданні 19 квітня 2018 року представники відповідача.
Згідно наданого Бахмутським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області до суду розрахунку пенсійних виплат по пенсійній справі ОСОБА_6, у період з квітня 2017 року по вересень 2017 року включно, позивачу щомісячно нараховувалася пенсія у розмірі 1511,61 грн. У період з жовтня 2017 року по березень 2018 року включно, пенсія позивачу щомісячно нараховувалася у розмірі 1883,92 грн.
Практика застосування правових норм щодо строків звернення до адміністративного суду передбачала їх застосування за умови, коли право позивача на отримання спірних сум пенсій відповідачем визнано не було, що і стало підставою звернення до суду (постанова Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року у справі № 21-329а13).
У справі, що розглядається, відповідач право позивача на отримання пенсії не заперечував, однак припинив її виплату через те, що позивач за інформацією, отриманою від СБУ повернулася на тимчасово окуповану територію України. Водночас, як свідчать письмові пояснення відповідача та надані на їх підтвердження докази, припинення виплати пенсії ОСОБА_6, не супроводжувалося припиненням її нарахування.
Оскільки ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом про поновлення виплати пенсії, право на яку відповідачем не заперечується, та нарахування якої продовжувалося після припинення її виплати, однак було піддано формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України, згідно ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV виплата пенсії позивачу підлягає поновленню з моменту її припинення.
Аналогічну позицію щодо застосування строків звернення до суду у справах цієї категорії викладено в постанові Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі № 573/1759/17 (К/9901/3564/18).
Оцінюючи докази в їх сукупності, Суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання неправомірними дій відповідача щодо припинення виплати призначеної ОСОБА_6 пенсії за віком та зобов'язання відповідача відновити виплату призначеної позивачу пенсії є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Зважаючи на те, що на момент звернення з адміністративним позовом до суду у цій справі позивачу та її представнику не було відомо про розпорядження Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області 24 березня 2017 року «Про припинення виплати пенсії до з'ясування», Суд, з'ясувавши, що прийняття цього розпорядження передувало діям з припинення виплати пенсії ОСОБА_6, визнає протиправним зазначене розпорядження, оскільки саме розпорядження, а не дії створює відповідні правові наслідки.
Водночас, беручи до уваги те, що виплата пенсії позивачу була припинена розпорядженням Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 24 березня 2017 року «Про припинення виплати пенсії до з'ясування», про прийняття якого позивачу не повідомлялося, про що свідчить лист відповідача від 26 жовтня 2017 року № 16801/02, керуючись ч. 2 ст. 9 КАС України Суд з метою ефективного захисту прав позивача вважає за необхідне відновити порушене відповідачем право позивача на пенсійне забезпечення шляхом скасування вказаного розпорядження.

Отже, Суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання неправомірними дій Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення з 01 квітня 2017 року виплати призначеної за віком пенсії ОСОБА_6 охоплюється визнанням потиправності та скасуваням зазначеного розпорядження.
Приписами ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.
Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Частиною 2 ст. 14 КАС України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду та вирішується на його розсуд.
З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги що виконання рішення в даній справі становить значний суспільний інтерес та вимагає від відповідача вчинення певних дій, а саме відновлення виплати пенсії позивачу, Суд з метою захисту прав позивача та належного виконання судового рішення вважає за необхідне зобов'язати відповідача подати звіт про виконання рішення суду у місячний строк з дня набрання рішенням законної сили.
Ознаки типових справ

Суд дійшов висновку, що в контексті цієї зразкової адміністративної справи ознаками типових, визначених п. 21 ч. 1 ст. 4 КАС України справ, є такі:
1) позивач у цій категорії справ є пенсіонер, якому/якій призначено пенсію згідно із Законом № 1058-ІV та який/яка є внутрішньо переміщеною особою;

2) відповідачем є територіальний орган Пенсійного фонду України, на пенсійному обліку якого перебуває позивач;

3) спір виник з аналогічних підстав у відносинах, що регулюються одними нормами права (у зв'язку з припиненням територіальними органами Пенсійного фонду України виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам з підстав, які не передбачені п. 1, 3- 5 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV);

4) позивачі заявили аналогічні позовні вимоги (по-різному висловлені, але однакові по суті: визнати неправомірними дії щодо припинення виплати пенсії та зобов'язати відповідача відновити виплату пенсії).

Обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права

Висновки Верховного Суду в цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах, в яких позивач:
1) є громадянином України;

2) має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується довідкою органів соціального захисту населення про взяття її на облік, як внутрішньо переміщеної особи;

3) є пенсіонером та отримує пенсію, призначену їй відповідно до Закону № 1058-IV.

Поновлення виплати пенсії потребує здійснення додаткових дій позивачем.

Відповідач право позивача на отримання пенсії не заперечує.

Обставини, які виключають типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм

Висновки Верховного Суду в цій зразковій справі не підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення пенсіонерів, яким призначено пенсію згідно із Законом № 1058-ІV та які є внутрішньо переміщеними особами, якщо нарахування та виплату пенсії такої пенсії їм припинено за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України з підстав, які передбачені п. 1, 3-5 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV в редакції на день прийняття цього рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст. 241- 246, 255, 262, 290, 295, 371 КАС України, -

У Х В А Л И В:

Адміністративний позов ОСОБА_6 (місце проживання: АДРЕСА_2) до Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: вул. Миру, 35, м. Бахмут, Донецька обл.) про визнання неправомірними дій, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 24 березня 2017 року «Про припинення ОСОБА_6 виплати пенсії до з'ясування».

Зобов'язати Бахмутське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області відновити виплату ОСОБА_6, (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) призначеної їй пенсії за віком з 01 квітня 2017 року.

В частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць рішення суду виконується негайно.

Зобов'язати Бахмутське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області подати звіт про виконання судового рішення у місячний строк з дати набрання цим рішенням законної сили.

Рішення Верховного Суду у зразковій справі набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду у зразковій справі може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.



Головуючий Т. О. Анцупова

Судді М. М. Гімон

Н. В. Коваленко

В. М. Кравчук

О. П. Стародуб


Сайт ВСУ - Рішення від 03.05.2018 № Пз/9901/20/18 (справа № 805/402/18)
Moderator

dog-fox Аватара пользователя
SuperModerator

Сообщения: 3857
Откуда: Запоріжжя
Рішення Верховного Суду від 21.01.2019 № Пз/9901/55/18 (справа № 240/4937/18) - щодо перерахунку пенсій постраждалому в наслідок Чорнобильської катастрофи

ТЕКСТ РІШЕННЯ
РІШЕННЯ

Іменем України

21 січня 2019 року

Київ

справа №240/4937/18

адміністративне провадження №Пз/9901/55/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Берназюка Я.О., Гриціва М.І., Мороз Л.Л., Кравчука В.М.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи зразкову справу №240/4937/18 за позовом ОСОБА_1 до Овруцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання провести нарахування та виплату підвищення до пенсії,

ВСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до Овруцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач, Овруцьке ОУПФ), в якому просив:
а) визнати протиправною бездіяльність Овруцького ОУПФ, яка призвела до не нарахування та невиплату з 17 липня 2018 року підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення в розмірі визначеному ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

б) зобов'язати Овруцьке ОУПФ провести з 17 липня 2018 року нарахування та виплату підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення в розмірі, визначеному ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, визначеної законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Звернення з таким позовом до суду обґрунтовано тим, що позивач має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, є непрацюючим пенсіонером та проживає в м.Овруч Житомирської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, а тому, враховуючи рішення Конституційного Суду № 6-р/2018 від 17 липня 2018 року, з 17 липня 2018 року має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, встановленого ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі двох мінімальних заробітних плат.
Житомирський окружний адміністративний суд ухвалою від 22 жовтня 2018 року (суддя - Попова О.Г.) відкрив провадження в цій справі.
19 листопада 2018 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшло подання судді Житомирського окружного адміністративного суду Попової Оксани Гнатівни про розгляд адміністративної справи № 240/4937/18 як зразкової.
Протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 19 листопада 2018 року визначено склад суду: головуючий суддя Гімон М.М. (суддя-доповідач), судді: Берназюк Я.О., Гриців М.І., Мороз Л.Л., Кравчук В.М.
Верховний Суд ухвалою від 23 листопада 2018 року відкрив провадження у зразковій справі.
Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2018 року від Овруцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області витребувано належним чином засвідчену копію пенсійної справи ОСОБА_1.
Оголошення про відкриття провадження у зразковій справі опубліковано в газеті "Урядовий кур'єр" від 5 грудня 2018 року №229.
У зв'язку з виникненням питань щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, суддя-доповідач звернувся до фахівців Науково-консультативної ради при Верховному Суді стосовно підготовки наукового висновку.
До Верховного Суду надійшли наукові висновки ОСОБА_4 (доктор юридичних наук, професор), ОСОБА_5 (доктор юридичних наук, професор), ОСОБА_6 (доктор юридичних наук, професор), ОСОБА_7 (доктор юридичних наук, доцент), ОСОБА_8 (доктор юридичних наук, доцент), ОСОБА_9 (кандидат юридичних наук, доцент), ОСОБА_10 (кандидат юридичних наук, доцент).
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Позивач, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2, проживає в м.Овруч Житомирської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 (а.с.4), перебуває на обліку Овруцькому об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області як отримувач пенсії по інвалідності.
До 1 січня 2015 року позивач отримував підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII (далі - Закон №796-ХІІ).
З 1 січня 2015 року виплату такого підвищення було припинено, у зв'язку із внесенням змін до Закону №796-ХІІ Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VIII (далі - Закон №76-VIII), яким зокрема статтю 39 Закону №796-ХІІ було виключено.
17 липня 2018 року Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 вказані зміни було визнано неконституційними, у зв'язку з чим у жовтні 2018 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив його повідомити, чи відновило Овруцьке ОУПФ виплату підвищення до пенсії непрацюючому пенсіонеру, відповідно до ст.39 Закону №796-ХІІ (а.с.11).
Листом від 9 жовтня 2018 року №710/02 відповідач повідомив позивача, що підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру з 17 липня 2018 року по даний час йому не нараховується і не виплачується (а.с.12).
Вважаючи таку бездіяльність Овруцького УПФ протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
ІІI. АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція позивача

Позивач вважає, що з визнанням неконституційним положень підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VIII, якими виключено, зокрема, статтю 39 Закону №796-ХІІ, з 17 липня 2018 року він має законне право на щомісячне отримання підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, встановленого частиною другою статтею 39 Закону №796-ХІІ в редакції, діючій до моменту її виключення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, а бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати такого підвищення з 17 липня 2018 року є протиправною.
Позиція відповідача

Відповідач проти позову заперечує. Зазначає, що частиною другою статті 39 Закону №796-ХІІ в редакції, діючій до моменту її виключення, було передбачено щомісячне підвищення пенсії непрацюючим пенсіонерам. Проте, Законом №76-VIII вказану статтю було виключено. Такі зміни набрали чинності з 1 січня 2015 року. Натомість, з 1 січня 2016 року набрав чинності Закон України «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»» від 4 лютого 2016 року №987-VIII (далі - Закон №987-VIII), яким до Закону №796-ХІІ включено статтю 39 наступного змісту: «Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
Таким чином, на думку відповідача, Конституційний Суд України у Рішенні №6-р/2018 від 17 липня 2018 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними), окремі положення Закону №76-VIII, зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VIII. При цьому, Конституційним Судом України не аналізувалася редакція Закону №796-ХІІ станом на дату ухвалення Рішення №6-р/2018. Тобто, Судом визнано неконституційним виключення статті 39 Закону №796-ХІІ.
Відповідач наполягає, що Закон №987-VIII є чинним, в установленому законом порядку його не було визнано неконституційним, а тому саме він підлягає застосуванню. При цьому, діючою з 1 січня 2016 року нормою передбачено право на доплату громадянам, які працюють у зоні відчуження. Позивач до такої категорії осіб не відноситься.
Враховуючи вищезазначене, на думку відповідача, немає підстав для проведення нарахування і виплати з 17 липня 2018 року позивачу підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення в розмірі двох мінімальних заробітних плат.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА
Стаття 39 Закону №796-ХІІ, у редакції чинній до 1 січня 2015 року, передбачала:
«Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.»

28 грудня 2014 року прийнято Закон №76-VIII, який набрав чинності 1 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 Розділу І якого внесено зміни до Закону №796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
4 лютого 2016 року прийнято Закон №987-VIII, який згідно Прикінцевих положень, набрав чинності з 1 січня 2016 року, яким включено до Закону №796-ХІІ статтю 39 такого змісту:
"Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження

Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".

26. Конституція України визначає Конституційний Суд України як орган уповноважений на вирішення питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснення офіційного тлумачення Конституції України, а також інших повноважень відповідно до цієї Конституції, діяльність якого ґрунтується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, гласності, обґрунтованості та обов'язковості ухвалених ним рішень і висновків (стаття 147).
Відповідно до статті 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

За змістом частин другої і третьої статті 152 Конституції України, закони та інші акти . за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.

Закон України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року № 2136-VIII (далі - Закон № 2136-VІІІ) у положеннях статті 97 закріплює такий порядок виконання рішень та висновків Суду: Суд у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов'язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку. Суд може вимагати від відповідних органів письмове підтвердження виконання рішення, додержання висновку. Стаття 98 Закону № 2136-VІІІ передбачає, що за невиконання рішень та недодержання висновків Суду настає відповідальність згідно із законом.
Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17 липня 2018 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
ВИСНОВКИ СУДУ
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
Надаючи правову оцінку факту визнання положень Закону №76-VІІІ, в тому числі підпункту 7 пункту 4 розділу І цього Закону, якими з 1 січня 2015 року було виключено зокрема статтю 39 Закону №796-ХІІ, неконституційними, колегія суддів виходить з такого.
Акти Конституційного Суду України є правовими актами, приймаються спеціально уповноваженим органом, з дотриманням встановлених форми і процедури, і є обов'язковими до виконання на території України. Проте, акти Конституційного Суду України не регулюють суспільні відносини, оскільки до повноважень Конституційного Суду України не входить нормотворчість, крім організації внутрішньої роботи. Акти Конституційного Суду України конкретизують чинне законодавство, здійснюють тлумачення положень Конституції.
Вирішуючи питання про право, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Конституційний Суд України у своєму рішенні №6-р/2018 від 17 липня 2018 року вказав, що обмеження чи скасування Законом №76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон №76-VIII в частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
При цьому, у рішенні встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону №796-ХІІ в редакціях чинних до внесення змін Законом №76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №796-ХІІ, рішення Конституційного Суду України не містить.

Незважаючи на те, що Конституційний Суд України у своєму рішенні №6-р/2018 від 17 липня 2018 року не скористався правом встановлення порядку його виконання в частині, що стосується, зокрема, статті 39 Закону №796-ХІІ, колегія суддів вважає, що з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону №796-ХІІ, яка була чинна до 1 січня 2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням є значно ширшою у порівнянні зі статтею 39 Закону №796-ХІІ в редакції Закону №987-VIII і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не відновлено з включенням статті 39 Законом №987- VIII.
Так, стаття 39 в редакції Закону №987- VIII, яка чинна з 1 січня 2016 року врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження, натомість редакція статті 39, яка була чинна до 1 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
Отже, у спірних правовідносинах, відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону №796-ХІІ до внесення змін Законом №76-VIII, спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність з 1 січня 2016 року статті 39 Закону №796-ХІІ в редакції Закону №987-VIII.
Враховуючи, що статтю 39 в редакції Закону №987-VIII і статтю 39 в редакції до внесення змін Законом №76-VIII (які визнані неконституційними) не можна вважати однопредметними нормативно-правовими актами, оскільки вони встановлюють право на доплати різному колу суб'єктів, то підстави для застосування темпорального підходу для вирішення колізії цих норм, відсутні.
Натомість, з урахуванням змістовної складової та мотивів Рішення Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17 липня 2018 року, Верховний Суд вважає, що ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (ст.ст.3, 8 Конституції України та ст.6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення виниклої внаслідок цього колізії забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України
Отже, з моменту ухвалення рішення Конституційним Судом України №6-р/2018 від 17 липня 2018 року, відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - зоні гарантованого добровільного відселення на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ.
Вирішуючи питання про розмір, Верховний Суд дійшов таких висновків

Відповідно до статті 63 Закону №796-ХІІ, фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.
Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначені у Бюджетному кодексі України.
Відповідно до частини першої ст.23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачене законом про Державний бюджет України.
1 січня 2015 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28 грудня 2014 року №79-VIII (далі - Закон №79-VIII), пунктом 63 якого розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким установлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 23 листопада 2011 року №1210 було затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок). Даною постановою Кабінет Міністрів України постановив Пенсійному фонду України забезпечити здійснення перерахунку пенсій, призначених особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи до набрання чинності цією постановою, за матеріалами пенсійних справ.
Відповідно до пункту 15 Порядку підвищення пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, передбачене статтею 39 Закону №796-ХІІ, здійснюється в таких розмірах:
тим, що проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, - 13,2 гривні;

тим, що проживають у зоні гарантованого добровільного відселення, - 10,5 гривні;

тим, що проживають у зоні посиленого радіоекологічного контролю, - 5,2 гривні..

Верховний Суд звертає увагу, що зазначені положення Закону №79-VІІІ неконституційними не визнавались, положення постанови Кабінету Міністрів України №1210 є також чинними.
Конституційний Суд України у рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 наголосив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
У Рішенні №3-рп/2012 від 25 січня 2012 року Конституційний Суд України зазначив, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов'язується з його функціями, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України. Отже, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
Таким чином, в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.

Отже, Конституційний Суд України визнав конституційним регулювання Кабінетом Міністрів України розміру соціальних виплат та допомог, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України. Нормативно-правові акти, які видані Кабінетом Міністрів України в межах своїх повноважень, підлягають обов'язковому застосуванню судами під час вирішення справ про соціальний захист громадян.
Враховуючи вищевикладене, Верховний Суд дійшов висновку, що позивач з 17 липня 2018 року має право на отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення - зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ, у розмірі, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України №1210 від 23 листопада 2011 року.
За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини десятої статті 290 Кодексу адміністративного судочинства України у рішенні суду, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи, Верховний Суд додатково зазначає: 1) ознаки типових справ; 2) обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм; 3) обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.
Ознаки типових справ. Це рішення суду є зразковим для справ, у яких предметом спору є виплата пенсійними органами непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, підвищення до пенсії у розмірах, встановлених частиною другою статті 39 Закону №796-ХІІ в редакції чинній до 1 січня 2015 року.
Обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права:
(а) позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи;

(б) позивач проживає на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

(в) позивач є непрацюючим пенсіонером;

(г) відповідачем є відповідне управління Пенсійного фонду України;

(д) предметом спору є нарахування та виплата з 17 липня 2018 року підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі визначеному частиною другою статті 39 Закону №796-ХІІ в редакції чинній до 1 січня 2015 року.

На інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі, може впливати подальша зміна законодавства, що регулює ці правовідносини.
Відповідно до частини п'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Позивач є особою, яка відповідно до пункту 10 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», звільнена від сплати судового збору. Матеріали справи не містять доказів понесення особами судових витрат, у зв'язку з чим підстави для їх розподілу відсутні.
Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 245, 246, 290 Кодексу адміністративного судочинства України, СУД

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Овруцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, щодо не нарахування та невиплати з 17 липня 2018 року підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, на підставі статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі визначеному Постановою Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 23 листопада 2011 року №1210.
Зобов'язати Овруцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Гетьмана Виговського, 12, м. Овруч, Овруцький район, Житомирська область, 11100, РНОКПП/ЄДРПОУ: 40380946) провести з 17 липня 2018 року нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 11101. РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_1) як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, на підставі статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі визначеному Постановою Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 23 листопада 2011 року №1210.
В задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовити.
Рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

...........................

...........................

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон,

Я.О. Берназюк,

М.І. Грицiв,

Л.Л. Мороз,

В.М. Кравчук,

Судді Верховного Суду


ЄДРСР - Рішення від 21.01.2019 № Пз/9901/55/18 (справа № 240/4937/18)
Moderator

dog-fox Аватара пользователя
SuperModerator

Сообщения: 3857
Откуда: Запоріжжя
Рішення Верховного Суду від 21.01.2019 № Пз/9901/56/18 (справа № 240/4946/18) - щодо перерахунку пенсій постраждалим внаслідок катастрофи на ЧАЕС

ТЕКСТ РІШЕННЯ
РІШЕННЯ

Іменем України

21 січня 2019 року

Київ

справа №240/4946/18

провадження №Пз/9901/56/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Коваленко Н.В.,

суддів: Анцупової Т.О., Берназюка Я.О., Гімона М.М., Кравчука В.М.,

розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження зразкову адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області, яка призвела до ненарахування та невиплати з 17.07.2018 щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

- зобов'язати відповідача провести з 17.07.2018 нарахування та виплату щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі, що дорівнює 40% від мінімальної заробітної плати, встановленої законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

2. В обґрунтування позову позивач зазначив, що має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, проживає в м. Овруч Житомирської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, а тому, враховуючи рішення Конституційного Суду України № 6-р/2018 від 17.07.2018, він має право з 17.07.2018 на щомісячне отримання грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі, що дорівнює 40% від мінімальної заробітної плати, встановленої законом про Державний бюджет України на відповідний рік. Відповідно до підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 №76-VII було виключено статті 31, 37, 39 та 45 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Водночас, рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2018 від 17.07.2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І вказаного Закону визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

На думку позивача, зазначеним рішенням Конституційного Суду України з 17 липня 2018 року відновлено дію статті 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та вона підлягає застосуванню без будь-яких обмежень. На запит позивача Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області повідомило, що 17.09.2018 управлінням надіслано запит до Департаменту праці, соціальної та сімейної політики Житомирської облдержадміністрації з проханням звернутись до Міністерства соціальної політики України як головного розпорядника коштів за бюджетною програмою КПКВК 2501200 «Соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо врегулювання питання відновлення громадянам надання пільг, нарахування та виплати компенсацій, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Після надходження відповіді від Департаменту праці, соціальної та сімейної політики Житомирської облдержадміністрації щодо механізму відновлення виплат відповідач додатково повідомить позивача по суті запиту. На момент подання позову до суду щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановлена статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», позивачу не нарахована з 17.07.2018 та не виплачена.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

3. Позивач посилається на те, що реалізація його права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, не може бути поставлена в залежність від бюджетних асигнувань і посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання зобов'язання встановленого законом. Вважає, що у твердженнях відповідача йдеться про виплату коштів у невизначеному часі, тобто його очікування виплати вказаної соціальної допомоги може бути нескінченним. На думку позивача, відповідач допустив протиправну бездіяльність, а тому його права мають бути відновлені шляхом зобов'язання останнього вчинити дії щодо нарахування та виплати щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

4. 10 грудня 2018 року відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволені позову. Відповідач зазначив, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» не було передбачено видатки за відновленим рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № № 6-р/2018 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Тому тільки після внесення змін до Державного бюджету України, паспорту бюджетної програми та кошторису видатків за бюджетною програмою КПКВК 2501200 «Соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» надання пільг, нарахування та виплати компенсацій, передбачених, крім іншого, статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», буде відновлено. Водночас, відповідно до Бюджетного кодексу України проведення нарахування та виплати доплат та компенсацій, які не передбачені Законом України «Про Державний бюджет України» та розмір яких не визначений Кабінетом Міністрів України, є бюджетним правопорушенням. Крім того, з метою виконання рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № № 6-р/2018 відповідачем надіслано запити до департаменту праці, соціальної та сімейної політики облдержадміністрації щодо надання роз'яснень про порядок відновлення зазначених виплат, а Овруцькою райдержадміністрацією надіслано листи до Житомирської ОДА, Кабінету Міністрів України та Міністерства соціальної політики України щодо врегулювання питання нарахування та виплат допомог та компенсацій, передбачених, крім іншого, статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». З огляду на викладене, звернення до суду з позовом про бездіяльність відповідача є безпідставною.

5. Відповідно до частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Справа розглядається у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

6. ОСОБА_1 має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, проживає в м. Овруч Житомирської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення

7. Позивач перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області.

Відповідно до розпорядження віповідача від 03 червня 2002 року ОСОБА_1 з 01.06.2002 призначена виплата щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

З 01.01.2015 на підставі Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VІІІ виплата зазначеної допомоги позивачу припинена.

8. 08.10.2018 позивач звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області із запитом на інформацію, в якому просив вказати, чи відновлено відповідачем з 17.07.2018 нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

9. На запит позивача Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області в листі від 12.10.2018 № 07-04/Ф-32/18 повідомило ОСОБА_1, що 17.09.2018 управлінням надіслано запит до Департаменту праці, соціальної та сімейної політики Житомирської облдержадміністрації з проханням звернутись до Міністерства соціальної політики України як головного розпорядника коштів за бюджетною програмою КПКВК 2501200 «Соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо врегулювання питання відновлення громадянам надання пільг, нарахування та виплати компенсацій, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Після надходження відповіді від Департаменту праці, соціальної та сімейної політики Житомирської обласної державної адміністрації щодо механізму відновлення виплат відповідач додатково повідомить позивача по суті запиту.

10. Управлінням праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області надіслано запити (від 13.08.2018 № 07-05/3150, від 17.09.2018 № 07-05/3720) до Департаменту праці, соціальної та сімейної політики обласної державної адміністрації щодо надання роз'яснень про порядок відновлення громадянам пільг, нарахування виплат та компенсацій, передбачених статтями 20, 21, 22, 23, 30, 37, 39 та 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у зв'язку з прийняттям рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № № 6-р/2018.

11. Департамент праці, соціальної та сімейної політики Житомирської обласної державної адміністрації листом від 15.08.2018 № 3947/12 повідомив Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області, що оскільки Законом України «Про державний бюджет України на 2018 рік» не було передбачено видатки за відновленими статтями Закону Департамент звернувся до народних депутатів України, Міністерства соціальної політики України щодо фінансового забезпечення виконання рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № № 6-р/2018.

12. 08.10.2018 за № 02-06/1748 та 15.11.2018 за № 02-06/1990 Овруцькою райдержадміністрацією надіслано листи до Житомирської ОДА, Кабінету Міністрів України та Міністерства соціальної політики України щодо врегулювання питання нарахування та виплат допомог та компенсацій, передбачених, крім іншого, статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

13. Міністерство соціальної політики України листом від 11.09.2018 № 17561/0/2-18/29 повідомило Житомирську обласну державну адміністрацію, що Міністерство постійно ініціює питання збільшення обсягів бюджетних асигнувань, у тому числі при формуванні бюджетного запиту. Так, листами від 20.03.2018 № 5346/0/2-18/15 та від 16.04.2018 № 7267/0/2-18/51 Мінсоцполітики звернулось до Міністерства фінансів стосовно того, щоб під час внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» виділити додатковий обсяг видатків за КПКВК 2501200, листом від 06.09.2018 № 17301/0/2-18 - щодо збільшення фінансування за КПКВК 2501200 на 2018 рік з метою реалізації Закону № 796-XII у редакції до 01.01.2015 у зв'язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 17.07.2018 № № 6-р/2018.

14. Листом від 15.11.2018 № 04-15/13-817 Верховна Рада України проінформувала, що Комітет з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи розглянув звернення Житомирської обласної державної адміністрації щодо фінансового забезпечення реалізації проекту закону про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (щодо приведення його норм у відповідність до рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018). Комітет розглянув проект закону про Державний бюджет України на 2019 рік та, за результатами розгляду, рішенням Комітету від 20 вересня 2018 року № 79/1 рекомендував Кабінету Міністрів України та Комітету з питань бюджету при опрацюванні проекту Закону України про Державний бюджет України на 2019 рік у видатках Міністерства соціальної політики України передбачити кошти на виконання рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № № 6-р/2018, яким відновлено раніше скасовані пільги та компенсації, що надавалися громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

15. Згідно з положеннями статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Вимогами частини другої статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною третьою статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

16. Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

17. Як вбачається із статті 1 вказаного Закону, він спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.

Державна політика в галузі соціального захисту потерпілих від Чорнобильської катастрофи та створення умов проживання і праці на забруднених територіях базується на принципах:

пріоритету життя та здоров'я людей, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи, повної відповідальності держави за створення безпечних і нешкідливих умов праці;

комплексного розв'язання завдань охорони здоров'я, соціальної політики і використання забруднених територій на основі державних цільових програм з цих питань та урахування інших напрямів економічної та соціальної політики, досягнень в галузі науки та охорони навколишнього середовища;

соціального захисту людей, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;

використання економічних методів поліпшення життя шляхом проведення політики пільгового оподаткування громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та їх об'єднань;

здійснення заходів щодо професійної переорієнтації та підвищення кваліфікації постраждалого населення;

забезпечення координації діяльності державних органів, установ, організацій та об'єднань громадян, що вирішують різні проблеми соціального захисту постраждалого населення, а також співробітництва і проведення консультацій між державними органами і постраждалими (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з соціального захисту на місцевому та державному рівнях;

міжнародного співробітництва в галузях охорони здоров'я, соціального захисту, охорони праці, використання світового досвіду організації роботи з цих питань.

18. Відповідно до статті 37 Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції закону від 09.07.2007) громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в таких розмірах: у зоні гарантованого добровільного відселення - 40 процентів від мінімальної заробітної плати.

Перелік населених пунктів, жителям яких виплачується щомісячна грошова допомога, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Ця допомога виплачується щомісячно за місцем роботи, пенсіонерам - органами, які виплачують пенсію, непрацюючим громадянам - місцевими державними адміністраціями або виконавчими органами рад за місцем проживання. Виплата за два і більше місяців забороняється.

Текст статті 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» змінено відповідно до Закону № 107-VI від 28.12.2007. Так, зазначена стаття визначає, що громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Перелік населених пунктів, жителям яких виплачується щомісячна грошова допомога, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Ця допомога виплачується щомісячно органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації. Виплата за два і більше місяців забороняється.

Водночас, зміну статті 37 зазначеного закону Законом № 107-VI від 28.12.2007 визнано неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008.

Отже, застосуванню до спірних правовідносин підлягає редакція статті 37 Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції закону від 09.07.2007).

19. Пунктом 7 постанови Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року № 106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з подальшими змінами, затверджено перелік населених пунктів, жителям яких з 1 квітня 1991 року виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства.

20. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 20 вересня 2005 року № 936, розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня за програмами є структурні підрозділи з питань соціального захисту населення обласних і Київської міської держадміністрацій, структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (крім м. Києва) рад, Фонд соціального захисту інвалідів. Виплата компенсацій та допомоги певних видів, передбачених Законом, проводиться центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних і районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (крім м. Києва) рад (далі - уповноважений орган) за місцем фактичного проживання (перебування) працюючих та непрацюючих громадян, у тому числі пенсіонерів, працюючим і непрацюючим громадянам і пенсіонерам, зокрема пенсіонерам та особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби та інших органів, громадянам, що провадять підприємницьку діяльність без утворення юридичної особи, громадянам, які працюють у громадян, що провадять підприємницьку діяльність без утворення юридичної особи.

21. На підставі Закону України від 31 липня 2014 року «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», який набув чинності 3 серпня 2014 року, «Прикінцеві положення» Закону України «Про державний бюджет України на 2014 рік» були доповнені п. 6-7, за яким було встановлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», статей 5, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на 2014 рік.

Підпунктом 7 пункту 4 розділу І Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VІІІ, який набрав чинності з 1 січня 2015 року, статтю 31, 37, 39 та 45 виключено.

22. Однак, згідно з рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2018 від 17.07.2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Отже, рішенням Конституційного Суду України з 17 липня 2018 року відновлено дію статті 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», тобто остання з 17 липня 2018 року є чинною.

23. Відповідно до частини п'ятої статті 88 Закону України «Про Конституційний Суд України» рішення і висновки Суду підписують окремо судді Конституційного Суду, які голосували на їх підтримку, і судді Конституційного Суду, які голосували проти. Рішення чи висновок Суду є остаточним і не може бути оскарженим.

Згідно з частиною першою статті 97 Закону України «Про Конституційний Суд України» суд у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов'язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.

При цьому, як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2000 року № 15-рп/2000 у справі № 1-31/2000, незалежно від того, чи визначено в рішенні, висновку Конституційного Суду України, зокрема, порядок його виконання, відповідні державні органи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Проте додаткове визначення у рішеннях, висновках Конституційного Суду України порядку їх виконання не скасовує і не підміняє загальної обов'язковості їх виконання. Незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

24. Згідно з частинами першою та другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

25. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

26. Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Гайгузус проти Австрії» від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.

27. Відповідно до правової позиції Європейського суду у справі «Кечко проти України» (рішення від 08 листопада 2005 року) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

28. Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10).

29. Така правова позиція відповідає позиції Конституційного Суду України, що викладена у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи

30. Суд вважає обґрунтованими доводи позивача щодо протиправності бездіяльності Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області, яка призвела до ненарахування та невиплати з 17.07.2018 щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки рішенням Конституційного Суду України з 17 липня 2018 року відновлено дію статті 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», тобто остання з 17 липня 2018 року є чинною та підлягає виконанню органами державної влади.

Водночас, Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області є органом державної влади, який є представником держави та відповідає перед людиною за державну діяльність у сфері соціального захисту, у зв'язку з чим суд вважає необґрунтованими твердження відповідача про відсутність протиправності в його бездіяльності щодо нарахування та виплати з 17.07.2018 щомісячної грошової допомоги, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у зв'язку з незапланованістю видатків за цією бюджетною програмою.

31. Суд зазначає, що посилання відповідача на відсутність коштів на проведення соціальних виплат в перерахованому розмірі є необґрунтованим, оскільки зазначена бездіяльність відповідача порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу Конвенції право мирно володіти своїм майном. Оскільки чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (рішення Європейського суду у справі «Кечко проти України» від 08 листопада 2005 року).

Висновки за результатами розгляду справи

32. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 та статті 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» ОСОБА_1 має право на нарахування та виплату з 17.07.2018 щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі, що дорівнює 40% від мінімальної заробітної плати встановленої законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Суд зазначає, що у рішенні Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 не визначено порядок його виконання щодо застосування статті 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», однак це не скасовує і не підміняє загальної обов'язковості його виконання. Підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VІІІ, яким виключено статтю 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», визнано неконституційним, він не підлягає застосуванню як такий, що втратив чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про його неконституційність.

33. Правовідносини, які є предметом розгляду даної адміністративної справи, врегульовано нормами Бюджетного кодексу України та статті 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в яких по різному регламентовано питання нарахування та виплати щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства.

Так, пунктом 26 розділу VI Бюджетного кодексу України установлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 20 вересня 2005 року № 936, розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня за програмами є структурні підрозділи з питань соціального захисту населення обласних і Київської міської держадміністрацій, структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (крім м. Києва) рад, Фонд соціального захисту інвалідів. Виплата компенсацій та допомоги певних видів, передбачених Законом, проводиться центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних і районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (крім м. Києва) рад (далі - уповноважений орган) за місцем фактичного проживання (перебування) працюючих та непрацюючих громадян, у тому числі пенсіонерів, працюючим і непрацюючим громадянам і пенсіонерам, зокрема пенсіонерам та особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби та інших органів, громадянам, що провадять підприємницьку діяльність без утворення юридичної особи, громадянам, які працюють у громадян, що провадять підприємницьку діяльність без утворення юридичної особи.

Водночас, Кабінетом Міністрів України не визначено порядок та розмір виплати компенсації, передбаченої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Зазначений порядок та розмір визначенно у статті 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». У вказаній статті також визначені особи, що мають право на компенсацію, розмір компенсації, суб'єкти владних повноважень, якими зазначена компенсація виплачується, та строки її виплати.

У відповідності до частин першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

З огляду на висновки Європейського суду з прав людини під терміном «закон» [...] слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності» та «передбачуваності» (рішення у справі «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), заява No18139/91, рішення від 23 червня 1995 року, п. 37). Також закон має відповідати всім вимогам нормативного акта. «Доступність закону» означає наявність доступу та знань щодо цього закону в суспільстві та у осіб. «Передбачуваність» означає можливість передбачити певні дії або наслідки, що можуть виникнути в зв'язку із застосуванням закону. Так, ведучи мову про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (рішення у справі «Шпачек s.r.o.» проти Чеської Республіки» (Spacek s.r.o. v. the Czech Republic), заява No 26449/95, п. 54, від 9 листопад а 1999 року). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого законодавства, вимагаючи, щоб воно було доступним для зацікавлених осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні (рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), [ВП], заява No 33202/96, п. 109, ECHR 2000-I).

Згідно з частиною третьою статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

У випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

За такого правового регулювання та за відсутності постанови Кабінету Міністрів України про порядок та розмір виплати компенсації, передбаченої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», до спірних правовідносин у даній адміністративній справі застосуванню підлягають безпосередньо норми статті 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

34. Суд зауважує, що відповідачем у листі від 12.10.2018 № 07-04/Ф-32/18 та відзиві на позовну заяву не заперечувалося право ОСОБА_1 щодо перерахунку та виплати вказаної щомісячної грошової допомоги. Неможливість перерахувати та виплатити допомогу відповідач пояснив відсутністю коштів у Державному бюджеті України.

35. Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

36. У зв'язку з викладеним, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії.

37. Згідно з частиною п'ятою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

38. Ознаки типових справ

1) позивач: особа, яка має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, та проживає в населеному пункті, жителям яких з 1 квітня 1991 року виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства, відповідно до додатку 2 постанови Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року № 106;

2) відповідач: Управління праці та соціального захисту населення районної державної адміністрації, на обліку якого перебуває позивач;

3) предмет спору: нарахування та виплата щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

39. Висновки Верховного Суду у цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення осіб, які мають статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та проживають в населених пунктах, жителям яких з 1 квітня 1991 року виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства, відповідно до додатку 2 постанови Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року № 106, з адміністративними позовами до Управлінь праці та соціального захисту населення районних державних адміністрацій, на обліку яких перебувають позивачі, з позовними вимогами щодо нарахування та виплати щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

40. Обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.

Зміна правового регулювання спірних правовідносин або визначення Кабінетом Міністрів України нового порядку та розміру виплати компенсації, передбаченої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», є обставинами, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.

Керуючись статтями 241-246, 262, 263, 266, 290 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області (вул. Гетьмана Виговського, 17, м. Овруч, Овруцький район, Житомирська область, 11106; ЄДРПОУ 03192603), яка призвела до ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_1) з 17 липня 2018 року щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області (вул. Гетьмана Виговського, 17, м. Овруч, Овруцький район, Житомирська область, 11106; ЄДРПОУ 03192603) провести ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_1) з 17 липня 2018 року нарахування та виплату щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі, що дорівнює 40% від мінімальної заробітної плати встановленої законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 21.01.2019.

Головуючий суддя Н.В.Коваленко

Судді Т.О.Анцупова

Я.О.Берназюк

М.М.Гімон

В.М.Кравчук


ЄДРСР - Рішення від 21.01.2019 № Пз/9901/56/18 (справа №240/4946/18)
Moderator

dog-fox Аватара пользователя
SuperModerator

Сообщения: 3857
Откуда: Запоріжжя
Рішення Верховного Суду від 04.02.2019 № Пз/9901/58/18 (справа № 240/5401/18) - щодо зменшення відсоткового значення грошового забезпечення при перерахунку пенсій військовослужбовцям

ТЕКСТ РІШЕННЯ
РІШЕННЯ

Іменем України

04 лютого 2019 року

Київ

справа №240/5401/18

адміністративне провадження №Пз/9901/58/18



Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гімона М.М.,

суддів: Берназюка Я.О., Мороз Л.Л., Коваленко Н.В., Кравчука В.М.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи зразкову справу №240/5401/18 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання здійснити перерахунок та виплату пенсії,

ВСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2, позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач, Головне УПФ), в якому просив:

визнати протиправними дії Головного УПФ щодо зменшення основного розміру призначеної пенсії з 83% до 70% сум грошового забезпечення починаючи з 1 січня 2018 року

зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату призначеної пенсії в основному розмірі 83% сум грошового забезпечення починаючи з 1 січня 2018 року відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 9 квітня 1992 року №2262-ХІІ (далі - Закон №2262-ХІІ), постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року №704 (далі - Постанова КМУ №704), з урахуванням проведених виплат.

2. Звернення з таким позовом до суду обґрунтовано тим, що позивач із 7 березня 2004 року отримує пенсію відповідно до Закону №2262-ХІІ. Розмір призначеної пенсії становив 83% сум грошового забезпечення. 1 березня 2018 року набрала чинності Постанова КМУ №704, якою збільшено грошове забезпечення військовослужбовців, у зв'язку з чим Головне УПФ здійснило перерахунок пенсії позивача з 1 січня 2018 року. Проте при перерахунку пенсії її розмір було зменшено з 83% до 70% сум грошового забезпечення на підставі частини другої статті 13 Закону №2262-ХІІ в редакції, чинній на час перерахунку пенсії. На думку позивача, оскільки призначення та перерахунок пенсії є різними за змістом та механізмом процедурами, внесені зміни до частини другої статті 13 Закону №2262-ХІІ не стосуються перерахунку вже призначеної пенсії, а має застосовуватися розмір грошового забезпечення у відсотках, який встановлено на момент призначення пенсії.

3. Житомирський окружний адміністративний суд ухвалою від 22 листопада 2018 року (суддя - Попова О.Г.) відкрив провадження в цій справі.

4. 28 грудня 2018 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшло подання судді Житомирського окружного адміністративного суду Попової О.Г. про розгляд адміністративної справи № 240/5401/18 як зразкової.

5. Протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 8 січня 2019 року визначено склад суду: головуючий суддя Гімон М.М. (суддя-доповідач), судді: Берназюк Я.О., Мороз Л.Л., Коваленко Н.В., Кравчук В.М.

6. Верховний Суд ухвалою від 10 січня 2019 року відкрив провадження у зразковій справі.

7. Ухвалою від 10 січня 2019 року Верховний Суд витребував від Головного УПФ належним чином засвідчену копію пенсійної справи ОСОБА_2 (справа надійшла до суду 24 січня 2019 року).

8. Оголошення про відкриття провадження у зразковій справі опубліковано в газеті "Урядовий кур'єр" від 19 січня 2019 року №12 (6375).

9. Від ОСОБА_2 надійшли клопотання про розгляд справи у судовому засіданні за його присутністю. Проте, ураховуючи предмет спору в цій справі, вона підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, відповідно до пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), про що було зазначено в ухвалі про відкриття провадження у зразковій справі, а тому на підставі пункту 1 частини шостої статті 262 КАС України подані позивачем клопотання суд визнає такими, що не підлягають задоволенню.

10. Від ОСОБА_4 надійшло клопотання про залучення його до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Клопотання вмотивоване тим, що у провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва перебуває справа за його позовом, вимоги якого є аналогічні до вимог ОСОБА_2 Зазначає, що рішення Верховного Суду у цій зразковій справі вплине на права, свободи, інтереси та обов'язки ОСОБА_4, який не є стороною у цій справі, а тому він може бути залучений до участі у зразковій справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог.

Обговоривши подане клопотання, суд не знаходить підстав для його задоволення, оскільки за доводами, викладеними у ньому, ОСОБА_4 є позивачем в іншій справі, за наслідками розгляду якої буде вирішено питання про його права, свободи чи інтереси, за захистом яких він самостійно звернувся. Натомість відкриття провадження у зразковій справі не є тією обставиною, з якою стаття 49 КАС України пов'язує можливість вступу у справу третіх осіб.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

11. Відповідно до наказу Головнокомандувача Сухопутних військ ЗС України від 3 лютого 2004 року №24 майора медичної служби ОСОБА_2, командира медичного взводу - провідного хірурга медичної роти 95 окремої аеромобільної бригади, 8 армійського корпусу звільнено з військової служби у запас за пунктом 67 підпункт "б" (за станом здоров'я) з правом носіння військової форми одягу. Загальна вислуга років ОСОБА_2 становить 31 рік 2 місяці (а.с.61).

12. Із 6 березня 2004 року, згідно з наказом командира військової частини А0281 (по стройовій частині) від 20 лютого 2004 року №36, ОСОБА_2 виключено зі списків особового складу військової частини, всіх видів забезпечення та направлено на військовий облік до Житомирського ОМВК (а.с.11).

13. З 7 березня 2004 року позивачу призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону №2262-ХІІ виходячи з вислуги років - 31 рік - у розмірі 83% грошового забезпечення (а.с.55).

14. У квітні 2018 року Головне УПФ позивачу здійснило перерахунок пенсії з 1 січня 2018 року, у зв'язку зі зміною грошового забезпечення на підставі Постанови КМУ №704, Постанови КМУ №103 виходячи з основного розміру пенсії 70% грошового забезпечення, вказаного у довідці від 20 березня 2018 року, що надійшла від Житомирського обласного військового комісаріату (а.с.81-84).

15. На звернення позивача щодо перерахунку пенсії листом від 16 листопада 2018 року №Б-4680 Головне УПФ повідомило позивача, що обчислення пенсії в розмірі 83% відповідних сум грошового забезпечення чинним законодавством не передбачено, а тому пенсія перерахована та виплачується відповідно до норм чинного законодавства (а.с.12).

16. Вважаючи такі дії Головного УПФ протиправними, ОСОБА_2 звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

ІІI. АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція позивача

17. Позивач вважає, що виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій військовослужбовців та прирівняних до них осіб, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини по їхньому пенсійному забезпеченню виникають не в момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на її призначення.

Позивач зазначає, що призначення та перерахунок пенсії є різними за змістом та механізмом процедурами, а тому внесені до частини другої статті 13 Закону №2262-ХІІ зміни щодо встановлення граничного розміру пенсії за вислугу років з 90 відсотків до 80, а потім 70 відсотків грошового забезпечення не стосуються перерахунку вже призначеної пенсії. Тобто при перерахунку пенсії відповідним категоріям військовослужбовців має застосовуватися норма, що визначає розмір грошового забезпечення у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії.

Отже, відповідач протиправно при перерахунку позивачу пенсії зменшив її основний розмір із 83 відсотків до 70 відсотків грошового забезпечення.

Позиція відповідача

18. Відповідач проти позову заперечує. Зазначає, що відповідно до статті 63 Закону №2262-ХІІ усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом. Перерахунок пенсій здійснюється на момент виникнення права на перерахунок пенсій і провадиться на умовах, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

На виконання вимог статті 63 Закону №2262-ХІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21 лютого 2018 року №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова КМУ №103), у зв'язку з чим на підставі довідки, наданої Житомирським обласним військовим комісаріатом, позивачу здійснено перерахунок пенсії з 1 січня 2018 року.

Стаття 13 Закону №2262-ХІІ визначає, що максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 70 процентів відповідних сум грошового забезпечення. Тому перерахунок пенсії здійснено за чинною на час перерахунку пенсії редакцією Закону №2262-ХІІ, тобто у розмірі 70% грошового забезпечення. В іншому випадку виникне диспропорція між розміром перерахованих пенсій, що призначені раніше, та пенсіями, що призначатимуться після 1 березня 2018 року.

З урахуванням цього, на думку відповідача, немає підстав для здійснення перерахунку пенсії виходячи з 83% грошового забезпечення, а пенсія позивачу виплачується згідно з вимогами чинного законодавства.

IV. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

19. Стаття 13 Закону №2262-ХІІ, у редакції, чинній на час призначення пенсії ОСОБА_2, передбачала, що пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах:

а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше (пункт "а" статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров'я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення;

б) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ (пункт "б" статті 12): за загальний трудовий стаж 25 років - 50 процентів і за кожний рік стажу понад 25 років - один процент відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43);

в) особам, зазначеним у пунктах "а" і "б" цієї статті, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, розмір пенсії за вислугу років збільшується на 10 процентів, а віднесеним до категорій 2, 3 - на 5 процентів відповідних сум грошового забезпечення.

Загальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 90 процентів відповідних сум грошового забезпечення, а особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2, - 95 процентів.

20. 8 липня 2011 року прийнято Закон №3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (далі - Закон №3668-VI), який набрав чинності 1 жовтня 2011 року, підпунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень якого внесено зміни до Закону №2262-ХІІ, зокрема у частині другій статті 13 цифри "90" замінено цифрами "80".

21. 27 березня 2014 року прийнято Закон №1166-VII "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" (далі - Закон №1166-VII), який набрав чинності з 1 квітня 2014 року, крім деяких положень, пунктом 23 Розділу ІІ якого внесено зміни до Закону №2262-ХІІ: у частині другій статті 13 цифри « 80» замінено цифрами « 70». Ці зміни набрали чинності з 1 травня 2014 року.

22. Статтею 63 Закону №2262-ХІІ, у редакції, чинній з 1 січня 2017 року, визначено підстави перерахунку раніше призначених пенсій.

Згідно з цією статтею перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей у зв'язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку.

Якщо пенсіонер згодом подасть додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії, то пенсія перераховується за нормами цього Закону. При цьому перерахунок провадиться за минулий час, але не більш як за 12 місяців з дня подання додаткових документів і не раніше, ніж з дня введення в дію цього Закону.

Перерахунок пенсій особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України (міліції), які мають право на пенсійне забезпечення або одержують пенсію на умовах цього Закону, здійснюється з урахуванням видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством для поліцейських.

Усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.

Звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, яким присвоєні чергові військові (спеціальні) звання під час перебування їх у запасі або у відставці, раніше призначені їм пенсії з урахуванням нових присвоєних військових (спеціальних) звань не перераховуються.

23. 30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №704, якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років. Установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Постанова КМУ №704 набрала чинності з 1 березня 2018 року.

24. 21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №103, відповідно до пункту 1 якої постановлено перерахувати пенсії, призначені згідно із Законом №2262-ХІІ до 1 березня 2018 р. (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 1 березня 2018 р. відповідно до Постанови КМУ №704.

Пунктом 2 Постанови КМУ №103 встановлено, що виплату перерахованих відповідно до пункту 1 цієї постанови підвищених пенсій (з урахуванням доплат до попереднього розміру пенсій, підвищень, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством (крім підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законом) проводити з 1 січня 2018 р. у таких розмірах:

з 1 січня 2018 р. - 50 відсотків;

з 1 січня 2019 р. по 31 грудня 2019 р. - 75 відсотків;

з 1 січня 2020 р. - 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 1 березня 2018 року.

25. 13 лютого 2008 року постановою Кабінету Міністрів України №45 затверджено Порядок проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Порядок №45), відповідно до пункту 3 якого на підставі списків уповноважені органи готують довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій, для кожної особи, зазначеної в списку, за формою згідно з додатками 2 і 3 (далі - довідки) та у місячний строк подають їх головним управлінням Пенсійного фонду України. Зазначені довідки надсилаються до державних органів, у яких особи проходили службу до відрядження, а їх уповноважені органи подають довідки у п'ятиденний строк головним управлінням Пенсійного фонду України.

Пунктом 4 Порядку №45 (у редакції, чинній на час здійснення перерахунку) перерахунок пенсії здійснюється на момент виникнення такого права і проводиться у строки, передбачені частинами другою і третьою статті 51 Закону. Якщо внаслідок перерахунку розмір зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.

26. Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

V. ВИСНОВКИ СУДУ

27. Стаття 63 Закону №2262-ХІІ визначає як обов'язкову підставу для здійснення перерахунку пенсії - підвищення грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом. Ця норма також делегує Кабінету Міністрів України визначення умов, порядку та розмірів перерахунку пенсії за цим Законом.

Кабінет Міністрів України у Порядку №45 визначив, що перерахунок пенсії здійснюється на момент виникнення такого права.

У зв'язку із прийняттям Кабінетом Міністрів України Постанови №704, якою з 1 березня 2018 року змінено грошове забезпечення, зокрема, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу у позивача виникло право на перерахунок призначеної пенсії.

Відповідно до частини четвертої статті 63 Закону №2262-ХІІ умови, порядок та розміри вказаного перерахунку визначені Постановою КМУ №103, якою постановлено здійснити перерахунок призначених до 1 березня 2018 року на підставі вказаного Закону пенсій з 1 січня 2018 року.

28. Стаття 13 Закону №2262-ХІІ регулює порядок призначення пенсій, а стаття 63 визначає підстави, умови і порядок їх перерахунку.

Зміни до статті 63 Закону №2262-ХІІ ні Законом №3668-VI, ні Законом №1166-VII у частині підстав, умов, розміру або порядку перерахунку пенсій не вносилися.

Постанова КМУ №45 і Постанова КМУ №103 також не містять жодних положень про зміну відсоткового значення розміру призначених пенсій при їх перерахунку.

29. Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що внесені Законом №3668-VІ та Законом №1166-VII зміни до статті 13 Закону №2262-ХІІ щодо розміру пенсії у відсотках стосуються порядку призначення пенсії за вислугу років військовослужбовцям та особам, які мають право на пенсію за цим Законом у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії. Процедури призначення та перерахунку пенсії є різними за змістом і механізмом їх проведення. Нормами, які визначають механізм здійснення перерахунку пенсії за вислугу років є норми статті 63 Закону №2262-ХІІ, яка змін у зв'язку з прийняттям Закону №3668-VІ та Закону №1166-VII не зазнала.

30. З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що при перерахунку пенсії позивача з 1 січня 2018 року відповідно до статті 63 Закону №2262-ХІІ на підставі Постанови КМУ №103 відсутні підстави для застосування механізму нового обчислення пенсії із застосуванням норм частини другої статті 13 Закону №2262-ХІІ, яка застосовується саме при призначенні пенсії. Тому при перерахунку пенсії змінною величиною є лише розмір грошового забезпечення, натомість відсоткове значення розміру основної пенсії, яке обчислювалося при її призначенні відповідно до наявної у позивача вислуги років, є незмінним.

За таких обставин у відповідача були відсутні підстави для зменшення відсоткового значення розміру основної пенсії при здійсненні її перерахунку, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

31. Доводи відповідача стосовно того, що задоволення позову призведе до виникнення диспропорції у розмірі перерахованих пенсій військовослужбовців, які були призначені до 1 березня 2018 року, та пенсій, що будуть призначені після цієї дати з урахуванням максимального розміру, встановленого частиною другою статті 13 Закону України № 2262-ХІІ, колегія суддів вважає недоречними, оскільки вони не ґрунтуються на нормах законодавства, яким врегульовано підстави, порядок, умови та розмір перерахунку пенсій військовослужбовців. Суд вирішує даний спір в межах наявного правового регулювання, яке не містить положень щодо перегляду (зміни) при перерахунку пенсій її відсоткового значення від розміру грошового забезпечення. Проте суд звертає увагу, що Постановою КМУ № 103 по-різному визначено складові грошового забезпечення для перерахунку пенсій військовослужбовців, які були призначені до 1 березня 2018 року, та пенсій, що будуть призначені після цієї дати.

32. Відповідно до частини десятої статті 290 Кодексу адміністративного судочинства України у рішенні суду, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи, Верховний Суд додатково зазначає: 1) ознаки типових справ; 2) обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм; 3) обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.

33. Ознаки типових справ. Це рішення суду є зразковим для справ, у яких предметом спору є зменшення відсоткового розміру основної пенсії, призначеної за Законом №2262-ХІІ, при здійсненні перерахунку пенсії у зв'язку із прийняттям Постанови КМУ № 704 відповідно до ст.63 Закону №2262-ХІІ на підставі Постанови КМУ №103.

34. Обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права:

а) позивач є особою, якій призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону №2262-ХІІ;

б) відповідачем є відповідне Головне управління Пенсійного фонду України, на обліку в якому перебуває позивач;

в) предметом спору є зміна відсоткового значення розміру пенсії при здійсненні її перерахунку з 1 січня 2018 року на підставі Постанови КМУ №103 у зв'язку з підвищенням сум грошового забезпечення, що визначені станом на 1 березня 2018 року відповідно до Постанови КМУ №704.

35. На інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі, може впливати подальша зміна законодавства, що регулює ці правовідносини, та інший предмет спору у подібних правовідносинах.

36. Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

37. Матеріалами справи підтверджується понесення позивачем судових витрат у розмірі 704,80 грн на сплату судового збору за подачу адміністративного позову, а тому саме ця сума підлягає відшкодуванню шляхом стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного УПФ.

На підставі викладеного, керуючись статтями 245, 246, 290 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_2 задовольнити.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо зменшення відсоткового значення розміру пенсії з 83% до 70% сум грошового забезпечення.

3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О. Ольжича, 7, м. Житомир, 10003, ЄДРПОУ: 13559341) здійснити з 1 січня 2018 року перерахунок пенсії ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, 10004, РНОКПП: НОМЕР_1) відповідно до статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служб, та деяких інших осіб», у порядку і розмірах визначених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 83% сум грошового забезпечення, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.

4. Стягнути на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, 10004, РНОКПП: НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О. Ольжича, 7, м. Житомир, 10003, ЄДРПОУ: 13559341) судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок

Рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів.



...........................



...........................



...........................



...........................



...........................



М.М. Гімон,

Я.О. Берназюк,

Л.Л. Мороз,

Н.В. Коваленко,

В.М. Кравчук,

Судді Верховного Суду


ЄДРСР - Рішення від 04.02.2019 № Пз/9901/58/18 (справа №240/5401/18)
Moderator

dog-fox Аватара пользователя
SuperModerator

Сообщения: 3857
Откуда: Запоріжжя
Рішення Верховного Суду від 06.08.2019 № Пз/9901/12/19 (справа № 160/3586/19) - щодо розстрочення виплат сум підвищеної пенсії військовослужбовців у відставці

ТЕКСТ РІШЕННЯ
РІШЕННЯ

Іменем України

06 серпня 2019 року

Київ

справа №160/3586/19,

провадження №Пз/9901/12/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Коваленко Н.В.,

суддів: Берназюка Я.О., Стародуба О.П., Кравчука В.М., Чиркіна С.М.,

розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, - Кабінет Міністрів України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить суд визнати протиправними дії відповідача, які полягають у зменшенні розміру пенсії за рахунок виплати з 05 березня 2019 року по 31 грудня 2019 року - 75 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року; зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату (із врахуванням раніше виплачених сум) пенсії позивачеві з 05 березня 2019 року з урахуванням 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

В обґрунтування позову зазначає, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 грудня 2018 року у справі № 826/З858/18, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2019 року у наведеній справі, визнано протиправними та нечинними пункти 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 10З «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103), пунктом 2 якої визначено порядок виплати перерахованих підвищених пенсій з 1 січня 2018 р., а саме: з 1 січня 2018 року - 50 відсотків; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - 75 відсотків; з 1 січня 2020 року - 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 1 березня 2018 року. Позивач вказує на те, що вказаною нормою позивачеві, фактично, зменшено та розстрочено на значний термін виплату сум підвищення перерахованої пенсії, які мали б бути перераховані та виплачені в період з 01 січня 2018 року, що порушує право позивача на отримання всієї суми підвищеної пенсії. Як зазначає позивач, у зв`язку із визнанням протиправними та нечинними пунктів 1, 2 наведеної постанови Кабінету Міністрів України № 103 від 21 лютого 2018 року, вони не можуть бути застосовані до спірних правовідносин при визначенні порядку та розміру виплати пенсії позивачеві.
10 червня 2019 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив суд відмовити у задоволені позову. Як зазначено відповідачем, позивач одержував пенсію, розмір якої станом на 31 грудня 2017 року становив 2017,36 грн, після перерахунку відповідно до Постанови №103 пенсія виплачувалася в таких розмірах: з 01 січня 2018 року - 3421,19 грн, з 01 січня 2019 року - 4123,11 грн. Тобто, із 1 січня 2018 року розмір пенсії позивача збільшився порівняно з груднем 2017 року на 1403,83 грн, та у 2019 році на 2105,75 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 826/3858/18 від 12 грудня 2018 року скасовано рішення Уряду щодо правомірності проведення з 1 січня 2018 року перерахунку пенсій, призначених за нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" до 1 березня 2018 року, скасовано визначені Урядом умови і розміри перерахунку пенсій із врахуванням грошового забезпечення, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова № 704), а також порядок виплати перерахованих коштів. Кабінетом Міністрів України не затверджено порядку проведення перерахунку пенсій на інших умовах, ніж ті, які визначені частково скасованою постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 10З.

Отже, відповідач вважає, що підстави для вибіркового застосування висновків суду у справі №826/3858/18 до правовідносин, пов`язаних з пенсійним забезпечення позивача, зокрема, щодо визначення його розміру пенсії відповідно до пункту 1 Постанови № 103, відсутні.

За загальним правилом, передбаченим пунктом 4 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року №45 (далі по тексту - Порядок №45), якщо внаслідок перерахунку розмір зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі. За цим правилом з метою збереження рівня соціального захисту осіб, яким пенсії були перераховані відповідно до Постанови № 103, після набрання законної сили рішенням суду у справі № 826/3858/18 пенсійні виплати, у тому числі позивачеві, продовжуються в розмірах, що склались станом на день набрання законної сили судовим рішенням. Пенсія позивачу виплачується у розмірі, визначеному станом на січень 2019 року.

Відповідач також зазначив, що бюджетні асигнування з Державного бюджету України Пенсійному фонду України не збільшувалися і визначені з урахуванням пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, отже виплата підвищених пенсій продовжується з урахуванням бюджетних асигнувань, визначених на цю мету. Посилався на рішення Європейського суду з прав людини («Каіч та інші проти Хорватії» від 17 липня 2008 року), у якому судом зазначено, що межі дії позитивного обов`язку повинні тлумачитися таким чином, щоб не накладати нереальний (неможливий) або непропорційний тягар на органи державної влади. Крім того, у рішенні від 07 листопада 2018 року № 9-р/2018 Конституційний Суд України вказав, що фінансування соціальних та інших зобов`язань держави має бути реальним та здійснюватися відповідно до її фінансово-економічних можливостей.

З огляду на викладене, відповідач вважає позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Пенсійним фондом України подано пояснення на позовну заяву, в яких зазначено, що відповідно до частини четвертої статті 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон 2262-XII) усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. Після визнання протиправними та нечинними пунктів 1,2 Постанови № 103 інших рішень Уряду про умови та порядок проведення перерахунку пенсій не приймалося. Відтак законні підстави для проведення перерахунку пенсій відсутні.
Пенсійний фонд України зазначив, що внаслідок перерахунку розмір пенсії позивача зменшився, тому у відповідності з частиною четвертою статті 63 Закону № 2262 та пунктом 4 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 № 45, пенсія ОСОБА_1 виплачується в раніше встановленому розмірі.

Враховуючи це, а також, що бюджетні асигнування з Державного бюджету України Пенсійному фонду України не збільшувались, то з метою збереження рівня соціального захисту осіб, яким пенсії були перераховані відповідно до пункту 1 Постанови № 103, після набрання законної сили рішенням суду у справі № 826/3858/18 пенсійні виплати, у тому числі позивачеві, продовжуються в розмірах, що склались станом на день набрання законної сили судовим рішенням, з урахуванням бюджетних асигнувань, визначених на цю мету.

Крім того, з метою забезпечення виконання Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року у справі № 826/3858/18 Пенсійний фонд України звернувся до Міністерства соціальної політики України та Міністерства фінансів України про виділення додаткових коштів у сумі 14,8 млрд грн на виплату перерахованих відповідно до пункту 1 Постанови № 103 пенсій у розмірі 100 % підвищення.

Пенсійний фонд України стверджує, що при прийнятті рішення у справі має враховуватись принцип пропорційності, баланс між інтересами особи та суспільства, поточна економічна ситуація в країні, та чи збережено сутність змісту права на соціальний захист. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Кабінетом Міністрів України жодних пояснень щодо визначення та обґрунтування позиції Уряду у спірних правовідносинах до суду не подано.
Відповідно до частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

ОСОБА_1 відповідно до Порядку передачі органам Пенсійного фонду України функцій з призначення і виплати пенсій деяким категоріям громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.11.2006 № 1522, з 01.01.2007 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ).
Відповідно до матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 позивач одержував пенсію, розмір якої станом на 31 грудня 2017 року становив 2017,36 грн.

Пунктами 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 10З «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», постановлено перерахувати пенсії, призначені згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" до 1 березня 2018 року (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 1 березня 2018 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб". Визначено виплату перерахованих відповідно до пункту 1 цієї постанови підвищених пенсій (з урахуванням доплат до попереднього розміру пенсій, підвищень, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством (крім підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законом) проводити з 1 січня 2018 року у таких розмірах:
з 1 січня 2018 року - 50 відсотків;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - 75 відсотків;

з 1 січня 2020 року - 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 1 березня 2018 року.

Після перерахунку відповідно до Постанови № 103 пенсія позивачу виплачувалася в таких розмірах: з 01 січня 2018 року - 3421,19 грн, з 01 січня 2019 року - 4123,11 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 грудня 2018 року у справі №826/3858/18, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.0З.2019 у наведеній справі, визнано протиправними та нечинними пункти 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" та зміни до пункту 5 і додатку 2 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військ служби, та деяких інших осіб", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45 "Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
14 березня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою щодо перерахунку з 05 березня 2019 року та виплати пенсії у визначеному законом розмірі з урахуванням суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року.
Електронним листом «Про результати розгляду» Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило ОСОБА_1 , що Кабінетом Міністрів України не затверджено порядку проведення перерахунку пенсій на інших умовах, ніж ті, які визначені частково скасованою постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 10З. У зв`язку з чим, немає підстав для задоволення заяви позивача щодо перерахунку з 05 березня 2019 року та виплати пенсії у визначеному законом розмірі з урахуванням суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року.
Відповідно до листа Пенсійного фонду України від 24 квітня 2019 року №12625/03-11 до Міністерства соціальної політики України та Міністерства фінансів України з метою забезпечення виконання зазначеного рішення суду Пенсійний фонд України інформує про додаткову потребу в коштах Державного бюджету України у 2019 році в сумі 14,8 млрд грн на виплату та перерахунок пенсій, призначених згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон) (крім пенсій, призначених особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським). При цьому Пенсійний фонд України повідомляє, що розрахунок додаткової потреби проведено на основі грошового забезпечення з урахуванням трьох складових: розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також з урахуванням застосування відсотку грошового забезпечення, який враховувався при призначенні пенсії (а не 70%, як визначено статтею 13 Закону у редакції, що діє з травня 2014 року). Для розрахунку сум видатків, пов`язаних з перерахунками пенсій військовослужбовцям (крім пенсій, призначених особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення та премії Пенсійним фондом України надіслано запит до Міністерства соціальної політики України щодо уточнення сум грошового забезпечення у розрізі посад та міністерств (відомств), у яких особи проходили службу. Після надходження запитуваної інформації дані стосовно додаткової потреби в коштах державного бюджету на виплату перерахованих пенсій, призначених згідно із Законом (крім пенсій, призначених особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським) буде уточнено.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, Закон № 2262- ХІІ) перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей у зв`язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку.
Якщо пенсіонер згодом подасть додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії, то пенсія перераховується за нормами цього Закону. При цьому перерахунок провадиться за минулий час, але не більш як за 12 місяців з дня подання додаткових документів і не раніше, ніж з дня введення в дію цього Закону.

Усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.

Частина вісімнадцята статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" встановлює, що у разі якщо на момент призначення або виплати пенсії відбулася зміна розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення та/або були введені для зазначених категорій осіб нові щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії у розмірах, встановлених законодавством, пенсія призначається з урахуванням таких змін та/або нововведень, а призначена пенсія підлягає невідкладному перерахунку.
Відповідно до частини третьої статті 51 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" перерахунок пенсій у зв`язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв`язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.
Порядок проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року №45 (далі по тексту - Порядок №45, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 1 Порядку №45 передбачено, що перерахунок раніше призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" пенсій проводиться у разі прийняття рішення Кабінетом Міністрів України про зміну розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення для відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за Законом, або у зв`язку із введенням для них нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, установлених законодавством.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" відповідно до частини четвертої статті 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" постановлено: перерахувати пенсії, призначені згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон) до 01 березня 2018 року (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 01 березня 2018 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" виплату перерахованих відповідно до пункту 1 цієї постанови підвищених пенсій (з урахуванням доплат до попереднього розміру пенсій, підвищень, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством (крім підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законом) проводити з 1 січня 2018 року у таких розмірах:

з 1 січня 2018 року - 50 відсотків;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - 75 відсотків;

з 1 січня 2020 року - 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 1 березня 2018 року.

Згідно з пунктом 6 Постанови №103 внесені зміни до постанов Кабінету Міністрів України, зокрема у постанові Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року №45 "Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393", а саме пункт 5 викладено в такій редакції:"5. Під час перерахунку пенсій використовуються такі види грошового забезпечення, як посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням та відсоткова надбавка за вислугу років на момент виникнення права на перерахунок пенсії за відповідною або аналогічною посадою та військовим (спеціальним) званням.".

Вказаною Постановою також установлено, що у довідці про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій зазначаються лише розмір посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною посадою.

Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 24 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затвердженого постановою Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 року № 3-1, про виникнення підстав для проведення перерахунку пенсій згідно зі статтею 63 Закону уповноважені структурні підрозділи зобов`язані у п`ятиденний строк після прийняття відповідного нормативно-правового акта, на підставі якого змінюється хоча б один з видів грошового забезпечення для відповідних категорій осіб, або у зв`язку з уведенням для зазначених категорій військовослужбовців нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, повідомити про це орган, що призначає пенсії. Органи, що призначають пенсії, протягом п`яти робочих днів після надходження такого повідомлення подають до відповідних уповноважених структурних підрозділів списки осіб, яким необхідно провести перерахунок пенсії (додаток 5). Після одержання списків осіб уповноважені структурні підрозділи зазначають у них зміни розмірів грошового забезпечення для перерахунку раніше призначених пенсій і в п`ятиденний строк після надходження передають їх до відповідних органів, що призначають пенсії.
Тотожні за змістом положення щодо процедури перерахунку раніше призначених пенсій військовослужбовців у разі зміни розміру їх грошового забезпечення містяться у пунктах 2, 3 Порядку № 45.

Згідно з частинами першою та другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Право на виплати у сфері соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов`язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Гайгузус проти Австрії» від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Відповідно до правової позиції Європейського суду у справі «Кечко проти України» (рішення від 08 листопада 2005 року) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи

Суд вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність постанови Кабінету Міністрів України про встановлення умов та порядку перерахунку пенсії позивачу після визнання протиправними та нечинними пунктів 1,2 Постанови № 103, оскільки порядок проведення перерахунку пенсій встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року №45 «Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», та внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393». Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", яка набрала чинності з 01 березня 2018 року і є чинною на момент виникнення спірних правовідносин, встановлені розміри грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу.
Зазначені обставини також спростовують доводи позивача щодо зменшення розміру пенсії позивача у зв`язку зі скасуванням постановою Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 826/3858/18 від 12 грудня 2018 року пунктів 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 щодо умов і розмірів перерахунку пенсій із врахуванням грошового забезпечення, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", а також порядку виплати перерахованих коштів.

Суд критично оцінює посилання відповідача на вимоги статті 63 Закону № 2262- ХІІ та постанови Кабінету Міністрів України № 103 в частині наявності у відповідача права здійснювати розстрочку виплати перерахованої пенсії з наступних підстав.
Згідно із частиною третьою статті 52 Закону № 2262- ХІІ виплата пенсій провадиться за поточний місяць загальною сумою у встановлений строк, але не пізніше останнього числа місяця, за який виплачується пенсія.

Згідно із частиною другою статті 55 Закону № 2262-ХІІ нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Таким чином, законодавець розмежував наступні поняття «строки перерахунку пенсії», «строки виплати пенсії» та «порядок перерахунку пенсії».

Системний аналіз статей 51, 52, 55, 63 Закону № 2262-ХІІ свідчить, що наявність у Кабінету Міністрів України права встановлювати «порядок перерахунку пенсії» не є тотожним праву встановлювати «строки перерахунку пенсії», «строки виплати пенсії».

Суд не погоджується з твердженнями відповідача про те, що розмір пенсії ОСОБА_1 після набрання законної сили постановою Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №826/3858/18 від 12 грудня 2018 року зменшився, а пенсійні виплати продовжуються в розмірах, що склались станом на день набрання законної сили судовим рішенням.
Як вбачається з розрахунку за пенсійною справою ФД - 101400 (Міноборони) від 14 березня 2019 року (вже після набрання законної сили постановою Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 826/3858/18 від 12 грудня 2018 року (5 березня 2019 року)), яка знаходиться в матеріалах справи, розмір пенсії позивача не зменшений, крім того зазначено, що з 01 січня 2020 року підвищення пенсії позивачу складає щомісячно 100% від підвищення - 2807,66 грн.

Суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на відсутність бюджетних асигнувань як підставу відмови у виплаті пенсії позивачу у повному обсязі, оскільки гарантовані законом виплати, пільги тощо неможливо поставити в залежність від видатків бюджету.
Відмова пенсійного органу у проведенні позивачу виплати пенсії в перерахованому розмірі порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу Конвенції право мирно володіти своїм майном. Оскільки чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (рішення Європейського суду у справі «Кечко проти України» від 08 листопада 2005 року).

Зазначена позиція також підтримана Конституційним Судом України у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007.
Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10).

Висновки за результатами розгляду справи

Суд, розглядаючи адміністративну справу в межах позовних вимог щодо виплати пенсії позивачеві, перерахованої відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, (із врахуванням раніше виплачених сум) з 05 березня 2019 року з урахуванням 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року, дійшов наступних висновків.
З огляду на викладені вище норми законодавства, підставою для проведення перерахунку пенсії є фактична зміна розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, проведена на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, наділеного правом установлювати чи змінювати види грошового забезпечення військовослужбовців.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 встановлено, перерахувати пенсії, призначені згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон) до 1 березня 2018 р. (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 1 березня 2018 р. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
В силу приписів статті 63 Закону України № 2262-XII, пункту 4 Порядку № 45, позивач отримав право на перерахунок пенсії у січні 2018 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103. При цьому КМУ уповноважений визначати порядок проведення такого перерахунку, що й було реалізовано ним у Порядку № 45.

Водночас, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 грудня 2018 року у справі №2826/3858/18, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2019 року, пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 скасовано.

30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", якою збільшив розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103) ця постанова набирає чинності з 01 березня 2018 року.

Постанова Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 в частині внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 та постанова Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 є чинними.

Отже, з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, якою змінені (збільшені) розміри грошового забезпечення військовослужбовців, у позивача виникли підстави для перерахунку пенсії. Скасування пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 грудня 2018 року у справі №2826/3858/18 не впливає на вказані підстави.

Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 виплату перерахованих відповідно до пункту 1 цієї постановипідвищених пенсій (з урахуванням доплат до попереднього розміру пенсій, підвищень, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством (крім підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законом) проводити з 1 січня 2018 року у таких розмірах: з 1 січня 2018 року - 50 відсотків; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - 75 відсотків; з 1 січня 2020 року - 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 1 березня 2018 року.
У зв`язку із скасуванням пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 грудня 2018 року у справі №2826/3858/18, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2019 року, обмеження щодо часткової виплати суми підвищення до пенсії скасовано.

Отже, з 05 березня 2019 року пенсія позивачу підлягає виплаті у розмірі 100 відсотків суми підвищення пенсії.

У звязку з чим, на момент ухвалення рішення у цій зразковій справі дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо зменшення розміру пенсії ОСОБА_1 за рахунок виплати з 05 березня 2019 року 75 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року, є протиправними.

Як вбачається зі змісту пунктів 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України № 103, нею врегульовані строки виплати пенсій, а не порядок проведення перерахунку.
У зв`язку з чим суд зазначає, що питання строків виплати доплат до пенсії за результатами проведеного перерахунку, тобто частини пенсії особи, а також розмірів такої доплати не охоплюються поняттям "порядок проведення перерахунку пенсії".

З огляду на зазначене, суд вважає, що право позивача на отримання перерахованого розміру пенсії за період з 05 березня 2019 року, з урахуванням вже сплачених сум, визначається Законом №2262- XII, отже підпадає під дію статті 1 Першого протоколу до Конвенції "Захист прав власності".

У зв`язку з викладеним, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, - Кабінет Міністрів України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на положення вказаної статті, судові витрати за сплату судового збору у розмірі 768,40 грн. підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
У зв`язку з викладеним, суд вважає за необхідне встановити судовий контроль за виконанням судового рішення у цій зразковій справі шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подати звіт про виконання судового рішення у місячний строк з дати набрання цим рішенням законної сили.

Ознаки типових справ:
1) позивачами є особи, звільнені з військової служби, які отримують пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служб, та деяких інших осіб";

2) відповідачами є суб`єкти владних повноважень (територіальні органи Пенсійного фонду України), на пенсійному обліку яких перебувають позивачі;

3) спір виник з аналогічних підстав у відносинах, що регулюються одними нормами права (у зв`язку з неперерахунком та невиплатою (із врахуванням раніше виплачених сум) пенсії позивачеві з 05 березня 2019 року з урахуванням 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року);

4) позивачі заявили аналогічні позовні вимоги (по-різному висловлені, але однакові по суті: визнати протиправною бездіяльність та зобов`язати відповідача провести перерахунок та виплату (із врахуванням раніше виплачених сум) пенсії з 05 березня 2019 року з урахуванням 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року).

Обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм
Висновки Верховного Суду у цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення осіб, звільнених з військової служби, які отримують пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служб, та деяких інших осіб" до суду з адміністративними позовами до територіальних органів Пенсійного фонду України, на обліку яких перебувають позивачі, з позовними вимогами щодо визнання протиправними дій відповідачів щодо зменшення розміру пенсії позивачів за рахунок виплати з 05 березня 2019 року 75 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року, та зобов`язання відповідача провести перерахунок та виплату (із врахуванням раніше виплачених сум) пенсії з 05 березня 2019 року з урахуванням 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року.

Обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.
Зміна правового регулювання спірних правовідносин або визначення Кабінетом Міністрів України нових умов та порядку перерахунку пенсії або розмірів грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, є обставинами, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.

Керуючись статтями 241-246, 262, 266, 290, 382 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, - Кабінет Міністрів України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо зменшення розміру пенсії ОСОБА_1 за рахунок виплати з 05 березня 2019 року 75 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести перерахунок та виплату пенсії (із врахуванням раніше виплачених сум) ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , іпн НОМЕР_1 ) з 05 березня 2019 року з урахуванням 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , іпн НОМЕР_1 ) судові витрати за сплату судового збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім гривень) грн 40 к. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (адреса: вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49123, код ЄДРПОУ 21910427).

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подати звіт про виконання судового рішення у місячний строк з дати набрання цим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його постановлення.

Головуючий суддя Н.В. Коваленко

Судді Я.О. Берназюк

О.П. Стародуб

В.М. Кравчук

С.М. Чиркін


Сайт ВСУ - Рішення від 06.08.2019 № Пз/9901/12/19 ( справа №160/3586/19)
Moderator

dog-fox Аватара пользователя
SuperModerator

Сообщения: 3857
Откуда: Запоріжжя
Рішення Верховного Суду від 14.09.2020 № Пз/9901/9/20 (справа № 560/2120/20) - про перерахунок пенсій прокурорів відповідно до рішення КСУ від 13.12.2019 №7-р(II)/2019

ТЕКСТ РІШЕННЯ
РІШЕННЯ

Іменем України

у зразковій справі про перерахунок пенсій прокурорів відповідно до рішення

Конституційного Суду України від 13.12.2019 №7-р(II)/2019



14 вересня 2020 року

м. Київ

справа №560/2120/20

провадження №Пз/9901/9/20



Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Єзерова А. А.

суддів: Коваленко Н.В., Кравчука В.М., Мороз Л.Л., Чиркіна С.М.,



розглянув у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу №560/2120/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

I. РУХ СПРАВИ

1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просив:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №12 від 12.03.2020 про відмову ОСОБА_1 у перерахунку пенсії за вислугу років;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області здійснити з 10.03.2020 перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ (у редакції, що діяла на час призначення пенсії), у розмірі 90 відсотків від суми місячної заробітної плати, зазначеної у довідці прокуратури Хмельницької області №18-174 вих.-20 від 05.03.2020 без обмеження її максимального розміру.

2. 13.05.2020 до Верховного Суду надійшли копії матеріалів адміністративної справи №560/2120/20 разом із поданням судді Хмельницького окружного адміністративного суду Гнап Д.Д. про розгляд цієї справи Верховним Судом як зразкової та копіями матеріалів типових справ.

3. Ухвалою Верховного Суду від 20.05.2020 відкрито провадження у зразковій адміністративній справі №560/2120/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

4. Оголошення про відкриття провадження у зразковій справі опубліковано в газеті «Урядовий кур`єр» від 28.05.2020 №100(6714).

5. 01.06.2020 до суду надійшла заява позивача про зміну підстав та уточнення позову, за змістом якої останній змінив позовні вимоги та просив суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 12.03.2020 №12 про відмову ОСОБА_1 у перерахунку пенсії за вислугу років;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області здійснити з 13.12.2019 перерахунок та виплату ОСОБА_1 раніше призначеної пенсії за вислугу років відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру» в розмірі 90 відсотків від усіх складових заробітку, зазначених у довідці прокуратури Хмельницької області №18-174 вих.20 від 05.03.2020, без обмеження її максимального розміру з виплатою різниці між фактично отриманою та перерахованою сумою пенсії.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Верховний Суд, розглядаючи справу, установив наступні обставини.

7. ОСОБА_1 з 10.09.2010 є пенсіонером та отримує пенсію за вислугою років, призначену відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ (у редакції, що діяла на момент призначення пенсії), у розмірі 90 відсотків від суми місячної заробітної плати.

8. 17.03.2015 позивач звільнився з органів прокуратури та станом на день подання позову не працював.

9. У березні 2020 прокуратурою Хмельницької області позивачу видано довідку від 05.03.2020 №18-174вих-20 про розмір заробітної плати, що враховується для перерахунку пенсії. Довідка видана на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури».

10. 10.03.2020 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії, до якої серед іншого додав зазначену довідку. Як на підставу для перерахунку пенсії позивач послався на рішення Конституційного Суду України від 13.12.2019 №7-(ІІ)/2019.

11. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 12.03.2020 №12 позивачу відмовлено у задоволенні заяви про перерахунок пенсії з мотивів відсутності нормативно-правових актів про підвищення заробітної плати працівникам органів прокуратури.

12. Уважаючи зазначене рішення відповідача незаконним, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.

ІІI. АРГУМЕНТИ СТОРІН

13. За змістом позовних вимог позивач зазначає, що постійні зміни пенсійного законодавства призвели до того, що колишні працівники прокуратури фактично втратили право на перерахунок пенсії. У тому числі, до такого призвело делегування Кабінету Міністрів України повноваження щодо встановлення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури. Кабінет Міністрів України впродовж 2015-2019 років так і не визначив умов та порядку перерахунку пенсій працівникам прокуратури.

14. Верховний Суд в постанові від 24.04.2019 (справа №826/8546/18) звернув увагу, що Кабінет Міністрів України протягом тривалого часу ухиляється від прийняття рішення про встановлення порядку та умов перерахунку пенсій працівникам прокуратури, необхідність прийняття яких Законом №1697-VІІ покладено саме на уряд, що у свою чергу, призвело до неможливості проведення органами ПФУ перерахунку пенсій працівникам прокуратури, а також численних звернень пенсіонерів до суду щодо оскарження дій територіальних управлінь Пенсійного фонду України. Суди у зазначеній справі визнали протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо неприйняття порядку та умов перерахунку пенсій працівникам прокуратури, як це передбачено частиною 20 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» та зобов`язали Кабінет Міністрів України протягом 30 днів з дня набрання рішенням законної сили вжити заходів та ухвалити рішення про встановлення порядку та умов перерахунку пенсій працівникам прокуратури.

15. Проте, рішення суду фактично Кабінетом Міністрів України не виконано.

16. Водночас, Конституційний Суд України 13.12.2019, за результатами розгляду справи №3-209/2018 (2413/18, 2807/19) ухвалив рішення №7-р(II)/2019 та вирішив таке:

визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини двадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII зі змінами, яким передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України;

положення частини двадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

17. Отже, на переконання позивача, з 13.12.2019 чинне законодавство визначає, що підставою для перерахунку пенсії колишнім працівникам прокуратури є підвищення заробітної плати діючим працівникам прокуратури.

18. Уважає, що постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №657 «Про внесення змін до деяких постанови Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури» підвищено зарплати діючим працівникам прокуратури в розумінні чинної редакції статті 86 чинного Закону України «Про прокуратуру», а тому він має безумовне право на перерахунок пенсії.

19. Окремо зазначає, що перерахунок пенсії слід здійснити без обмеження її максимальним розміром, оскільки призначення пенсії відбулось до 01.01.2016 (дата внесення відповідних змін щодо обмеження максимального розміру пенсії до законодавства). Посилається на позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 12.11.2019 (справа №360/1428/17).

20. У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає про безпідставність позовних вимог та наголошує, що:

а) у спірних правовідносинах підставою для перерахунку пенсії позивача буде ухвалення відповідного нормативно-правового акту про підвищення заробітної плати працівників прокуратури після рішення від 13.12.2019 №7-р(II)/2019. Оскільки станом на час виникнення спірних правовідносин та після 13.12.2019 такого нормативно-правового акту прийнято не було, - відсутні підстави для перерахунку пенсії позивача;

б) оскільки позивач звернувся за перерахунком пенсії 10.03.2020, то для перерахунку пенсії слід застосовувати норми законодавства, чинні на момент здійснення такого перерахунку.

IV. ОЦІНКА СУДУ

21. Оцінюючи доводи сторін, суд виходить з такого.

22. На час призначення позивачу пенсії (2010 рік) особливості пенсійного забезпечення прокурорів і слідчих визначалися статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ (далі ? Закон №1789-ХІІ):

прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Така пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку (частина перша статті 50-1);

обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком (частина дванадцята статті 50-1);

призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи (частина сімнадцята статті 50-1).

23. До статті 50-1 Закону №1789-ХІІ вносилися зміни Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 №3668-VI (далі - Закон №3668-VI), унаслідок яких наведена вище частина сімнадцята статті 50-1 Закону №3668-VI з 01.10.2011 стала вісімнадцятою, - тобто відбулась зміна порядкового номеру частини статті, що регламентувала порядок та підстави перерахунку пенсії, проте її текст залишився незмінним.

24. 14.10.2014 ухвалено новий Закон України «Про прокуратуру» №1697-VІІ (далі ? Закон №1697-VІІ).

25. Частина двадцята статті 86 Закону №1697-VІІ (в первинній редакції) мала такий текст: «Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Пенсія працюючим пенсіонерам перераховується також у зв`язку з призначенням на вищу посаду, збільшенням вислуги років, присвоєнням почесного звання або наукового ступеня та збільшенням розміру складових його заробітної плати в порядку, передбаченому частинами другою, третьою та четвертою цієї статті, при звільненні з роботи або за кожні два відпрацьовані роки».

26. Отже, первісна редакція частини двадцятої статті 86 Закону №1697-VІІ та частина сімнадцята (з 01.10.2011 - вісімнадцята) статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ містили аналогічні за змістом положення щодо підстав та порядку перерахунку пенсій за вислугу років, призначених працівникам прокуратури.

27. Розділ XII «Прикінцеві положення» Закону №1697-VІІ щодо набрання ним чинності (в розрізі конкретних статей закону) неодноразово змінювався, переважна більшість статей (у т.ч. стаття 86) цього Закону набрали чинності з 15 липня 2015 року. Водночас з 15.07.2015 втратив чинність Закон №1789-XII (крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46-2, статті 47, частини першої статті 49, частини п`ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, частини третьої статті 51-2, статті 53 щодо класних чинів).

28. 1 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 76-VIII), яким, з-поміж іншого, внесено такі зміни:

частину вісімнадцяту статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ (діяла до 15.07.2015) викладено в такій редакції: «Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України»;

частину двадцяту статті 86 Закону України від 14 жовтня 2014 року «Про прокуратуру» №1697-VІІ (набрала чинності 15.07.2015) викладено у такій редакції: « 20. Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України».

29. Отже, починаючи з 1 січня 2015 року в Україні:

жоден закон не визначав ані умов (підстав), ані порядку перерахунку пенсій за вислугу років, призначених на підставі Закону України «Про прокуратуру»;

законодавець делегував повноваження щодо встановлення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури Кабінету Міністрів України.

30. Суд установив, що Кабінет Міністрів України впродовж 2015-2019 років не визначив умов та порядку перерахунку пенсій працівникам прокуратури.

31. Така бездіяльність Кабінету Міністрів України призвела до чисельних судових спорів між пенсіонерами, які отримують пенсію відповідно до Закону України «Про прокуратуру» та Пенсійним фондом України.

32. У грудні 2019 року Конституційний Суд України за результатами розгляду справи №3-209/2018 (2413/18, 2807/19) ухвалив рішення від 13.12.2019 №7-р(II)/2019 та вирішив таке:

визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини двадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII зі змінами, яким передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України;

положення частини двадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

33. Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

34. Конституційний Суд України встановив такий порядок виконання рішення №7-р(II)/2019:

частина двадцята статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами не підлягає застосуванню з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення;

частина двадцята статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII підлягає застосуванню в первинній редакції:

« 20. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Пенсія працюючим пенсіонерам перераховується також у зв`язку з призначенням на вищу посаду, збільшенням вислуги років, присвоєнням почесного звання або наукового ступеня та збільшенням розміру складових його заробітної плати в порядку, передбаченому частинами другою, третьою та четвертою цієї статті, при звільненні з роботи або за кожні два відпрацьовані роки».

35. Зазначене рішення Конституційного Суду України стало підставою для звернення пенсіонерів, які отримують пенсію відповідно до Закону України «Про прокуратуру», за отриманням актуальних довідок про заробітну плату та згодом до органів Пенсійного фонду України із заявами про перерахунок пенсії.

36. У цій справі та в аналогічних типових справах, копії матеріалів яких долучені до матеріалів цієї справи, пенсійний орган відмовляє заявникам у задоволенні заяв про перерахунок пенсії з мотивів відсутності нормативно-правових актів про підвищення заробітної плати працівникам органів прокуратури.

37. Тобто, фактично пенсійний орган погоджується з наявністю у заявників права на перерахунок пенсії, проте зазначає про відсутність нормативно-правових актів про підвищення заробітної плати працівникам органів прокуратури.

38. У рішеннях про відмову заявникам у перерахунку пенсії пенсійний орган, серед іншого, посилається на положення постанови Кабінету Міністрів України «Про умови оплати праці прокурорів» від 11.12.2019 №1155 за змістом п. 7 якої встановлено, що зміна розмірів посадових окладів для працівників прокуратури, передбачених цією постановою, не є підставою для перерахунку пенсій, що призначені згідно із Законом України "Про прокуратуру".

39. Натомість заявники просять здійснити перерахунок їхніх пенсії з урахуванням норм постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №657 «Про внесення змін до деяких постанови Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури», яка жодних обмежень, подібних до тих, що зазначені в п. 37 цього судового рішення, не містить.

40. У відзиві на позовну заяву відповідач додатково зазначає, що позивач набуде права на перерахунок пенсії виключно у разі прийняття після 13.12.2019 відповідного рішення про підвищення заробітку діючих прокурорів.



41. Ключовими правовими питаннями, на які слід відповісти для правильного вирішення цього спору, є:

- чи є постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури» рішенням про «підвищення заробітної плати прокурорським працівникам»?

- у випадку, якщо суд встановить наявність права на перерахунок пенсії, з якої дати пенсійний орган зобов`язаний здійснити такий перерахунок?

42. Крім того, позивач у своєму позові просив суд надати оцінку питанням: у якому відсотковому розмірі відносно заробітної плати підлягає перерахунку пенсія та чи підлягає його пенсія перерахунку без обмеження її розміру?



Щодо того, чи є постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №657 «Про внесення змін до деяких постанови Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури» рішенням про «підвищення заробітної плати прокурорським працівникам»



43. Доводи відповідача про те, що після набрання чинності рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2019 №7-(ІІ)/2019 (після 13.12.2019) нормативно-правового акту про підвищення заробітної плати працівникам органів прокуратури не ухвалено, а тому відсутні підстави для перерахунку пенсії, є помилковими та не доводять правомірності його дій, оскільки чинна з 13.12.2019 норма частини 20 статті 86 Закону №1697-VII визначає умовою перерахунку пенсії за вислугу років підвищення заробітної плати прокурорським працівникам. Суд враховує, що грошове забезпечення працівників прокуратури істотно збільшилося ще в жовтні 2017 року, а теперішній розмір пенсії позивача останній раз перераховувався ще у 2015 році.

44. Протягом усього періоду дії норми статті 86 Закону №1697-VІІ, яка визначала, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України, позивач мав право на перерахунок пенсії, проте був позбавлений можливості таке право реалізувати з огляду на бездіяльність Кабінету Міністрів України.

45. Така бездіяльність уряду була предметом розгляду у судах.

46. Верховний Суд в постанові від 24.04.2019 (справа №826/8546/18) звернув увагу, що Кабінет Міністрів України протягом тривалого часу ухиляється від прийняття рішення про встановлення порядку та умов перерахунку пенсій працівникам прокуратури, необхідність прийняття яких Законом №1697-VІІ покладено саме на уряд.

47. Суди у зазначеній справі визнали протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо неприйняття порядку та умов перерахунку пенсій працівникам прокуратури, як це передбачено частиною 20 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» та зобов`язали Кабінет Міністрів України протягом 30 днів з дня набрання рішенням законної сили вжити заходів та ухвалити рішення про встановлення порядку та умов перерахунку пенсій працівникам прокуратури.

48. Проте, рішення суду фактично Кабінетом Міністрів України не виконано.

49. Відсутність затвердженого Кабінетом Міністрів України порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури зумовило неможливість проведення органами Пенсійного фонду України перерахунку зазначених пенсій, у тому числі, пенсії позивача.

50. Реалізація його права була забезпечена саме рішенням Конституційного Суду від 13.12.2019.

51. Тому Суд вважає підхід відповідача до вирішення заяви позивача незаконним. Суд зазначає, що в цій ситуації позивач має право на перерахунок його пенсії.

52. Твердження Пенсійного органу про той факт, що для реалізації пенсіонерами права на перерахунок пенсії, визначеного статтею 86 Закону №1697-VІІ (у редакції, що діє з 13.12.2019), обов`язковою умовою є прийняття урядом нової постанови про підвищення заробітної плати прокурорським працівникам, є хибним з огляду на те, що на момент прийняття Конституційним Судом України зазначеного рішення вже існувала суттєва різниця в оплаті праці діючих працівників прокуратури та розмірі заробітних плат, з яких розраховані пенсії прокурорських пенсіонерів. І така нерівність має усуватись Пенсійним Фондом України шляхом беззастережного (відносно дати ухвалення рішення про збільшення заробітку діючих працівників прокуратури) задоволення заяв пенсіонерів про перерахунок пенсії, поданих після 13.12.2019.

53. Крім того, слід звернути увагу, що постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №657 є чинною, а тому відсутні підстави для її незастосування. Таке рішення уряду є рішенням про «підвищення заробітної плати прокурорським працівникам».

54. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що позивач має право на перерахунок пенсії відповідно до статті 86 Закону № 1697-VII на підставі довідки прокуратури Хмельницької області від 05.03.2020 №18-174_вих. 20.



Щодо дати, з якої Пенсійний орган зобов`язаний здійснити перерахунок пенсії позивача



55. Колегія суддів звертає увагу, що первинна редакція частини двадцятої статті 86 Закону № 1697 до 13.12.2019 (дата ухвалення Конституційним Судом України рішення №7-р(II)/2019) не набирала чинності та не застосовувалася, оскільки Законом № 76-VIII цю первинну редакцію з 01.01.2015 було змінено на речення «Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України», ?- тобто ці зміни було внесені в текст статті 86 Закону №1697-VІІ ще до дати набрання нею чинності (15.07.2015).

56. Тому частина двадцята статті 86 Закону № 1697 (в первинній редакції, якою визначено умови та порядок перерахунку пенсії за вислугу років працівникам прокуратури) на підставі рішення Конституційного Суду України №7-р(II)/2019 набрала чинності 13.12.2019 та підлягає застосуванню починаючи з цієї дати. Отже, після тривалої перерви (01.01.2015-12.12.2019) в Україні з`явилася/набрала чинності норма Закону, що визначає умови та порядок перерахунку пенсії за вислугу років, призначеної на підставі Закону України «Про прокуратуру».

57. Вирішуючи питання щодо порядку перерахунку пенсії за вислугу років колишнього працівника прокуратури, Суд враховує, що:

перерахунок пенсії проводиться за заявою особи, до якої додаються необхідні документи на підтвердження умов, що зумовлюють перерахунок пенсії;

відповідно до частини 20 статті 86 Закону № 1697-VII перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців.

58. Частина 20 статті 86 Закону № 1697-VII, як вже зазначено вище, набрала чинності з 13.12.2019, а відтак Суд дійшов висновку, що ефективним способом відновлення порушених прав позивача є зобов`язання відповідача здійснити перерахунок пенсії позивача з 13.12.2019. Поширення дванадцяти місячного періоду або будь-якого іншого періоду в цьому випадку є неможливим.



Щодо того, у якому відсотковому розмірі відносно заробітної плати підлягають перерахунку пенсії та чи підлягають зазначені пенсії перерахунку без обмеження їх граничного розміру.



59. Ключовим правовим питанням у справі, щодо якого фактично виник спір, є право позивача на перерахунок пенсії у зв`язку з підвищенням заробітної плати працівникам органів прокуратури відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №657.

60. Відповідно питання щодо відсоткового розміру заробітної плати для перерахунку пенсії і питання обмеження пенсії максимальним розміром є похідними і повинні вирішуватись після вирішення питання про наявність відповідного права на перерахунок.

61. Суд зауважує, що відповідач у відповідь на заяву позивача відмовив йому у перерахунку пенсії з мотивів відсутності нормативно-правових актів про підвищення заробітної плати працівникам органів прокуратури. Відтак спору щодо відсоткового розміру заробітної плати для перерахунку пенсії і щодо обмеження пенсії максимальним розміром на час звернення позивача у цій справі до суду не існувало.

62. Також, відповідач ще не ухвалював рішення щодо перерахунку призначеної позивачу пенсії за вислугу років на виконання цього рішення суду, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині при здійсненні такого перерахунку будуть порушені.

63. Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити, як передчасних.



64. Окремо колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

65. У цій справі позивач просив суд здійснити перерахунок його пенсії з 13.12.2019, тому судом передусім надана оцінка правовідносинам, що виникли з цієї дати. Проте, матеріали типових справ свідчать, що нерідко позивачі просять суд зобов`язати відповідачів здійснити перерахунок їхньої пенсії за періоди до згаданого рішення Конституційного Суду України.

66. Колегія суддів зазначає, що в період з 01.01.2015 до 13.12.2019 в Україні не було жодного Закону чи іншого нормативно-правового акту, що визначав би умови та порядок перерахунку пенсії за вислугу років, призначеної на підставі Закону України «Про прокуратуру». Водночас особи, яким пенсія цього виду була вже призначена, продовжували її отримувати в призначеному розмірі (сума виплати не була зменшена), а також мали право змінити вид пенсійного забезпечення (наприклад, звернутися про призначення їм пенсії за віком на підставі Закону України «Про загальнообов'`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV). Усталена практика Верховного Суду свідчить про безпідставність вимог заявників до органів ПФУ про перерахунок їм після 01.01.2015 пенсії на умовах та в порядку, що був визначений частиною вісімнадцятою статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ (у редакції до 01.01.2015) та редакції частини 20 статті 86 Закону № 1697-VII, яка фактично набрала чинності лише 13.12.2019.

67. Також безпідставними є вимоги позивачів про перерахунок розміру пенсії на підставі частини вісімнадцятої статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ (в редакції, що діяла на момент призначення пенсії та визначала умовою перерахунку пенсії за вислугу років працівника прокуратури збільшення заробітної плати за посадою, з якої ця особа звільнялася на пенсію), оскільки зазначена норма ще з 01.01.2015 є нечинною. У таких випадках судам слід керуватись діючим законодавством, зокрема статтею 86 Закону №1697-VII.

V. ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК

68. За результатом розгляду справи №560/2120/20 як зразкової Верховний Суд дійшов наступних правових висновків:

з 13.12.2019 особи, яким пенсії призначені відповідно до Закону №1789-ХІІ або Закону №1697-VII мають право на перерахунок пенсії у зв`язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам (зокрема на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №657); такі пенсії перераховуються з 13.12.2019;

вимоги щодо відсотку заробітної плати, з якого відбувається перерахунок пенсії, та вимоги щодо здійснення перерахунку пенсій без обмеження їх граничного розміру, задоволенню не підлягають як передчасні (заявлені на майбутнє).



69. З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.



70. Відповідно до частини 10 статті 290 КАС України у рішенні суду, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи, Верховний Суд додатково зазначає:

а) ознаки типових справ;

б) обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм;

в) обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.

71. Ознаками цієї типової справи є:

а) позивач - особа, яка отримує пенсію, призначену відповідно до Закону №1789-ХІІ або Закону № 1697-VII;

б) відповідач-територіальні органи Пенсійного фонду України;

в) предмет спору - вимога зобов`язати відповідача перерахувати пенсію відповідно до статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ або статті 86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII;

г) звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України за перерахунком пенсії після 13.12.2019.

72. Висновки Верховного Суду в цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовами до територіальних органів Пенсійного фонду України з вимогами перерахувати пенсію відповідно до статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ або статті 86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 13.12.2019 №7-р(II)/2019.

73. Обставинами, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі, є можливі істотні розбіжності у фабулах справ.



Керуючись статтями 241-246, 262, 263, 266, 290 КАС України,

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №12 від 12.03.2020 про відмову ОСОБА_1 у перерахунку пенсії за вислугу років;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області з 13.12.2019 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) пенсії за вислугу років відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII на підставі довідки прокуратури Хмельницької області від 05.03.2020 №18-174вих-20 з виплатою різниці між фактично отриманою та перерахованою сумою пенсії.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.



Головуючий суддя А.А. Єзеров

Судді: Н.В. Коваленко

В.М. Кравчук

Л.Л. Мороз

С.М. Чиркін



____________



http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/91643562



ОКРЕМА ДУМКА (спільна)



18 вересня 2020 року



суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Коваленко Н.В. та Кравчука В.М.



за наслідками розгляду адміністративної справи № 560/2120/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 вересня 2020 (провадження № Пз/9901/9/20) позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 12 від 12.03.2020 про відмову ОСОБА_1 у перерахунку пенсії за вислугу років.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області з 13.12.2019 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII на підставі довідки прокуратури Хмельницької області від 05.03.2020 №18-174вих-20 з виплатою різниці між фактично отриманою та перерахованою сумою пенсії.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Відповідно до статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України усі питання, що виникають під час колегіального розгляду адміністративної справи, вирішуються більшістю голосів суддів. При прийнятті рішення з кожного питання жоден із суддів не має права утримуватися від голосування та підписання судового рішення. Головуючий у судовому засіданні голосує останнім. Суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляються особи, які беруть участь у справі, без оголошення її змісту в судовому засіданні. Окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення.

Отже, Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість викладення окремої думки виключно за наслідками розгляду справи.

З рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14.09.2020 у цій справі та її мотивами ми погоджуємося частково, та вважаємо за необхідне викласти свою окрему думку відносно позовної вимоги про зобов`язання відповідача здійснити позивачу з 13.12.2019 перерахунок раніше призначеної пенсії за вислугу років, відповідно до вимог частини 20 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» в розмірі 90 відсотків від суми усіх складових заробітку, зазначених у довідці прокуратури Хмельницької області № 18-174вих-20 від 05.03.2020 та виплачувати її без обмеження максимального розміру пенсії.



Звертаючись до суду позивач, з урахуванням уточнень, просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 12 від 12.03.2020 про відмову ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку пенсії за вислугу років;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Хмельницькій області здійснити ОСОБА_1 з 13.12.2019 перерахунок раніше призначеної пенсії за вислугу років, відповідно до вимог частини двадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» в розмірі 90 відсотків від суми усіх складових заробітку, зазначених у довідці прокуратури Хмельницької області № 18-174вих-20 від 05.03.2020 та виплачувати її без обмеження максимального розміру пенсії з виплатою різниці між фактично отриманою та перерахованою сумою пенсії.

Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 вересня 2020 (провадження № Пз/9901/9/20) позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Задоволено вимоги в частині права позивача на перерахунок пенсії з 13.12.2019. Водночас, відмовлено у задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії в розмірі 90 відсотків від суми усіх складових заробітку, зазначених у довідці прокуратури Хмельницької області № 18-174вих-20 від 05.03.2020 та виплачувати її без обмеження максимального розміру пенсії з виплатою різниці між фактично отриманою та перерахованою сумою пенсії.

Відмовляючи у задоволенні цих позовних вимог, Суд виходив з їх передчасності, оскільки відповідач у відповідь на заяву позивача відмовив йому у перерахунку пенсії з мотивів відсутності нормативно-правових актів про підвищення заробітної плати працівникам органів прокуратури, а відтак спору щодо відсоткового розміру заробітної плати для перерахунку пенсії і щодо обмеження пенсії максимальним розміром на час звернення позивача у цій справі до суду не існувало.



З таким висновком Суду не погоджуємося.

Відповідно до статті 192 Кодексу адміністративного судочинства України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Згідно із частинами 1 - 4 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.



Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», №40450/04, пункт 64).

Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), №21987/93, пункт 95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі «Джорджевич проти Хорватії» (Djordjevic v Croatia), № 41526/10, пункт 101; рішення у справі «Ван Остервійк проти Бельгії» (Van Oosterwijck v Belgium), №7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об`єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року № 13-рп/2011).

Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 підкреслив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Відповідно до частини 1 статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Згідно із частиною 5 стаття 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

У відзиві на позов відповідач заперечував як право на перерахунок, так і щодо перерахунку та виплати пенсії в розмірі 90 % від сум усіх складових заробітку та без обмеження максимального розміру. З цієї позиції можна зробити висновок, що після визнання за позивачем права на перерахунок пенсії, відповідачем буде здійснено такий перерахунок не у тому відсотковому розмірі відносно заробітної плати, на який сподівається позивач, та з обмеженням її граничним розміром.

Тобто, перерахунок пенсії не у тому відсотковому розмірі відносно заробітної плати, який було встановлено позивачу при призначенні пенсії, та з обмеженням її граничним розміром, змусить позивача повторно звертатись до суду з позовом.

Рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

На нашу думку, позовні вимоги про захист права не можуть вважатися передчасними, якщо вони були предметом правовідносин, з яких виник спір. Позивач звертався з заявою про перерахунок пенсії з урахуванням 90% від сум усіх складових заробітку та без обмеження максимального розміру. Відмовляючи у перерахунку, відповідач не висловлювався щодо цих аспектів перерахунку, оскільки вважав, що ОСОБА_1 не має права на перерахунок взагалі. Однак позиція відповідача з цих питань відома з його відзиву на позов. Вона не залишає підстав сподіватися, що у разі визнання за позивачем права на перерахунок пенсії, вона буде перерахована так, як про це просив позивач.

Відсутність таких заперечень у рішенні відповідача, що оскаржується, не свідчить, що з питань урахування 90% від сум усіх складових заробітку та застосування обмеження максимального розміру відсутній спір. І у позовній заяві, і у відзиві сторони висловили протилежні позиції, що є очевидним свідченням існування спору щодо цих аспектів перерахунку. Відтак, ці позовні вимоги навряд чи можна вважати передчасними.



Вважаємо, що за результатами розгляду цієї справи, з метою забезпечення ефективного правового захисту прав позивача, та з метою недопущення необхідності наступного звернення до суду з позовом щодо перерахунку пенсії у певному відсотковому розмірі відносно заробітної плати та без обмеження граничним розміром, в межах розгляду цієї зразкової справи необхідно було надати відповідь (дослідити питання) щодо відсоткового розміру відносно заробітної плати та чи підлягають обмеженню граничним розміром пенсії працівників органів прокуратури.

Суддя Н.В. Коваленко

Суддя В.М. Кравчук


Сайт ВСУ - Рішення від 14.09.2020 № Пз/9901/9/20 (справа № 560/2120/20)
Moderator

dog-fox Аватара пользователя
SuperModerator

Сообщения: 3857
Откуда: Запоріжжя
Рішення Верховного Суду від 23.09.2020 № Пз/9901/21/20 (справа № 580/2371/20) - щодо підвищення до пенсії особам, постраждалим внаслідок катастрофи на ЧАЕС

ТЕКСТ РІШЕННЯ
РІШЕННЯ

Іменем України

23 вересня 2020 року

Київ

справа № 580/2371/20

адміністративне провадження №Пз/9901/21/20



Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Бучик А.Ю.,

суддів: Желєзного І.В., Мороз Л.Л., Рибачука А.І., Стрелець Т.Г.,



розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи зразкову справу № 580/2371/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання провести нарахування та виплату підвищення до пенсії,



УСТАНОВИВ

01.07.2020 ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати з 17.07.2018 підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІ від 28.02.1991 (далі - Закон №796-ХІ);

- зобов`язати відповідача здійснити з 17.07.2018 нарахування та виплату підвищення до її пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-ХІІ, що дорівнює одній мінімальній заробітній платі (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік).

Звернення з таким позовом до суду обґрунтовано тим, що позивачка має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, є непрацюючою пенсіонеркою та проживає у м. Тальне Черкаської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи (до набрання чинності Законом України від 28.12.2014 №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України») відносилось до зони посиленого радіоекологічного контролю (4 зона), тому, враховуючи рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018, позивачка вважає, що має право на отримання щомісячного підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, встановленого ст. 39 Закону №796-ХІІ, у розмірі однієї мінімальної заробітної плати. Однак, відповідач відмовив їй у нарахуванні та виплаті вказаного підвищення до пенсії. Посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/19 щодо права на доплату пенсіонерам за проживання на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення.

Черкаський окружний адміністративний суд ухвалою від 06.07.2020 відкрив провадження в цій справі.

У відзиві на позовну заяву відповідач проти позовних вимог заперечує, просить відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що частиною другою статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції до моменту її виключення з 01.01.2015, передбачалось щомісячне підвищення пенсії непрацюючим пенсіонерам. Проте, Законом №76-VIII вказану статтю було виключено. Конституційний Суд України у Рішенні №6-р/2018 від 17 липня 2018 року визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі положення Закону №76-VIII, зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VIII. Однак Законом №76-VIII також внесено зміни до Закону України від 27.02.1991 № 791а-ХІІ «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», якими виключено поняття зони посиленого радіоекологічного контролю. Вказані зміни неконституційними не визнавались. Відтак, відсутні підстави для виплати підвищення до пенсії, оскільки позивач не проживає на території радіоактивного забруднення.

03.08.2020 до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшло подання судді Черкаського окружного адміністративного суду Гайдаш В.А. про розгляд адміністративної справи № 580/2371/20 як зразкової.

Верховний Суд ухвалою від 26.08.2020 відкрив провадження у зразковій справі.

Оголошення про відкриття провадження у зразковій справі опубліковано в газеті «Урядовий кур`єр» від 01.09.2020 № 168.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів встановила наступні обставини.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає в м. Тальне Черкаської області, є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 4, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 (а.с. 8), перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області, отримує пенсію за віком.

До 1 січня 2015 року позивач отримувала підвищення до пенсії як непрацююча пенсіонерка, яка проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII (далі - Закон №796-ХІІ) у розмірі, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210, що становить 5,20 грн.

З 1 січня 2015 року виплату такого підвищення було припинено у зв`язку із внесенням змін до Закону №796-ХІІ Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року №76-VIII (далі - Закон №76-VIII), яким зокрема статтю 39 Закону №796-ХІІ було виключено.

17.08.2018 Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 вказані зміни було визнано неконституційними, у зв`язку із чим 02.06.2020 позивач звернулася до відповідача із заявою, в якій просила Головне управління пенсійного фонду України в Черкаській області провести з 17.08.2018 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території посиленого радіоекологічного контролю в розмірі однієї мінімальної заробітної плати відповідно до ст.39 Закону №796-ХІІ.

Листом від 15.06.2018 №2061-2313/Б-02/8-2300/20 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для проведення нарахувань підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, що проживає чи працює на території посиленого радіоекологічного контролю, оскільки Законом № 76 внесено зміни до Закону України від 27.02.1991 № 791а-ХІІ «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», якими зону посиленого радіоекологічного контролю виключено.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивачка звернулася до суду із цим адміністративним позовом.

Дослідивши спірні правовідносини, Суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

За змістом статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 39 Закону №796-ХІІ, у редакції чинній до 1 січня 2015 року, передбачала:

«Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.»

28 грудня 2014 року прийнято Закон №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 01 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 Розділу І якого внесено зміни до Закону №796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.

4 лютого 2016 року прийнято Закон №987-VIII «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», який згідно Прикінцевих положень, набрав чинності з 1 січня 2016 року, яким включено до Закону №796-ХІІ статтю 39 такого змісту:

«Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження

Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».

Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17 липня 2018 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

За змістом частин другої і третьої статті 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Водночас Закон № 796 не регулює питання поділу території на відповідні зони, режим їх використання та охорони, умови проживання та роботи населення, господарську, науково - дослідну та іншу діяльність у цих зонах тощо.

Зазначені правовідносини, зокрема питання поділу території на відповідні зони врегульовано Законом України від 27.02.1991 № 791а-ХІІ «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 791а).

Визначення категорій зон радіоактивного забруднення передбачено статтею 2 Закону № 791а.

Частина перша цієї статті, у редакції чинній до 01.01.2015, визначала чотири зони радіоактивного забруднення, а саме: зона відчуження; зона безумовного (обов`язкового) відселення; зона гарантованого (добровільного) відселення; зона посиленого радіоекологічного контролю.

Відповідно до частин 2 - 3 статті 2 Закону № 791а повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення делеговані Кабінету Міністрів України.

Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення затверджено постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106. Відповідно до додатку 1 Переліку м.Тальне, Черкаської області, де проживає позивачка, віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю (4 зона).

Пунктом 2 розділу І Закону № 76 у статтю 2 Закону № 791а внесено зміни, якими абзац 5 частини 2 статті 2 цього закону виключено. Зазначені зміни набрали законної сили з 01.01.2015.

Отже, з 01.01.2015 стаття 2 Закону № 791а визначає такі категорії зон радіоактивного забруднення територій:

1) зона відчуження - це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році;

2) зона безумовного (обов`язкового) відселення - це територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, з щільністю забруднення грунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/км-2 та вище, або стронцію від 3,0 Кі/км-2 та вище, або плутонію від 0,1 Кі/км-2 та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період;

3) зона гарантованого добровільного відселення - це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км-2, або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км-2, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км-2, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.

Отже, з 01.01.2015 зона посиленого радіоекологічного контролю виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, визначених Законом № 791а.

Законом України від 28.12.2014 року № 76-VIII виключено, також, статтю 23 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка встановлювала компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії 4.

Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17 липня 2018 року, яке стало однією з підстав звернення до суду з даним позовом, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший - четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII.

Водночас жодні зміни, внесені Законом № 76-VIII до Закону № 791а «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» неконституційними не визнавались.

Отже, чинна на момент звернення до суду редакція статті 2 Закону № 791а не змінювалась, не виключалась іншими законами та не визнавалась неконституційною.

При цьому судом встановлено, що до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106, зміни щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю не вносилися.

Відтак, станом на час звернення до суду із зазначеним позовом, місто Тальне Черкаської області згідно з вказаним Переліком відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, яка, передусім, виключена із Закону № 791а.

Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, у тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».

Колегія суддів зазначає, що у разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності. Така неузгодженість може виникнути внаслідок того, що прийняття нової норми не завжди супроводжується скасуванням «застарілих» норм з того самого питання.

У разі існування суперечності між актами, прийнятими різними за місцем в ієрархічній структурі органами, застосовується акт, прийнятий вищим органом, як такий, що має більшу юридичну силу.

Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.

Вирішуючи зазначену правову колізію, суд вказує, що Закон № 791а «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» має вищу юридичну силу порівняно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106.

Відтак, незважаючи на відсутність змін щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю, внесених до Переліку, застосуванню підлягає саме Закон № 791а в редакції зі змінами, внесеними Законом № 76-VIII.

З аналізу частин 2 - 3 статті 2 Закону № 791а вбачається, що повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення делеговані Кабінету Міністрів України, однак Кабінет Міністрів України не наділений повноваженнями визначати додаткові зони радіоактивного забруднення, ніж ті, що визначені Законом № 791а.

Відтак, Суд дійшов висновку, що відновлення дії ст. 39 Закону № 796 у редакції чинній до 01 січня 2015 року не надає права на отримання підвищення пенсії у розмірі однієї мінімальної заробітної плати непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території, що відносилась до зони посиленого радіоекологічного контролю.

Підвищення пенсії, передбачене ст. 39 Закону № 796 є соціальною пільгою, яка встановлена за проживання на території радіоактивного забруднення, водночас станом на день звернення до суду з даним позовом, м. Тальне Черкаської області не відноситься до території радіоактивного забруднення, а позивачка, відповідно, не є особою, яка проживає на такій території.

Конституційний Суд України у рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 наголосив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.

Також суд не приймає посилання позивача на рішення Верховного Суду у зразковій справі № 240/4937/18 через фактичну відмінність обставин порівняно із розглядуваною, оскільки однією з ознак зразкової справи є проживання позивача на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, тоді як у цій справі вказана ознака на момент виникнення спірних правовідносин відсутня.

Суд зазначає, що надання правової оцінки факту визнання неконституційними положень Закону №76-VІІІ, якими з 1 січня 2015 року виключено, зокрема, статтю 39 Закону №796-ХІІ, у контексті права на виплату підвищення до пенсії громадянам, які проживають на території, що відносилась до зони посиленого радіоекологічного контролю, нерозривно пов`язано з тим, що скасування законодавчого визначення відповідної зони неконституційним не визнано та вказана норма є чинною.

Враховуючи вищевикладене, Верховний Суд дійшов висновку, що у позивача із 17 липня 2018 року не виникло права на отримання підвищення до пенсії як непрацюючого пенсіонера на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ через відсутність ознаки проживання на території радіоактивного забруднення.

За таких обставин позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини десятої статті 290 Кодексу адміністративного судочинства України у рішенні суду, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи, Верховний Суд додатково зазначає: 1) ознаки типових справ; 2) обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм; 3) обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.

Ознаки типових справ. Це рішення суду є зразковим для справ, у яких предметом спору є виплата пенсійними органами непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, підвищення до пенсії у розмірах, встановлених частиною другою статті 39 Закону №796-ХІІ в редакції, чинній до 1 січня 2015 року.

Обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права:

а) позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи;

б) позивач проживає на території, що до 01.01.2015 відносилась до зони посиленого радіоекологічного контролю;

в) позивач є непрацюючим пенсіонером;

г) відповідачем є відповідне управління Пенсійного фонду України;

д) предметом спору є нарахування та виплата з 17 липня 2018 року підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, у розмірі визначеному частиною другою статті 39 Закону №796-ХІІ в редакції чинній до 1 січня 2015 року.

На інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі, може впливати подальша зміна законодавства, що регулює ці правовідносини.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. ст. 245, 246, 290 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області відмовити повністю.

Рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.



Головуючий суддя А.Ю. Бучик

Судді І.В. Желєзний

Л.Л. Мороз

А.І. Рибачук

Т.Г. Стрелець


Сайт ВСУ - Рішення від 23.09.2020 № Пз/9901/21/20 ( справа № 580/2371/20)
Moderator

dog-fox Аватара пользователя
SuperModerator

Сообщения: 3857
Откуда: Запоріжжя
Рішення Верховного Суду від 29.09.2020 № Пз/9901/14/20 (справа № 440/2722/20) - щодо нарахування та виплати інваліду війни разової щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік

ТЕКСТ РІШЕННЯ
РІШЕННЯ

Іменем України



29 вересня 2020 року

Київ

справа №440/2722/20

адміністративне провадження №Пз/9901/14/20



Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Тацій Л.В.,

суддів: Шарапи В.М., Єзерова А.А., Стеценка С.Г., Чиркіна С.М.,



розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження зразкову адміністративну справу № 440/2722/20 за позовом ОСОБА_1 до Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області, Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

РУХ СПРАВИ:

27.05.2020 ОСОБА_1 (далі- позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області (далі-відповідач 1, Центр), Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області (далі- відповідач 2, УПСЗН виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області), у якому просить:

-визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком;

-зобов`язати відповідачів нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.

Позов ОСОБА_1 обґрунтував тим, що він перебуває на обліку УПСЗН виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області як особа з інвалідністю внаслідок війни 2-ї групи та у відповідності до статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" має право на отримання одноразової грошової допомоги до 05 травня в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.

Також, позивач зазначив, що 7 квітня 2020 року йому здійснена виплата вказаної допомоги у розмірі 3640 грн.

Водночас, у 2020 році після прийняття Конституційним Судом України рішення від 27.02.2020 №3-р/2020 набув право на допомогу до 5 травня в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, передбаченої ст. 13 Закону України «Про ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», але адміністративний орган вчинив протиправну відмову у призначенні та проведенні цієї виплати.

З виплатою щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі меншому, ніж встановлено Законом, ОСОБА_1 не погоджується. Вважає такі дії УПСЗН виконавчого комітету Лубенської міської ради та Центру протиправними.

Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Кукоба О.О. ухвалою від 03 червня 2020 року відкрив провадження у справі №440/2722/20 за позовом ОСОБА_1 до Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області, Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

До Верховного Суду 15.06.2020 надійшло подання судді Полтавського окружного адміністративного суду Кукоби О.О. про розгляд адміністративної справи №440/2722/20 як зразкової.

У письмових відзивах на позовну заяву ОСОБА_1 відповідачі проти задоволення позову заперечують та просять суд відмовити у його задоволенні з огляду на те, що виплата щорічної разової грошової допомоги у 2020 році здійснювалась позивачу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 за №112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», якою затверджена встановлений читкий розмір допомоги до 5 Травня для певних категорій. Центр у свойому відзиві також акцентував увагу на тому, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 за №423, якою затверджено Положення про Міністерство соціальної політики України, виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня здійснює Міністерство соціальної політики, тобто Центром розміри разової грошової допомоги не визначаються.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Дослідивши матеріали справи, оцінивши пояснення, надані учасниками справи, а також докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є учасником ліквідації насліків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році. Позивач є особою з інвалідністю ІІ групи, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни.

Відповідно до медичних документів позивач отримав захворювання, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у зв`язку із чим перебуває на обліку в УПСЗН виконкому Лубенської міської ради як отримувач щорічної разової допомоги до 5 травня.

ОСОБА_1 7 квітня 2020 року виплачено одноразову грошову допомогу до 5 травня в розмірі 3640 грн.

16.04.2020 позивач звернувся до відповідача 2 із заявою про нарахування і виплату згаданої допомоги у 2020 році в розмірі 8-ми мінімальних пенсій за віком з посиланням на статтю 13 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту».

За наслідками вирішення порушеного заявником питання УПСЗН виконкому Лубенської міської ради листом від 21.04.2020 №03-63/2040 надав відповідь про відмову у нарахуванні допомоги у бажаному заявником розмірі. Така відповідь мотивована тим, що УПСЗН виконкому Лубенської міської ради не є головним розпорядником коштів та рахунків, з яких проводиться перерахунок коштів на рахунки одержувачів, а списки на виплату одноразової грошової допомоги надходять від Центру. Одноразова грошова допомога до 5 Травня виплачена позивачу в розмірі, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 за №112.

27.04.2020 ОСОБА_1 звернувся до Центру із заявою про нарахування і виплату йому недоплаченої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня.

21 травня 2020 року Центр надав відповідь, за змістом якої повідомив, що допомога виплачена заявнику в розмірі, який визначається КМУ у межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

Позивач, не погодившись із такими діями відповідачів, звернувся до суду з цим позовом.

Фактичною підставою для звернення із цим позовом та мотивами, якими ОСОБА_1 обгрунтовує свої вимоги, є:

-не здійснення нарахування та виплати йому одноразової грошової допомоги до 5 травня в 2020 році у розмірі, передбаченому статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

- проведення нарахування і виплати одноразової грошової допомоги до 5 травня в 2020 році не в повному обсязі, без урахування рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 за №3-р/2020, яким визнано неконституційним окреме положення п.26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

ІІІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ:

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Відносини з приводу соціального захисту ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян врегульовані, насамперед, приписами Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Пільги особам з інвалідністю внаслідок війни встановлені статтею 13 вказаного Закону.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 статтю 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» було доповнено частиною четвертою такого змісту:

"Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком".

Пунктом 20 Розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» згадану вище норму права викладено в такій редакції:

"Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".

У подальшому рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 визнано неконституційними зокрема положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" та пункту 3 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

Відповідно до ч. 2 ст.152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Таким чином, на момент нарахування і виплати у квітні 2020 року позивачу одноразової грошової допомоги та на дату звернення ОСОБА_1 із заявами до відповідачів про перерахунок допомоги, діяла ст.13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для осіб з інвалідністю 2 групи - 8 мінімальних пенсій за віком.

Поряд із цим, законодавецем правовідносини щодо нарахування, виплати та розмірів одноразової грошової допомоги до 5 Травня були з 01.01.2015 також врегульовані пунктом 26 розділу VI Бюджетного кодексу України.

Відповідно до пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України було визначено, зокрема, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Тобто, Кабінету Міністрів України були делеговані повноваження встановлювати зокрема розмір разової грошової допомоги до 5 травня.

На реалізацію приписів цієї норми закону Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 19.02.2020 №112 "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", де передбачено, що районні органи соціального захисту населення, центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перераховують кошти через відділення зв`язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у таких розмірах: особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 14 років) в`язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 4.120,00 гривень; II групи - 3.640,00 гривень; III групи - 3160,00 гривень.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 у справі 1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (далі - Закон № 3551) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно тексту вказаного рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 судом встановлено, що в Основному Законі України передбачено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1); права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (частина друга статті 3).

Згідно з Основним Законом України Державний бюджет України і бюджетна система України встановлюються виключно законами України (пункт 1 частини другої статті 92). Такими законами є закони України про Державний бюджет України на кожний рік і Кодекс.

У преамбулі Кодексу зазначено, що Кодексом визначаються правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства. Кодексом регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу (стаття 1 Кодексу).

Відповідно до підпункту 5 пункту 63 розділу І Закону № 79 розділ VI „Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу було доповнено, зокрема, пунктом 26, яким передбачено, що окремі положення ряду законів України, в тому числі й Закону № 3551, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Вказаними положеннями Закону № 3551 передбачено пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них (стаття 12), особам з інвалідністю внаслідок війни (стаття 13), учасникам війни (стаття 14), особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551 (стаття 15), особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною (стаття 16).

За юридичною позицією Конституційного Суду України „встановлення пільг ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551, є одним із засобів реалізації державою конституційного обов`язку щодо забезпечення соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей. Держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов`язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов`язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності. Невиконання державою соціальних зобов`язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, підриває довіру до держави… Соціальний захист ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, спрямований на забезпечення їм достатнього життєвого рівня. Обмеження або скасування пільг для ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, без рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов`язань держави щодо соціального захисту осіб, які захищали Вітчизну, та членів їхніх сімей. У разі зміни правового регулювання набуті вказаними особами пільги чи інші гарантії соціального захисту повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації. Обмеження або скасування таких пільг, інших гарантій соціального захисту можливе лише у разі запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту" (абзаци другий, третій пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018).

Конституційний Суд України звернув увагу, що предмет регулювання Кодексу, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 наголошував на тому, що „законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони" (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

Таким чином, виходячи з того, що предмет регулювання Кодексу, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.

Конституційний Суд України дійшов також висновку, що встановлення пунктом 26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551, законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону № 3551, що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.

Крім того, Конституційний Суд України в Рішенні від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018 уже наголошував, що „забезпечення державою соціального захисту осіб, які відповідно до обов`язку, покладеного на них частиною першою статті 65 Конституції України, захищали Вітчизну, суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України, та членів їхніх сімей згідно з частиною п`ятою статті 17 Конституції України в поєднанні з частиною першою цієї статті означає, що надання пільг, інших гарантій соціального захисту ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551, не має залежати від матеріального становища їхніх сімей та не повинне обумовлюватися відсутністю фінансових можливостей держави" (абзац дев`ятий пункту 6 мотивувальної частини).

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини як джерело права.

Разова грошова допомога учасникам бойових дій є доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Стаття 1 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, у редакції протоколів № 11 та № 14 (04.11.1950), визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 № 17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011).

За положеннями ст. 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Таким чином, Суд приходить до висновку, що з 27.02.2020 заявник набув право на соціальне забезпечення у порядку редакції Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998 №367-ХІV, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для осіб з інвалідністю 2 групи внаслідок війни - вісім мінімальних пенсій за віком.

З приводу доводів, викладених у відзивах на позов про те, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 за №423, якою затверджено Положення про Міністерство соціальної політики України, виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня здійснює Міністерство соціальної політики, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12 - 16 цього Закону, здійснюють центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, через відділення зв`язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.

Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 423, Міністерство соціальної політики України (Мінсоцполітики) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері соціальної політики, загальнообов`язкового державного соціального та пенсійного страхування, соціального захисту, волонтерської діяльності, з питань сім`ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, усиновлення та захисту прав дітей, запобігання насильству в сім`ї, протидії торгівлі людьми, відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики щодо пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, соціального захисту ветеранів війни та осіб, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в частині організації виплати їм разової грошової допомоги, соціальної та професійної адаптації військовослужбовців, які звільняються, осіб, звільнених з військової служби, у сфері здійснення державного нагляду та контролю за додержанням вимог законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб, у сфері здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства під час надання соціальної підтримки та з питань захисту прав дітей.

Згідно із підпунктом 41 пункту 4 вказаного Положення Мінсоцполітики відповідно до покладених на нього завдань організовує виплату до 5 травня разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Відповідно до абзаців 1 та 2 пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 за №112 Міністерство соціальної політики виплати організовує шляхом перерахування коштів структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій (далі - регіональні органи соціального захисту населення), які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - районні органи соціального захисту населення), центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат.

Районні органи соціального захисту населення, центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перераховують кошти через відділення зв`язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у таких розмірах, зокрема учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 18 років) в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1390 гривень.

Пунктом 2 вказаної Постанови установлено забезпечити подання до 23 березня 2020 року районним органам соціального захисту населення переліків осіб, які мають право на отримання грошової допомоги: Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Національною гвардією, Національною поліцією, Державною податковою службою, Державною митною службою, Державною службою з надзвичайних ситуацій, Службою безпеки, Службою зовнішньої розвідки, Міністерством юстиції, Управлінням державної охорони, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державною спеціальною службою транспорту, Офісом Генерального прокурора, іншими утвореними відповідно до законів військовими формуваннями, підприємствами, установами, організаціями - щодо осіб, які не перебувають на обліку в органах Пенсійного фонду України; Пенсійним фондом України - щодо осіб, які перебувають на обліку в його органах.

Відповідно до пункту 1, підпунктів 3.1 та 3.2 пункту 3 Положення про Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області, затвердженого розпорядженням голови Полтавської обласної державної адміністрації від 17 жовтня 2016 року № 460 (http://www.adm-pl.gov.ua/sites/default/files/460-2016.pdf), Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області (далі - Центр) є державною установою і підпорядковується Департаменту соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації. До головних завдань Центру належить, зокрема забезпечення реалізації державної політики у сфері соціального захисту та обслуговування населення, надання соціальної допомоги громадянам, які потребують підтримки з боку держави та підготовка документів на виплату всіх видів соціальної допомоги, житлових субсидій у готівковій формі на придбання твердого та рідкого пічного палива та скрапленого газу, компенсаційних виплат інвалідам, виплат громадянам, які постраждали наслідок Чорнобильської катастрофи, інших грошових виплат.

Згідно з підпунктом 4.9 вказаного Положення Центр відповідно до покладених на нього завдань проводить перерахунки розмірів грошової допомоги (в тому числі у зв`язку з індексацією), забезпечує своєчасну підготовку бухгалтерської та статистичної звітності з використанням уніфікованих програмних засобів.

Тобто, Міністерство соціальної політики перераховує кошти регіональним органам соціального захисту населення, які розподіляють їх між районними органами соціального захисту населення, центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, які і здійснюють безпосередню виплату щорічної разової грошової допомоги учасникам бойових дій.

Отже, органами, уповноваженими здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до 5 травня, є Управління соціального захисту населення за місцем проживання позивача та Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області.

В даному випадку, безпосередню виплату щорічної разової грошової допомоги позивачу як учаснику бойових дій 07.04.2020 здійснив Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат в розмірі 3640,00 грн., що підтверджується довідкою про отримання допомоги (а.с. 153).

Водночас, як встановлено Судом з 27.02.2020 позивач мав право на отримання одноразової грошової допомоги до 5 травня для осіб з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни - вісім мінімальних пенсій за віком, що становить 13104 грн.

Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку про те, що саме Центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області допущена протиправна бездіяльність щодо виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги у меншому розмірі, ніж передбачено частиною п`ятою статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Окремо колегія суддів зазначає, що Центр у відзиві на позов вказує на те, що виплата щорічної разової грошової допомоги ним проводилась у 2020 році відповідно до Паспорта бюджетної програми, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 17.03.2020 № 216, яким визначені чіткі розміри щорічної разової грошової допомоги відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 112. Через те, що Центр не є розпорядником бюджених коштів, відповідач зазначає про те, що належним органом, який може нести відповідальність у даному випадку є Міністерство соціальної політики.

Наведені у відзиві доводи також підтримав у наданих Суду письмових поясненнях Житомирський обласний центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат.

Колегія суддів такі доводи вважає безпідставними, виходячи з наступного.

Так, Судом встановлено, що Центр визначений відповідальним органом, який зобов`язаний завершити процедуру проведення розрахунків шляхом нарахування і виплати одноразової грошової допомоги.

Отже, доводи відповідача про недоведеність факту порушення прав та інтересів позивача саме Центром є необґрунтованими.

Посилання ж відповідача на неможливість здійснення своїх зобов`язань через ненадходженння коштів від головного розпорядника, не ґрунтується на вимогах закону та є безпідставним.

У Рішенні від 27.11.2008 у справі № 1-37/2008 Конституційний Суд України вказав, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов`язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.

Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов`язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абзаци другий, третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення 27.11.2008 у справі № 1-37/2008).

Таким чином, законодавство, що визначає фінансові зобов`язання держави, має первинний характер, а бюджетне законодавство - похідний від нього характер.

При цьому, Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат, гарантованих державою (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10).

Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України, зокрема, у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 №6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.

Зокрема, у рішенні від 09.07.2007 № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Окрім того, відповідно до рішень ЄСПЛ «Кечко проти України» (заява № 63134/00, пункти 23, 26) та «Ромашов проти України» (заява № 67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними.

Зокрема, у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

У рішеннях ЄСПЛ у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (заява № 70297/01) та у справі «Бакалов проти України» (заява № 14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).

Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, Суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком; зобов`язати Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.

Вирішуючи питання про право, Верховний Суд дійшов таких висновків.

У зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 27.02.2020 у справі 1-247/2018(3393/18) та визнанням таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окремого положення пункту 26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, стаття 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" діяла та мала застосовуватись у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998.

З 27.02.2020 розмір разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році підлягає нарахуванню і виплаті органом, уповноваженим здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до 5 травня (Управління соціального захисту населення за місцем проживання особи та/або Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат) у розмірі, визначеному статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998:

«Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком».

Відповідно до частини десятої статті 290 Кодексу адміністративного судочинства України у рішенні суду, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи, Верховний Суд додатково зазначає: 1) ознаки типових справ; 2) обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм; 3) обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.

Ознаки типових справ.

Це рішення суду є зразковим для справ, у яких предметом спору є оскарження дій (бездіяльності) органу, уповноваженого здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до 5 травня (Управління соціального захисту населення за місцем проживання особи та/або Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат) щодо нарахування і виплати разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році у розмірі, передбаченому статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права:

(а) особа має статус особи з інвалідністю війни, має право на пільги, передбачені ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

(б) відповідачем є орган, уповноважений здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до 5 травня (Управління соціального захисту населення та/або Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат);

(в) предметом спору є розмір разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році.

На інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі, може впливати подальша зміна законодавства, що регулює ці правовідносини.

Керуючись статтями 9, 241-246, 262, 290 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.

Зобов`язати Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.

В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.

Головуючий суддя Л.В. Тацій

Судді: А.А. Єзеров

С.Г. Стеценко

В.М. Шарапа

С.М. Чиркін


Сайт ВСУ - Рішення від 29.09.2020 № Пз/9901/14/20 (справа № 440/2722/20)
Moderator

Likvidator эксперт

Сообщения: 7606
Зразок?:
https://reyestr.court.gov.ua/Review/99796934
УХВАЛА

про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення

22 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 2а-10/2007

адміністративне провадження № Зі/9901/258/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Кравчука В.М., суддів Єзерова А.А., Стародуба О.П.,

розглянув в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2, про встановлення судового контролю за виконанням постанови Вищого адміністративного суду України від 09 липня 2008 року

у справі № 2а-10/2007

за позовом ОСОБА_1

до Управління Пенсійного фонду України в м. Первомайську Луганської області

про визнання дій щодо відмови в перерахунку пенсії незаконними.

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Первомайську Луганської області (далі - Управління ПФУ в м. Первомайську Луганської області; відповідач), в якому просила:

- визнати протиправною відмову відповідача у проведенні нарахування пенсії її чоловіка згідно зі ст. 54 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виходячи із встановленого розміру мінімальної пенсії за віком в розмірі 10 мінімальних пенсій за віком в сумі 3 590 грн;

- зобов`язати Управління ПФУ в м. Первомайську Луганської області призначити їй щомісячну пенсію в розмірі 50 % від пенсії померлого чоловіка в розмірі 1 795,00 грн та 50 % щомісячної компенсації в разі втрати годувальника в розмірі 179,50 грн, разом - 1 974,50 грн;

- зобов`язати відповідача надалі робити перерахунок пенсії у разі підвищення мінімальної пенсії за віком.
....Верховний Суд в ухвалі від 28.11.2018 про роз`яснення порядку виконання постанови Вищого адміністративного суду України від 09.07.2008 вказав про те, що:

- у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму, що впливає на розмір мінімальної пенсії за віком, повинен проводитися і перерахунок пенсії ОСОБА_1 , виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком;

- цей обов`язок не має обмежень у часі і виконується органами Пенсійного фонду України при кожному підвищенні розміру мінімальної пенсії за віком;

- у разі підвищення розміру мінімальної пенсії за віком орган Пенсійного фонду повинен самостійно проводити перерахунок пенсії ОСОБА_1 .

Із Єдиного державного реєстру судових рішень слідує, що ОСОБА_1 у березні 2021 року у справі № 640/11186/20 зверталася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - ГУ ПФУ в м. Києві), в якому перебуває на обліку, про зобов`язання цього органу Пенсійного фонду України перерахувати їй пенсію по втраті годувальника з 01.11.2011 на підставі постанови Первомайського міського суду Луганської області від 26.10.2007, у зв`язку зі збільшенням мінімальної пенсії за віком.

Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 16.03.2021 задовольнив позов частково, зобов`язав ГУ ПФУ в м. Києві перерахувати ОСОБА_1 пенсію з 01.11.2011 у зв`язку із збільшенням мінімальної пенсії за віком.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 01.06.2021 скасував рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.03.2021, закрив провадження у справі № 640/11186/20 на підставі п. 4 ч. 1 ст. 238 КАС України; при цьому, зазначив про наявність правових підстав для вирішення питання щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі № 2а-10/2007.

ГУ ПФУ в м. Києві не виконує постанову Вищого адміністративного суду України від 09.07.2008, що підтверджується повторним зверненням ОСОБА_1 до суду із подібним позовом про перерахунок пенсії.

Натомість, в силу ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ОСОБА_1 має право на ефективний засіб юридичного захисту свого права на перерахунок пенсії у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму, що впливає на розмір мінімальної пенсії за віком.

Зважаючи на це, Суд вважає, що у справі наявні підстави для застосування процесуального інституту судового контролю за виконанням судового рішення.

Керуючись ст. 248, 382 КАС України, Суд,-

УХВАЛИВ:

1. Заяву ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2, про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення задовольнити.

2. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві подати звіт про виконання постанови Вищого адміністративного суду України від 09 липня 2008 року у справі № 2а-10/2007, з урахуванням роз`яснень порядку виконання зазначеного судового рішення, викладених в ухвалі Верховного Суду від 28 листопада 2018 року, - протягом одного місяця з дати прийняття цієї ухвали.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя В.М. Кравчук

Суддя А.А. Єзеров

Суддя О.П. Стародуб

Likvidator эксперт

Сообщения: 7606
Отаке зразкове розяснення:
26. Зокрема, суд касаційної інстанції при розгляді справи № 2а-10/2007 зазначив, що відповідно до частини 3 статті 67 Закону № 796-ХІІ, яка набрала чинності 31 жовтня 2006 року, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій, та розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

27. Аналіз зазначеної норми, яка є імперативною, свідчить про те, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму, і цей перерахунок здійснюється з дня встановлення цього мінімуму.

Likvidator эксперт

Сообщения: 7606
Likvidator писал(а):
Отаке зразкове розяснення:
26. Зокрема, суд касаційної інстанції при розгляді справи № 2а-10/2007 зазначив, що відповідно до частини 3 статті 67 Закону № 796-ХІІ, яка набрала чинності 31 жовтня 2006 року, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій, та розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

27. Аналіз зазначеної норми, яка є імперативною, свідчить про те, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму, і цей перерахунок здійснюється з дня встановлення цього мінімуму.

Той самий склад Верховного Суду 2 роки назад зазначав протилежне :

Іменем України

03 жовтня 2019 року.
Київ

справа №676/5258/16-а

адміністративне провадження №К/9901/22001/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Кравчука В.М., суддів Єзерова А.А., Стародуба О.П.,
.....

66. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлено розміри виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету.

67. Розмір щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" було встановлено в п.13 зазначеної постанови для осіб які належать до 2 категорії з 01.01.2012 р. - 15% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 01.07.2012 р. - 18% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 24.04.2014 р. на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2014 № 112 в розмірі 170,82 гривні.

68. Оскільки за даними розрахунку позивачка отримує додаткову пенсію у розмірі 170,82 грн., Суд вважає, що її права не порушено.

69. Доводи позивача про те, що зменшено рівень гарантій її прав, та порушено у зв'язку із цим ст. 22 Конституції України Суд відхиляє.

dog-fox Аватара пользователя
SuperModerator

Сообщения: 3857
Откуда: Запоріжжя
Рішення Верховного Суду від 21.04.2021 №Пз/9901/32/20 (№360/3611/20) - щодо призначення пенсій на пільгових умовах.
ТЕКСТ РІШЕННЯ
РІШЕННЯ

Іменем України

21 квітня 2021 року, Київ, справа №360/3611/20

адміністративне провадження №Пз/9901/32/20



Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Чиркіна С. М.,

суддів: Єзерова А. А., Желєзного І. В., Кравчука В. М., Стародуба О. П.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження зразкову адміністративну справу № 360/3611/20

за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

1. У 2020 році ОСОБА_1 (далі - позивачка або ОСОБА_1 ) звернулась до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області (далі - відповідач або Управління Пенсійного фонду), у якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 17 серпня 2020 року «Про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах за віком згідно з пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 »;

- зобов`язати відповідача призначити пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з дати звернення, а саме з 12 серпня 2020 року.

2. Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі.

3. 27 жовтня 2020 року Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області подало відзив на позовну заяву, у якому зазначило про невизнання позову.

4. 09 листопада 2020 року на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшло подання судді Луганського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2020 року про розгляд справи № 360/3611/20, як зразкової та постановити рішення відповідно до статті 290 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

5. Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2020 року відкрито провадження у зразковій адміністративній справі № 360/3611/20 за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

6. Справу призначено до розгляду без повідомлення (виклику) сторін.

7. Оголошення про відкриття провадження у зразковій справі опубліковано в газеті «Урядовий кур`єр» від 16.12.2020.

8. 11 січня 2021 року надійшов відзив відповідача, у якому останній просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.



ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

9. 12 серпня 2020 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , звернулась до Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

10. До заяви були надані: трудова книжка НОМЕР_1 від 08 грудня 1987 року, довідки з інформацією про пільговий стаж роботи № 218/1, № 218/2 від 31 липня 2020 року, № 224/1-№224/6 від 12 серпня 2020 року, видані ВП шахта «Гірська» ДП «Первомайськвугілля», свідоцтво про народження дітей НОМЕР_2 від 04 червня 1990 року та НОМЕР_3 від 24 травня 1996 року.

11. Рішенням Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області від 17 серпня 2020 року позивачці відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з недосягненням на день звернення віку 55 років.

12. На час звернення до відповідача ОСОБА_1 виповнилось 50 років.

13. За змістом рішення від 17 серпня 2020 року позивачка мала страховий стаж роботи 31 рік 3 місяці 3 дні, у тому числі на пільгових умовах за списком № 2 згідно з пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» 20 років 11 місяців 23 дні.

14. Відповідачем до страхового стажу зараховані періоди роботи з 07 грудня 1987 року по 10 липня 1993 року, з 01 червня 1994 року по 29 жовтня 2001 року та з 01 листопада 2001 року по 29 лютого 2020 року згідно із записами до трудової книжки та індивідуальних відомостей про застраховану особу.

15. До страхового стажу роботи відповідачем не зараховано період роботи з 19 березня 1994 року по 31 травня 1994 року, оскільки в графі № 4 трудової книжки відсутні дата та номер наказу про прийом на роботу.

16. Також до страхового та пільгового стажу за списком № 2 зараховані періоди роботи з 01 червня 1994 року по 29 жовтня 2001 року та з 01 листопада 2001 року по 02 серпня 2016 року на шахті «Гірська» ДП «Первомайськвугілля» згідно з довідками № 218/1, № 218/2 від 31 липня 2020 року, № 224/1-224/6 від 12 серпня 2020 року, виданих ВП шахта «Гірська» ДП «Первомайськвугілля» та індивідуальних відомостей про застраховану особу за виключенням відпусток без збереження заробітної плати, АТО, увільнення на конференцію, курси з ОП та ТБ, навчальна відпустка, відсутність атестації робочого місця, тобто тих періодів роботи, упродовж яких позивачка не перебувала повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах.

17. ОСОБА_1 вважає протиправним рішення відповідача від 17 серпня 2020 року та просить задовольнити позовні вимоги.

ІІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

18. Позовна заява обґрунтована тим, що на момент звернення за призначенням пенсії 12 серпня 2020 року позивачка досягла віку 50 років та мала загальний страховий стаж понад 31 рік, з яких більше ніж 20 років 11 місяців стаж на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, зайнятість у яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.

19. Позивачка зазначає, що, починаючи з 23 січня 2020 року в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за списком № 2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІ1 «Про пенсійне забезпечення» в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» та пункт 2 частини другої статті 114 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій».

20. Відповідно до вищевикладеного, позивачка вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню оскаржуване рішення, та просить задовольнити позовні вимоги.

21. В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що ОСОБА_1 на час звернення із заявою про призначення пенсії за розрахунком Управління Пенсійного фонду має страховий стаж роботи 31 рік 3 місяці 3 дні, у тому числі на пільгових умовах за списком № 2 згідно з пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» - 20 років 11 місяців 23 дні.

22. Отже, сторонами визнається розмір страхового та пільгового стажу роботи ОСОБА_1 .

23. За позицією відповідача зміна умов і норм загальнообов`язкового пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

24. Із посиланням на вимоги статті 5 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відповідач зазначає, що саме цим законом визначено регулювання відносин, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

25. Відповідач стверджує, що виключно Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначаються, зокрема: умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком.

26. У якості нормативного обґрунтування своєї позиції відповідач наголосив, що в пункті 16 розділу XV «Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» зазначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. До 01 січня 2018 року положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовувалися в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

27. Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» було доповнено розділом XIV-1 «Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян» (статті 114 та 115) Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо підвищення пенсій».

28. За позицією відповідача розділ XIV-1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначає принципи, засади і механізми призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком 1 та Списком 2.

29. На підставі вищезазначеного та у зв`язку з недосягненням ОСОБА_1 на дату звернення за призначенням пенсії встановленого Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсійного віку - 55 років, Управлінням Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області 17 серпня 2020 року ухвалено рішення про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах за віком.



IV. ВИСНОВКИ СУДУ

30. Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72- 76, 90, 290 КАС України, Суд зазначає наступне.

31. Відповідно до статті 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

32. Офіційне тлумачення положення статті 1 Конституції України міститься у рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року, згідно з яким «Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім`ї».

33. За приписами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, у тому числі (…) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

34. Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

35. Водночас у пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.

36. За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

37. У преамбулі Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

38. Згідно із статтею 2 Закону № 1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії: до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

39. За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

40. Згідно з пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

41. Статтею 13 Закону № 1788-XII було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок відносно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.

42. Отже, за змістом вищенаведеної норми пенсія за віком на пільгових умовах є особливим видом пенсії, яка призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу, залежить від праці такої особи в особливих умовах, певно визначений час, призначення якої має відбуватись при досягненні нижчого пенсійного віку.

43. У постанові від 18 лютого 2020 року у справі № 1840/3344/18 Верховний Суд зазначив, що «пенсія за віком» - це свого роду «державний депозит» (примусовий та індивідуальний) кожної особи, який залежить від праці такої особи, та підлягає безумовному поверненню з боку держави у встановленому розмірі протягом всього життя пенсіонера після досягнення певного віку.

44. Колегія суддів уважає, що зазначений правовий висновок необхідно розповсюдити також і на «пенсії за віком на пільгових умовах».

45. Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 01 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.

46. 9 липня 2003 року було ухвалено Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV).

47. 3 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII, яким Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» доповнено розділом XIV-1, який передусім, у контексті предмету спору, містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:

2) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

48. Також зазначена норма передбачає зміст ідентичний пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції Закону України від 2 березня 2015 року № 213-VIII щодо підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах.

49. За конституційним поданням народних депутатів України Закон № 213-VIII перевірявся на відповідність Конституції України.

50. Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі N 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року N 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII (пункт 1 Рішення N 1-р/2020).

51. Саме це Рішення Конституційного Суду України у справі № 1-р/2020 покладено в основу позовних вимог (далі - Рішення № 1-р/2020).

52. Позивачка вважає, що за наявності необхідного стажу роботи та досягненням 50 років вона має право на пенсію на пільгових умовах.

53. Натомість відповідач керується Законом № 1058-ІV (в редакції Закону №2148-VIII), за яким пенсійний вік становить 55 років.

54. Водночас Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», що містить ідентичні правові норми щодо збільшення пенсійного віку, на предмет конституційності не перевірявся.

55. Згідно із частиною першою статті 92 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» (далі - Закон № 2136-VIII) юридичну позицію Конституційний Суд викладає у мотивувальній та/або резолютивній частині рішення, висновку.

56. Вирішуючи спір, Суд бере до уваги, що у рішенні від 23 січня 2020 року Конституційний Суд України зробив висновок щодо неконституційності підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах та визнав неконституційною, зокрема, статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII (пункт 1 Рішення № 1-р/2020).

57. За такого правового регулювання ключовими питаннями справи є:

а) можливість застосування юридичної позиції, що сформована в рішенні Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020, до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій»;

б) визначення кола осіб при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, на яких поширюється дія суперечливих норм Законів України № 1788-ХІI та № 1058-IV;

в) нормативне визначення величини показника вікового цензу при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.

58. Згідно із статтею 1512 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

59. Конституційний Суд України в рішенні від 8 червня 2016 року у справі № 4-рп/2016 зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є «обов`язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені» (частина друга статті 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України, пункт 7 рішення № 4-рп/2016).

60. З огляду на вищенаведене, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не підлягає застосуванню. У такому разі суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

61. Висновок у рішенні Конституційного Суду України у справі № 4-рп/2016 зроблений з урахуванням вимог частини 2 статті 150 Конституції України в редакції, чинній на момент прийняття рішення № 4-рп/2016, яка є тотожною статті 1512 Конституції України у редакції на час розгляду справи та статті 8 Конституції України.

62. Водночас висновок, сформований у пункті 7 рішення № 4-рп/2016, застосовується судом з урахуванням обставин справи та вимог статті 1512 Конституції України.

63. Згідно із частиною першою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

64. У пункті 3.1 рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 наголошено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (абзац другий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018). Відповідно до змісту статті 8 Конституції України, розвиваючи практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.

65. Також у пункті 4.4. мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

66. У першому пункті резолютивної частини рішення КСУ від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 визнано неконституційними статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII.

67. У контексті предмету спору Конституційним Судом України визнані неконституційними положення щодо підвищення віку виходу на пенсію для пільгових категорій осіб та згідно з пунктом 2 резолютивної частині Рішення КСУ № 1-р/2020 зазначені положення втрачають чинність з дня ухвалення цього Рішення (тобто з 23 січня 2020 року).

68. У пункті третьому резолютивної частини рішення КСУ від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 викладена юридична позиція щодо порядку виконання цього Рішення, а саме:

застосуванню підлягають положення Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.

69. Згідно із частиною другою статті 8 Закону «Про Конституційний Суд України» з метою захисту та відновлення прав особи Суд розглядає питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) акта (його окремих положень), який утратив чинність, але продовжує застосовуватись до правовідносин, що виникли під час його чинності

70. У третьому пункті Рішення № 1-р/2020 визначено порядок його виконання щодо тих осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року (набрання чинності Законом № 213-VIII) на посадах, визначених у вказаних нормах.

71. Таким чином, Конституційний Суд в Рішенні № 1-р/2020 визначив спосіб захисту та відновлення прав осіб, що зазнали їх порушення у зв`язку з ухваленням Закону № 213-VIII.

72. Верховний Суд наголошує, що припис акта, визнаний неконституційним Конституційним Судом України із змістовних підстав більше не може бути застосованим під час розгляду справ судами з мотивів його суперечності Конституції України.

73. Водночас у контексті предмету спору юридична позиція, викладена в Рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, застосовується також при оцінці змін до Закону № 1058-IV, які регламентують спірні правовідносини та рішення відповідача.

74. У пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 «Про застосування Конституції України» вказано, що оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

75. Тому, ґрунтуючись на юридичній позиції Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, Суд вважає, що ідентична правова норма, яка міститься в Законі України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII, теж не відповідає Конституції України, а тому не підлягає застосуванню.

76. Водночас Суд бере до уваги, що згідно із пунктом 5 статті 62, пунктом 4 частини другої статті 63 Закону № 2136-VIII Сенат чи Велика палата закриває конституційне провадження у справі, якщо під час пленарного засідання буде виявлена втрата чинності актом (його окремими положеннями), щодо якого порушено питання відповідності Конституції України, крім випадків, передбачених частиною другою статті 8 цього Закону.

77. У цьому контексті Суд звертає увагу на те, що конституційне подання отримано Конституційним Судом України 08.04.2015, конституційне провадження відкрито ухвалою від 13.01.2016 № 1-у/2016. При цьому зміни до Закону України № 1058-ІV прийняті 03 жовтня 2017 року Законом № 2148-VІІІ.

78. Отже, враховуючи, що на виконання вимог пункту 5 статті 62, пункту 4 частини другої статті 63 Закону № 2136-VIII, Конституційним Судом не було закрито провадження у справі № 1-р/2020, відсутні підстави вважати, що у зв`язку із ухваленням Закону № 1058-IV у редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017, втратили дію положення Закону № 1788-XII в частині регулювання прав на пільгову пенсію у період з 01.04.2015 року.

79. Проте положення пункту 2 розділу XV Закону № 1058-IV в редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017 перешкоджають таким особам у реалізації права на пенсію на пільгових умовах за Законом № 1788-ХІІ в редакції, чинній до внесення змін Законом №213-VII.

80. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

81. Європейським судом з прав людини напрацьована практика за якою пенсія включається в поняття «майно» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном». Отже, при з`ясуванні змісту поняття «майно» недостатньо керуватися національним законодавством держав-учасниць Конвенції.

82. Так, у рішенні ЄСПЛ від 07 листопада 2013 року у справі «Пічкур проти України» (заява № 10441/06, пункти 41- 43, 52) Суд акцентував увагу на тому, що: якщо в Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства.

83. Водночас юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається ЄСПЛ не лише з позицій права власності, але й пов`язує з ними принцип захисту «законних очікувань» (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід`ємними елементами принципу правової держави та верховенства права.

84. Так, у справі «Суханов та Ільченко проти України» ЄСПЛ зазначив, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинний Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (Заява № 68385/10 та №71378/10, пункт 35).

85. Отже, у контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об`єктами права власності можуть бути у тому числі «легітимні очікування» та «майнові права» (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland), заява №12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).

86. Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об`єктивних критеріїв і, якщо людина очевидно підходить під ці критерії, це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.

87. Також практикою Європейського суду з прав людини сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у пункті 61 Рішення «Брумареску проти Румунії» Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права (Brumarescu v. the Romania, заява № 28342/95). У пункті 109 справи «Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови» Суд зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. the Moldova, заява № 45701/99).

88. Отже, неправомірне позбавлення особи пенсії не узгоджується з принципом правової визначеності.

89. Щодо звуження прав на отримання пенсії Верховний Суд зазначає наступне.

90. Згідно з позицією Конституційного Суду України, яка висловлена у рішенні від 4 червня 2019 року № 2-р/2019 (пункти 3.1 та 3.2 мотивувальної частини) до основних обов`язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави; гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй.

91. Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім`ї (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012).

92. За будь-яких обставин сутність права на пенсійне забезпечення як складової частини конституційного права на соціальний захист не може бути порушена, а законодавче регулювання у цій сфері має відповідати принципам соціальної держави. Конституційний Суд України наголошував на необхідності дотримання вказаних принципів, зокрема, у Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011.

93. У справі «Трегубенко проти України» (заява № 61333/00, пункт 53) Суд вказав, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, зокрема «інтерес суспільства» та «умови, передбачені законом». Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинне відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав суд, «справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе «індивідуальний і надмірний тягар».

94. Таким чином, позбавлення права на пенсію або звуження обсягу цього права має здійснюватися на підставі принципу верховенства права (закону, який не повинен суперечити принципам верховенства права має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм).

95. З аналізу вищенаведених норм, позиції Конституційного Суду України та практики Європейського суду з прав людини беззастережно вбачається, що збільшення пенсійного віку для отримання пенсії на пільгових умовах для осіб, які відпрацювали в особливих умовах, набули на момент підвищення пенсійного віку необхідний стаж, який передбачав право на пільгову пенсію, є звуженням цього права.

96. Згідно із частиною 4 статті 7 КАС України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

97. У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання щодо внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

98. За такого правового регулювання та встановлених обставин колегія суддів доходить висновку, що пункт 2 частини другої статті 114, абзаци 2, 3 пункту 2 розділу XV Закону № 1058-IV за змістом і правовою природою є такими, що не відповідають Конституції України, тому Суд вирішує справу без застосування цих норм, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії з урахуванням юридичної позиції, викладеної в Рішенні Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020.

99. У зв`язку із цим Суд уважає за необхідне звернутись до Верховного Суду для вирішення питання про внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності цих положень Закону № 1058-IV.

100. Отже, відповідно до вищевикладеного, Суд зазначає, що до категорії осіб, на яких поширюється дія Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, і відповідно мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону № 1788-ХІІ після 23.01.2020 (набрання чинності Рішення КСУ № 1-р/2020) належать особи, які працювали до 01.04.2015, були зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи, визначений статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до 01.04.2015, та досягли віку, визначеного цією статтею, на момент звернення до Пенсійного фонду за призначенням пенсії.

101. Щодо правомірності дій відповідача Суд зазначає наступне.

102. Згідно із статтею 10 Закону № 1788-XII пенсійне забезпечення відповідно до цього Закону здійснюється органами Пенсійного фонду України.

103. Частиною першою статті 58 Закону № 1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом, соціальні та інші виплати, передбачені законодавством України, та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду. Пенсійний фонд є самоврядною неприбутковою організацією і здійснює свою діяльність на підставі статуту, який затверджується його правлінням.

104. Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Кабінетом Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280 (далі - Положення № 280), передбачено, що Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

105. У частині виплати пенсій Положенням № 280 передбачено виконання таких основних завдань Пенсійного фонду України:

реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню;

внесення пропозицій Міністрові соціальної політики щодо забезпечення формування державної політики із зазначених питань;

виконання інших завдань, визначених законом.

Також для виконання вказаних завдань на Пенсійний фонд України покладаються повноваження, зокрема, призначення (перерахунку, поновлення) і виплати пенсій.

Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження як безпосередньо, так і через утворені в установленому порядку територіальні органи - Управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об`єднані управління (далі - управління Фонду), на які відповідно до Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління (затверджене Постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2), покладається, зокрема: призначення (здійснення перерахунку) і виплата пенсії, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інших виплат відповідно до законодавства.

106. Отже, відповідно до покладених завдань і функцій Пенсійний фонд України та його територіальні органи є суб`єктами владних повноважень у сфері загальнообов`язкового пенсійного забезпечення.

107. Відповідно до статті 6 Основного закону державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

108. У контексті вимог статей 6, 8, 22, 46, 1512 Конституції України, рішення Конституційного Суду України у справі № 1-р/2020 щодо порушень частини першої статті 8 Конституції України внаслідок підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи мають враховуватись всіма суб`єктами владних повноважень.

109. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

110. Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак, суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

111. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

112. У контексті предмету спору, Європейським судом з прав людини сформовано підхід щодо застосування принципу «належного урядування».

113. Так, в рішенні від 20 травня 2010 року у справі «Лелас проти Хорватії» (заява № 55555/08) ЄСПЛ наголосив, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків; ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу» (пункт 74).

114. Отже, принцип "належного урядування" без сумніву є дотичним і до означених пенсійних спорів. Адже особа-пенсіонер чи майбутній пенсіонер, як приватна особа, не має у своєму розпорядженні ані державного апарату, ані владних функцій. Зоною відповідальності саме держави є те, щоб пенсії при призначені були правомірно нараховані та своєчасно поновлені й виплачені. І всі помилки та прорахунки в цій сфері є саме помилками, які могли з`явитись лише як наслідок порушення принципу «неналежного урядування».

115. За таких обставин та правового регулювання Суд вважає, що відповідач не застосував більш сприятливий закон, який передбачає право позивача на обумовлену попередньою роботою пільгову пенсію, проте застосував закон, який позбавляє зазначеного права, отже діяв всупереч вимог верховенства права.

116. Ураховуючи, що позивачка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 50 років, мала страховий стаж роботи 31 рік 3 місяці 3 дні, у тому числі на пільгових умовах за списком № 2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІ1 «Про пенсійне забезпечення», пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» 20 років 11 місяців 23 днів, суд дійшов висновку, що вона має право на пенсію, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 справа № 1-5/2018(746/15) від 23.01.2020.

117. Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування індивідуального акта, суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

118. Відповідно до частини десятої статті 290 Кодексу адміністративного судочинства України у рішенні суду, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи, Верховний Суд додатково зазначає: 1) ознаки типових справ; 2) обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм; 3) обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.

V. ОЗНАКИ ТИПОВОЇ СПРАВИ

119. Це рішення суду є зразковим для справ, у яких предметом спору є оскарження дій територіального органу Пенсійного фонду України щодо вирішення питання про призначення пенсії на пільгових умовах, для працівників, зайнятих повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці.

120. Обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права:

а) позивач - особа, яка:

звернулась до Пенсійного фонду за призначенням пенсії після 23.01.2020 з підстав, визначених статтею 13 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення»;

на момент звернення досягла: чоловіки - 55 років, жінки - 50 років;

набула стаж роботи, визначений статтею 13 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення»;

б) відповідачем є орган Пенсійного фонду України, уповноважений на вирішення питання про призначення пенсії.

121. На інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі, може впливати подальша зміна законодавства, що регулює ці правовідносини.

122. Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

123. Як убачається з матеріалів справи позивачкою за подання позову було сплачено судовий збір у розмірі 1840,80 грн.

124. Ураховуючи, що суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, тому за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають стягненню на користь позивачки витрати по сплаті судового збору у розмірі 1840,80 грн.

Керуючись статтями 9, 241- 246, 262, 290 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд



В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області від 17 серпня 2020 року «Про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах за віком згідно з пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 ».

Зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області призначити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах за Списком № 2 з 12 серпня 2020 року на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».

Стягнути з Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1840,80 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.

Головуючий суддя С. М. Чиркін

Судді А. А. Єзеров
І. В. Желєзний
В. М. Кравчук
О. П. Стародуб

ОКРЕМА ДУМКА
ОКРЕМА ДУМКА
судді Верховного Суду Стародуба О.П. щодо рішення Верховного Суду від 21.04.2021 у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Цим рішенням Верховний Суд визнав протиправним та скасував рішення про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах та зобов?язав Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області призначити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах за Списком № 2 з 12 серпня 2020 року на підставі пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення".

Постановляючи таке рішення Верховний Суд виходив з того, що відповідач не застосував більш сприятливий закон, який передбачає право позивача на обумовлену попередньою роботою пільгову пенсію, проте застосував закон, який позбавляє зазначеного права, отже діяв всупереч вимог верховенства права.

Відповідно до частини 3 статті 34 КАС України суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку.

На підставі статті 34 КАС України вважаю за необхідне висловити окрему думку щодо даного рішення.

Так, відповідно до статті 46 Конституції України (Закон від 28.06.1996р.) забезпечення громадян у разі їх повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом гарантується, зокрема, загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій.

Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. №1788-ХІІ (далі Закон №1788), який був прийнятий до прийняття Конституції України, передбачав право на пенсійне забезпечення, яке за своєю природою та принципами відрізнялось від гарантованого Основним Законом загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Водночас, принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян в Україні визначають Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Основи).

Відповідно до статті 2 Основ Законодавство України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування складається з цих Основ та прийнятих відповідно до них законів, інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 4 Основ пенсійне страхування є одним з видів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На реалізацію положень Конституції України та Основ 09.07.2003р. прийнято Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-VI (далі Закон №1058), який, серед іншого, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.

З прийняттям Закону №1058 він набув статусу провідного закону у сфері пенсійного страхування, яким врегульовано усі правовідносини пов?язані з функціонуванням системи пенсійного страхування, призначенням, перерахунком і виплатою пенсій.

Одночасно, пунктом 16 Прикінцевих положень цього Закону передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Також цим пунктом визначено сферу застосування Закону України "Про пенсійне забезпечення", положення якого застосовуються лише в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Аналогічного змісту положення відображено у примітці преамбули Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Таким чином, Законом №1058 передбачено його пріорітет над іншими Законами України та іншими нормативно-правовими актами у сфері пенсійного страхування, а також визначено сферу, у якій Закон №1788 продовжує діяти одночасно з цим Законом.

В іншій частині Закон №1788 втратив чинність.

В подальшому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017р. № 2148-VIII (далі Закон №2148) внесено зміни до Законів №1788 та №1058, відповідно до яких питання визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугою років також передано в сферу застосування Закону №1058.

Одночасно, цим Законом внесено зміни і до пункту 16 Прикінцевих положень Закону №1058, відповідно до яких положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" з цього часу застосовуються виключно в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Фактично Законом №2148 повністю передано в сферу дії Закону №1058 регулювання правовідносин щодо визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугою років та одночасно припинено в цій частині застосування Закону №1788.

Таким чином, висновки суду щодо чинності станом на час вирішення цієї справи положень Закону №1788 в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та можливість застосування його під час вирішення спору видаються необгрунтованими.

Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020р. №1-р/2020, яке покладено в основу обгрунтувань висновків суду у цій справі, не відновлює дію Закону №1788 і не змінює правове регулювання спірних у цій справі правовідносин.

Крім того, відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про Конституційний Суд України» з метою захисту та відновлення прав особи Суд розглядає питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) акта (його окремих положень), який втратив чинність, але продовжує застосовуватись до правовідносин, що виникли під час його чинності.

Водночас, як встановлено судом у цій справі позивач досягла 50 річного віку та набула усіх передбачених Законом №1788 необхідних умов для призначення пенсії на пільгових умовах лише у серпні 2020 року.

Однак на той час Закон №1788, як зазначено вище, уже втратив чинність, правовідносини щодо призначення позивачу пенсії на пільгових умовах виникли після втрати ним чинності і до них цей Закон не застосовується, тому припущення щодо розгляду конституційного подання в межах частини другої статті 8 Закону України «Про Конституційний Суд України» також видається необгрунтованим.

У рішенні від 08.06.2016р. № 4-рп/2016, яким також обгрунтовано висновки суду у цій справі, Конституційний Суд України, серед іншого, зробив висновок про неможливість повторного запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України раніше визнав неконституційним.

Однак зміни до Закону №1058 (щодо визначення цим Законом права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років і звуження у зв?язку з цим сфери застосування Закону 1788) внесено Законом від 03.10.2017р. №2148-VIII за більш ніж два роки до постановлення Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020р. №1-р/2020, тому відсутні підстави стверджувати про повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України раніше визнав неконституційним.

На мою думку застосування за «аналогією» висновків суду конституційної юрисдикції, зроблених щодо одного закону, до іншого закону, який не був предметом конституційного контролю, є сумнівним з огляду на повноваження суду загальної юрисдикції.



Щодо оцінки дій відповідача у цій справі.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Верховенство права є принципом, яким керується суддя здійснюючи правосуддя (статті 8, 129, 147 Конституції України), а також основною засадою (принципом) адміністративного судочинства (частина друга статті 2 КАС України).

Відмовляючи у призначенні позивачу пенсії відповідач у цій справі керувався Законом №1058, в редакції Закону №2148, який на той час був чинним і регулював спірні правовідносини, тому відповідач не діяв явно всупереч закону та не прийняв оскаржуване рішення за відсутності до цього передбачених законом підстав.

В свою чергу висновки Конституційного Суду України у рішенні від 23.01.2020р. №1-р/2020 стосувались змін внесених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" №213 до Закону №1788, який як зазначено вище станом на час виникнення спірних у цій справі правовідносин не діяв і відповідачем під час прийняття рішення не застосовувався.

Таким чином, у відповідача був відсутній вибір між більш чи менш сприятливим для позивача законом, оскільки спірні правовідносини на час їх виникнення регулював один Закон (№1058).

Відповідач у спірних правовідносинах діяв послідовно, своєчасно, прозоро і виходячи з наданих йому законом повноважень не міг змінити ситуацію на користь позивача.

З таких міркувань не можна стверджувати, що відповідач у спірних правовідносинах не забезпечив дотримання принципу належного урядування.

Наявність у позивача легітимних очікувань також не відміняє закріпленого у статті 19 Конституції України обов`язку діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України і не може бути достатньою підставою для прийняття пенсійним органом як суб`єктом владних повноважень позитивного для позивача рішення.

Підсумовуючи наведене, вважаю за неможливе задоволення позовних вимог у цій справі на підставі норм Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Водночас, задоволення позовних вимог можливе лише в разі визнання Конституційним Судом України неконституційними відповідних положень Закону від 03.10.2017р. №2148-VIII в частині змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».


Сайт ВСУ - Рішення від 21.04.2021 (справа №360/3611/20)
Moderator


Вернуться в Суди та судочинство

cron