Я, (надалі Позивач), ліквідатор аварії на ЧАЕС 1986
року, інвалід ЧАЕС та війни 2-ої групи, відповідно до ст.. 55 Конституції України та ст.. 6 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАСУ) вимушений звернутися до адміністративного судочинства України, яким встановлено не допустимість звуження змісту та обсягу моїх прав та отримання державної пенсії як інваліда ЧАЕС, додаткової пенсії за шкоду здоров'ю та доплати до пенсії як інваліду війни.
В 1986 році, будучи направленим до зони Чорнобильської катастрофи для проведення ліквідації її наслідків, я отримав посилену дозу іонізуючого випромінювання, яке завдало шкоду моєму здоров'ю, і привело в подальшому втрати працездатності.
Для іонізуючого випромінювання на здоров'я людини, як фактору довготривалої травми, відповідно до Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду, до якої Україна приєдналася 12 липня 1996 року, прийнявши Закон України №334/96-ВР «Про приєднання України до Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду», (надалі Конвенція), є ядерною шкодою.
Чорнобильська катастрофа є ядерним інцидентом в тлумаченні п.п. к п. 1 ст. І Конвенції, тому на всі дії пов'язані з ліквідацією її наслідків, відселення постраждалого населення, розповсюджуються норми і правила встановлені Конвенцією, яка згідно до 6 ст. 9 КАСУ має бути застосована в любому випадку в разі наявності протиріччя норм внутрішнього і конвенційного права.
Таким чином саме з 1986 року виникли відповідні правовідносини, які надали мені право на отримання компенсації ядерної шкоди завданої моєму здоров'ю, і втрату працездатності в подальшому від дії цієї шкоди.
Об'єм та наповнення цього мого права станом на 1 серпня 1996 року, після того як була ратифікована Конвенція 12.07.1996 року, прийнята Конституція України 28.06.1996 року і 20.07.1996 року оприлюднені зміни до Закону Україну «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ від 28.02.1991 року (надалі Закон № 796-ХП), визначався ст., ст.. 2, 4 та 5 Конвенції, як поклала на державу, як оператора Чорнобильської АЕС абсолютну відповідальність і визначила право особи, яка потерпіла від ядерного інциденту, подавати прямий судовий позов проти органу, який держава надшила надавати фінансове забезпечення відшкодування ядерної шкоди та Законами України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ від 28.02.1991 року (надалі Закон № 796-ХІІ) та «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-XII від 22.10.1993 року (надалі Закон № 3551-ХІІ).
В Законі № 796-ХІІ держава, з змінами станом на 01.08.1996 року, держава визнала, відповідно до Конвенції, свою вину і зобов'язалася відшкодувати шкоду, завдану моєму здоров'ю, втрату працездатності (в статті 13). Стаття 49 цього закону
передбачає, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. Стаття 50 визначає фіксований розмір додаткової пенсії, а стаття 54 встановлює мінімальний розмір державної пенсії, менше якого ця пенсія не може бути, тобто гарантований державою мінімум державної пенсії.
Так при прийнятті Закону № 796-ХП, 1996 року гарантований державою розмір належної мені державної пенсії, як інваліду ЧАЕС 2-ої групи, не міг бути меншим ніж п'ять мінімальних заробітних плат. Ця державна пенсія чітко визначалася законом як державна пенсія по інвалідності, що настали внаслідок каліцтва чи захворювання.
З приєднанням України до Конвенції, прийняттям Конституції України, законодавець вніс зміни до Закону № 796-ХІІ, привівши його норми до міжнародних вимог — так гарантований державою розмір належної мені, як інваліду ЧАЕС 2-ої групи, державної пенсії, відповідно до ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 230/96-ВР від 6 червня 1996 року) став дорівнювати вісім мінімальних пенсій за віком, де розмір мінімальної пенсії, згідно статті 19 Закону України «Про пенсійне забезпечення», дорівнюється розміру мінімального споживчого бюджету, який встановлено Законом України «Про мінімальний споживчий бюджет».
Частини 3 та 4 ст. 19 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачають, що мінімальний розмір пенсій за віком підвищується у зв'язку із збільшення величини вартості мінімального споживчого бюджету.
Згідно ст.. З Закону України «Про мінімальний споживчий бюджет» підвищення розміру вартості оцінки мінімального споживчого бюджету повинно проводитися «з урахуванням індексу цін на споживчі товари та послуги, але не рідше одного разу на рік».
Відповідно до ст.. 4 Закону України «Про мінімальний споживчий бюджет» З жовтня 1991 року постановою № 244, з додатком, Кабінет Міністрів України (надалі КМУ) затвердив мінімальний споживчий бюджет на 1991 рік у розмірі 256 крб. на душу населення та склад споживчих товарів та послуг, що входять до мінімального споживчого бюджету (додаток постанови).
Ця норма закону є прямою, має конкретне наповнення і є чинною станом на сьогодення. Інші норми закону, які встановлюють розмір мінімальної пенсії за віком, в моєму випадку не мають застосування, так як вони або встановлені підзаконними актами, або значно пізніше і суттєво зменшують вже існуюче право інвалідів ЧАЕС отримувати пенсії в розмірі не меншому ніж визначено Законом України «Про мінімальний споживчий бюджет».
Відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» мені, як інваліду війни 2-ої групи, держава зобов'язалася (стаття 13)
додатково підвищити належну мені пенсію ще на 350 процентів мінімальної пенсії за віком в місяць.
З серпня 2004 року, після того як Кабінет Міністрів України (надалі КМУ) прийняв Постанову № 894 від 13.07.2004 року «Про підвищення розмірів пенсій, призначених відповідно до частини четвертої статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», належна мені державна пенсія підлягала збільшенню на 12 %.
З 01.01.2006 року належна мені до виплати державна пенсія підлягала збільшенню ще в 3,5 рази, відповідно до Постанови КМУ № 1293 від 27.12.2005 року «Про збільшення розмірів пенсії деяким категоріям громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Держава прийняла абсолютно чіткі, наповнені конкретним, зрозумілим для мене змістом, мінімальні гарантії відшкодування шкоди в разі якщо остаточна дія іонізуючого випромінювання, отримана мною під час ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, понівечить моє життя, зробить інвалідом (ст.. 50, ч. 4 ст. 54 Закону).
Держава прийняла на себе чіткі юридичні зобов'язання переді мною, як ліквідатором ядерного інциденту, якому не були забезпечені безпечні умови праці та відпочинку під час виконання громадського обов'язку перед державою, суспільством по дезактивації ЧАЕС...
Але станом на сьогодення ці зобов'язання порушуються — я отримую належні пенсії в розмірі в десятки разів меншому, ніж гарантовано мені ст.. 22 Конституції України.
Порушником ст. 22 Конституції України виступає Пенсійний фонд України в особі Управління пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова (надалі УПФ). Саме на нього, починаючи з 28 січня 1992 року, коли постановою Кабінету Міністрів України (надалі КМУ) № 39 від 28.01.1992 р. для державного управління фінансами пенсійного забезпечення в Україні було створено на базі Українського республіканського відділення Пенсійного фонду СРСР Пенсійний фонд України і затверджене Положення про Пенсійний фонд України, головним завданням якого, згідно ч. З р. І було визначено: «забезпечення фінансування витрат на виплату пенсій відповідно до Законів України «Про пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»».
В подальшому статтею 81 Закону України «про пенсійне забезпечення» закріплено покладений на Пенсійний фонд України обов'язок щодо призначення пенсій і оформлення документів для їх виплати. Обов'язок Пенсійного фонду України щодо «призначення пенсії; підготовки документів для її виплати; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій» визначено абзацем 1 п.1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від01.03.2002 року за№ 121/2001, аналогічну вимогу про «забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій» містить і Постанова про Пенсійний фонд України.
Таким чином саме УПФ є належним відповідачем відповідно до норм ч. 7 ст. 2 Конвенції і норм внутрішнього законодавства, але станом на сьогодення УПФ ігнорує норми с. 22 Конституції України, Конвенцію і вимоги вищенаведених законів і постанов КМУ.
При моєму особистому зверненні до УПФ, я почув, що належні мені пенсії не є відшкодуванням ядерної шкоди, завданої мені під час ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, а є соціальною пенсією, яку держава може встановлювати в довільному розмірі, в залежності від внутрішніх розпоряджень самого Пенсійного фонду України.
Це не відповідає дійсності. По-перше, само слово « Репзіо» в перекладі з латинської означає «обов'язкова виплата», і ще в римському праві використовувалося пенсія як довічна плата римським легіонерам які закінчували службу в випадку поранення, каліцтва.
По-друге, хоч українське пенсійне законодавство, не містить чіткого визначення поняття пенсія, так як Закон України «Про пенсійне забезпечення» є фактичним продовженням Законів СРСР «О государственних пенсіях» в редакції від 22.05.1985 року № 2489 - XI, та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» існує визначення пенсії тільки в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, достатньо звернутися до німецького або російського пенсійного законодавства Так Федеральний закон від 15.12.2001 року № 166-ФЗ «О государственном пенсионном обеспечении в Российской Федерации» в статті 2 дає вичерпне поняття пенсії, як компенсація шкоди нанесеної здоров'ю, цитата:
«пенсія по державному пенсійному забезпеченню — щомісячна державна грошова виплата... яка надається громадянам з метою... компенсації шкоди, нанесеної здоров'ю громадян прим проходженні військової служби, у результаті радіаційних або техногенних катастроф, у випадку настання інвалідності» - кінець цитати.
Але в будь якому випадку для суду вирішальне значення мають правові позиції, висловлені судовою колегією в цивільних справах Верховного Суду України ще 1 грудня 1997 року в зв'язку з аналізом причин перегляду судових рішень у цивільних справах у 1996 році (п. 85), в яких вказано, що при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я громадянам постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи, слід мати на увазі, завдана інвалідам ЧАЕС шкода відшкодовується призначенням державної пенсії та виплатою додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю. Ці позиції дійсні станом на сьогодення і є підставою для спростування любого антагоністичного рішення будь якого суду.
Фактично спору про юридичну природу державної пенси, сплачуваної інвалідам ЧАЕС, не існує - це компенсація з боку держави, як власника Чорнобильської АЕС, заподіяної інвалідам ЧАЕС ядерної шкоди, яка привела до втрати працездатності, отриманої із-за недбалості держави при ліквідації наслідків ядерної катастрофи.
З урахуванням всього вищенаведеного, я стверджую, що відповідач при нарахуванні та сплаті належних мені як інваліду ЧАЕС та війни 2-ої групи пенсій:
1. Порушив вимоги статей21 та 22 Конституції України і звузив як зміст так і
фактичний обсяг щомісячної компенсації мені за ядерну шкоду здоров'ю, втрату працездатності, виплачувану мені в вигляді державної пенсії, доплати до пенсії, що привело до заниження обов'язкового мінімуму цієї компенсації в десятки разів.
Звуження змісту належної мені щомісячної компенсації за ядерну шкоду, що виплачується державою в вигляді пенсії, знайшло свій прояв в підміні характеру цієї виплати - УПФ останні роки сплачує належні мені пенсії не як компенсацію ядерної шкоди, розмір якої не може бути меншим ніж встановлено законодавством, і в подальшому не підлягає корегуванню в сторону зменшення, а як соціальну пенсію, розмір якої міняється в залежності від можливостей соціального захисту.
Звуження фактичного обсягу знайшло свій прояв у тому. Що замість конкретного розміру мінімальної пенсії за віком, розрахованої відповідно до статті 19 Закону Україну «Про мінімальний споживчий бюджет» та конкретного наповнення мінімального споживчого бюджету встановленого постановою Кабінету Міністрів України № 244 від 03.10.1991 року, в додатку до якої чітко визначено кількість продуктів харчування, їх найменування, мені сплачують належні мені пенсії, доплату до пенсії, виходячи із інших, значно менших по обсягу та якості соціальних стандартів, в частковості із прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Як видно із наведеної нижче порівняльної таблиці, навіть прожитковий мінімум для працездатних осіб декілька менше фактичного наповнення мінімального споживчого бюджету, хоча і є відносно еквівалентним, в той час як прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність в рази має менший обсяг по багатьом позиціям (фрукти та ягоди, рибопродукти, тощо):
Стаття 8 КАС України зобов'язує суд при вирішенні справи по суті керуватися принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статті 21 та 22 Конституції України гарантують людині, що її права і свободи, будучи невідчужуваними та непорушними, не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, ці закони, зміни до законів, не розповсюджуються на вже існуючи права і свободи людини, якщо вони звужують зміст та обсяг цих прав і свобод.
11 жовтня 2005 року Конституційний Суд України в рішенні № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) прямо вказав про неприпустимість обмеження обсягу прав людини звуженням обсягу прав і свобод, яке має прояв в зменшенні кола суб'єктів, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод.
Моє право на отримання відшкодування завданої моєму здоров'ю ядерної шкоди, яка має прояв в зменшенні кола суб'єктів, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод.
Моє право на отримання відшкодування завданої моєму здоров'ю ядерної шкоди, яка привела до втрати працездатності, виникло з моменту її завдання, до прийняття Конституції України і ратифікації Конвенції. Відповідні правовідносини урегульовані Законом з 1991 року. Обсяг належного мені права на отримання відшкодовування завданої моєму здоров'ю ядерної шкоди, яка привела до втрати працездатності, встановлено Законом. Обсяг, наповнення цього права, його кількісно вимірювані показники, визначені відповідно до закону постановою КМУ № 244 від 3 жовтня 1991 року. З 26 червня 1996 року Конституція України закріпила зміст та обсяг цього права - з цього часу вони не можуть бути обмежені, скасовані.
3 12 липня 1996 року, часу коли Україна ратифікувала Конвенцію, ці права і свободи набули абсолютного характеру (згідно п. 1 статті IV Конвенції відповідальність за ядерну шкоду є абсолютною).
Враховуючи відсутність підвищення мінімального розміру пенсій за віком у зв'язку із збільшенням величини вартості мінімального споживчого бюджету, який повинен був переглядатися не рідше одного разу на рік, з 1991 року, зважаючи на ту обставину, що став інвалідом внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, будучи працездатною особою, відповідальність за цю ядерну шкоду здоров'ю, яка привела до втрати працездатності, в повному обсязі взяла на себе держава, виходячи із вимог статей 8, 21 та 22 Конституції України, порівнявши розміри кількісно вимірюваних показників мінімального споживчого бюджету, прожиткового мінімуму для осіб які втратили працездатність та прожиткового мінімуму для працездатних осіб, я рахую необхідне зобов'язати відповідача при нарахуванні мені основної та додаткової пенсій, доплати до пенсій, проводити їх розрахунок виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком дорівнюючи прожитковому мінімуму для працездатних осіб.
Порушення відповідачем вимог статей 21 та 22 Конституції України знайшло свій прояв і при виплаті доплати до пенсії, належної мені відповідно до ст.. 13 Закону України знайшло свій прояв і при виплаті доплати до пенсії, належної мені відповідно до ст.. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Так ця стаття в редакції до 01.01.2006 року гарантувала мені, як інваліду війни 2-ої групи, виплату державою доплати до пенсії в розмірі 350 процентів мінімальної пенсії за віком в місяць. З 01.01.2006 року закон був змінений, в новій редакції розмір доплати до пенсії був зменшений практично в вісім разів, і УПФ зменшило належну мені доплату до пенсії, як інваліду війни 2-ої групи, посилаючись на те, що нові зміни, хоч вони і зменшили обсяг гарантованих виплат, не визнані Конституційним судом не конституційними, тому вони в відношенні мене повинні виконуватися. Це не відповідає Конституції України.
Більше того, стаття 8 Конституції України дає чітке визначення того, що законом, як і любим нормативно-правовим актом в Україні, є тільки той нормативно-правовий акт, який прийнятий на основі Конституції України і відповідає їй. Все, що не відповідає Конституції України, щоб не виконувати закон, який напряму суперечить нормі Конституції України. В любому випадку виконуватися має пряма конституційна норма, яка має найвищу юридичну силу.
Не виконуючи норми статей 21 та 22 Конституції України, відповідач одночасно порушує норми частини 2 статті 19, яка зобов'язує його, як орган державної влади, діяти лише на підставі, в межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією України.
Відповідач не застосовує до розміру належної мені державної пенсії підвищення встановлене постановами Кабінету Міністрів України № 894 від 13.07.2004 року «Про підвищення розмірів пенсій, призначених відповідно до частини четвертої статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Ці постанови збільшили розмір належної мені державної пенсії і вони, в силу імперативів ст.., ст. З, 8, 19, 21 та 22 Конституції України, повинні виконуватися і в подальшому.
Також я прошу суд при вирішенні питання по суті, врахувати, що в відповідальності до ст.. 5 та 9 КАС України, як правовий акт, який має вищу юридичну силу, до спірних правовідносин підлягає застосуванню Віденська конвенція про цивільну відповідальність за ядерну шкоду, яка в ч. 4 ст. VI надала мені право на протязі строку в 30 років змінювати свої вимоги для того, щоб урахувати будь-яке збільшення збитку від ядерної шкоди за умови, що остаточне судове рішення ще не винесене з усіх вимог пред'явленого позову. В цьому позові вимоги про застосування прожиткового мінімуму для працездатних, постанов КМУ, поновленню порушеного права на доплату до пенсії як інваліду війни, застосовані вперше. Взагалі, я ніколи не подавав адміністративного позову в полі порушеної в відношенні належних мені прав і свобод 22 статті Конституції України...
Мені не відома жодна дія, яку б відповідач по справі зробив щодо забезпечення виконання свого обов'язку щодо нарахування та виплати належних мені основної та додаткової пенсій, доплати до пенсії. Також, передивившись декілька тисяч вже вирішених судами України аналогічних адміністративних справ із Реєстру, я не знайшов жодної справи, із 80 337 станом на 17.06.2011 року, в якій би відповідач навів би якісь юридично зрозумілі підстави для виправдання своєї бездіяльності по виконанню покладеного на нього державою обов'язку щодо виплати належних інвалідам ЧАЕС пенсій в повному об'ємі.
Більше того, навіть Президент України Віктор Янукович, виступаючи 08 квітня 2011 року на засіданні Ради національної безпеки і оброни, зазначив, що прикро констатувати той факт, що через чверть сторіччя після аварії ліквідатори та інші потерпілі від наслідків на ЧАЕС вимушені через суди добиватися отримання виплат за пільги і компенсації, які вони мають отримати відповідно до чинного законодавства.
Такими діями УПФ, на яке державою покладено обов'язок по виплаті належних мені як інваліду ЧАЕС та війни державної пенсії, додаткової пенсії, доплати до пенсії, як відшкодування ядерної шкоди, отриманої мною в 1986 році під час ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, нанесена значна матеріальна шкода, яка відповідно до статті 56 Конституції України, підлягає відшкодуванню.
Частина 2 статті 21 КАСУ передбачає подання вимог про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями УПФ, як суб'єкта владних повноважень, в одному позові з вимогою вирішити публічно-правовий спір.
Частина 2 статті 21 КАСУ передбачає подання вимог про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями УПФ, як суб'єкта владних повноважень, в одному позові з вимогою вирішити публічно-правовий спір.
Статті V А та V В Конвенції зобов'язують кожну країну, яка ратифікувала Конвенцію, забезпечити особам, які отримали ядерну шкоду, здійснити отримання компенсації ядерної шкоди без порушення окремих судових розглядів, при цьому передбачено сплачувати проценти за несвоєчасні відповідні виплати і судові виплати окремо від сум компенсації.
Стаття VI Конвенції передбачає строк позовної давності за вимогами про відшкодування ядерної шкоди завданої здоров'ю в тридцять років.
Реалізуючи моє право, надане ст.. 56 Конституції України, ст. VI, V А та V В Конвенції, ч. 2 ст. 21 КАСУ, я заявляю в цьому позові вимоги про відшкодування Конвенції, ч 2 ст. 21 КАСУ, я заявляю в цьому позові вимоги про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної протиправними рішеннями УПФ, як суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до норм матеріального права, я вимагаю відшкодувати всі недосплачені мені пенсії починаючи з 01 липня 1996 року, з урахуванням гарантій ст.. 22 Конституції України.
Норми матеріального права України передбачають, що пенсійні виплати є формою строкового грошового зобов'язання держави, перед особами, які реалізували своє право на отримання цих виплат, де строк виконання встановлено в один місяць. Грошові зобов'язання по компенсації ядерної шкоди інвалідів ЧАЕС та війни носять абсолютний характер. Стаття 625 Цивільного кодексу України передбачають, що при порушенні грошового зобов'язання в
боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Я заявляю вимогу про сплату суми боргу УПФ переді мною з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, починаючи з 01.08.1996 року, а також трьох проценти річних від простроченої суми.
Ця вимога базується на судовій практиці Європейського суду з прав людини (наприклад справи «Максиміха проти України», заява №43483/02, пункт 29, рішення від 14 грудня 2006 року та справа «Парінцев та інші проти України», заяви №№ 22606/04,43060/04,43139/04, 8453/05,24385/05, 27307/05,27309/05, 30198/05, 36033/05, 36479/05,45526/05 та 45527/05, п. 43, рішення від 29.11.2007 року), який якщо позивач заявив вимогу про відшкодування інфляційних втрат, цю вимогу задовольняв в повному обсязі.
На підставі всього вищенаведеного, в відповідності до статті 22 Конституції України, ч. З ст. 8 та п. 2 ч. 1 ст. 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України,
ПРОШУ СУД:
1. Визнати дії відповідача, по звуженню змісту та обсягу мого права на отримання компенсації ядерної шкоди здоров'ю, втрату працездатності, в вигляді належних мені, як інваліду ЧАЕС та війни 2-ої групи, державної пенсії, доплати до пенсії та додаткової пенсій не правовими, такими що порушують гарантії надані мені статтею 22 Конституції України.
2. Заборонити відповідачу на майбутнє, поки діє 22 ст. Конституції України, любі дії, які звужують зміст обсяг мого права на отримання компенсації ядерної шкоди здоров'ю, втрату працездатності, в вигляді належних мені, як інваліду ЧАЕС та війни 2-ої групи, державної пенсії, доплати до пенсії та додаткової пенсій, для чого встановити, що розмір належних до отримання мною пенсій не може бути меншим, ніж:
- державна пенсія - вісім мінімальних пенсій за віком, збільшених в 1,12 та
3,5 разів, відповідно до постанов КМУ № 894 від 13.07.2004 року «Про підвищенбня розмірів пенсій, призначених відповідно до частини четвертої статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та № 1293 від 27.12.2005 року «Про збільшення розмірів пенсії деяким категоріям громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
- додаткова пенсія за шкоду здоров'ю - 75 % мінімальної пенсії за віком,
- доплата до пенсії, як інваліду війни - 350 % мінімальної пенсії за віком,
де мінімальна пенсія за віком не може бути меншою ніж конкретний розмір мінімального споживчого бюджету, встановленого в обсязі затвердженому постановою КМУ № від 03.10.1991 року (з додатком), що станом на сьогодення тотожно розміру прожиткового мінімуму для працездатних.
3. Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Київському районі Харківської області нарахувати та виплатити мені, Ткачову Михайлу Михайловичу, заборгованість по пенсіям, починаючи з 01.08.1996 року, шляхом нарахування:
- з 01.08.1996 року по 01.08.2004 року суми пенсій в розмірі: державної
пенсії - 8 розмірів мінімальної пенсії за віком, допалти до пенсії як інваліду війни - 350 % мінімальної пенсії за віком, де мінімальна пенсія за віком до 01.11.2000 року дорівнювала розміру межі малозабезпеченості, встановленої відповідними нормативними актами на відповідні періоди, а з 01.11.2000 року виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком що дорівнює прожитковому мінімуму для працездатних осіб, встановленому нормативними актами на відповідний період.
- з 01.08.2004 року по 01.01.2006 року суми пенсій в розмірі: державної пенсії - 8 розмірів мінімальної пенсії за віком, збільшеної в 1,12 рази; додаткової пенсії за шкоду здоров'ю - 75 % мінімальної пенсії за віком, доплати до пенсії як інваліду війни - 350 % мінімальної пенсії за віком, де мінімальна пенсія за віком дорівнювала розміру прожитковому мінімуму для працездатних осіб, встановленого нормативними актами на відповідний період.
- з 01.01.2006 року по час проведення відповідних виплат пенсій в розмірі:
державної пенсії - 8 розмірів мінімальної пенсії за віком, збільшеної в 1,12 рази і в 3,5 рази; додаткової пенсії за шкоду здоров'ю - 75 % мінімальної пенсії за віком, доплати до пенсії як інваліду війни - 350 % мінімальної пенсії за віком, де мінімальна пенсія за віком дорівнює розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого нормативними актами на відповідний період, за відрахуванням вже сплачених сум за ці періоди, в тому числі і за попередніми рішеннями судів по виплаті пенсій за ці періоди.
4. Зобов'язати Управління Пенсійного Фонду України в Київському районі м. Харкові відшкодувати мені інфляційні втрати, для чого кожну не отриману своєчасно суму пенсій за кожен календарний місяць, починаючи з 01.08.1996 року, помножити на коефіцієнти інфляції за всі наступні місяці, по момент фактичної виплати, без врахування коефіцієнту на місяць, коли ця сума була повинна нарахована.
5. Зобов'язати Управління Пенсійного Фонду України в Київському районі м. Харкові сплатити мені, Ткачову Михайлу Михайловичу, три проценти річних від простроченої суми, з розрахунку за кожен календарний місяць, починаючи з 01.03.2001 року.
6. Допустити негайне виконання постанови в цілому, так як норми
Конституції України не дозволену нікому ії порушувати, і суд, встановивши порушення ст.. 22 Конституції України, зобов'язаний Конституцією України прийняти негайні міри по поновленню дії цієї статті Конституції України в відношенні мене.
Додатки:
Копія позовної заяви для відповідача.
Документом, підтверждаючим наявність підстав для звільнення від сплати судового збору є копія посвідчення учасника ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і категорії.
ФОРУМЧАНЕ , дайте свои отзывы об этом иске. Реально ли всё это отсудить ?
Список форумов
Вход
Регистрация
Поиск
))
