mekena писал(а):
Это не мысли вслух. Скорее воспоминания о совке...______________________
Black Sabbath - 1972 год, программа Время
https://www.youtube.com/watch?time_cont ... gDRrPbENb4
Black Sabbath - 1972 год, программа Время
https://www.youtube.com/watch?time_cont ... gDRrPbENb4
Вы правы, что последние посты не "мысли вслух", а воспоминания... Так уж сложилось, что все мы из прошлого и если нынешние живут "будущим", то у нас есть возможность сравнивать "прошедшее" и иметь опыт "наступления на грабли"...
Я не меломан и как-то не среагировал на эту программу Время, тем более судя по комментариям, там есть много вопросов...
А вот "воспоминания о совке" уже некоторые воплотили почти в "проект- предприятие"...
«Квартира Міллер»
Трикімнатна «хрущівка» в Харкові стала майданчиком соціального експерименту
Не лише побачити, а й доторкнутися, понюхати і спробувати на смак радянське минуле пропонують організатори тимчасового музею-лекторію «Квартира Міллер». Трикімнатна «хрущівка» на Холодній Горі стала майданчиком соціального експерименту — сюди запрошують, як на острівець побуту радянського часу, щоб збудити спогади й емоції відвідувачів, які самі стають учасниками проекту...
ПОГАНО ЗАБУТЕ СТАРЕ
Одним із авторів проекту є нинішня хазяйка квартири Олена Міллер, яка отримала житло у спадок від своїх бабусі та дідуся: вони жили тут з початку 70-х років до недавнього часу, і предмети їхнього побуту стали головними експонатами. Олена запевняє: тут все залишилося таким, як було за життя бабусі з дідусем — від шпалер і фіранок до наборів радянської косметики та посуду в старих шафах, які нові спадкоємці зазвичай несуть на звалище та міняють на сучасні меблі...
«Це найкращий простір для розмови на таку специфічну тему, як час застою. Кожен тут сам починає згадувати історію своєї родини, роздумувати про цінності, якими вони керувалися тоді, — запевняє Ася Сеніна, яка представляє лабораторію гуманітарних досліджень. — Наша мета — досліджувати ту епоху, життя та культуру 70—80-х років — це час, коли народилися наші батьки і який, так чи інакше, вплинув на всіх нас, хто живе зараз»...
«Для мене це власне дослідження про те, де проходить межа між публічністю і «мій будинок моя фортеця», — говорить режисер, актриса і куратор Олена Міллер. Також вона запевняє, що «дивлячись на цю квартиру, навряд чи хтось мріє повернутися в радянське минуле». «Хоча це заможна квартира, але жити в її реальності ніхто не захоче. Ми пояснюємо відвідувачам, особливо молодим, що ці три кімнати, з яких одна — прохідна вітальня, давалися на три покоління. І виходило, що одне покоління живе в прохідній кімнаті. Пояснюємо, що до цього родини жили в комуналці, де був один санвузол на десять кімнат», — розмірковує Олена Міллер. Соціально-культурологічний проект, у якому через історію однієї квартири осмислюється радянське минуле та його місце в сьогоденні, не залишає місця для міфів та ідеалізації, вважають організатори...
Не лише побачити, а й доторкнутися, понюхати і спробувати на смак радянське минуле пропонують організатори тимчасового музею-лекторію «Квартира Міллер». Трикімнатна «хрущівка» на Холодній Горі стала майданчиком соціального експерименту — сюди запрошують, як на острівець побуту радянського часу, щоб збудити спогади й емоції відвідувачів, які самі стають учасниками проекту...
ПОГАНО ЗАБУТЕ СТАРЕ
Одним із авторів проекту є нинішня хазяйка квартири Олена Міллер, яка отримала житло у спадок від своїх бабусі та дідуся: вони жили тут з початку 70-х років до недавнього часу, і предмети їхнього побуту стали головними експонатами. Олена запевняє: тут все залишилося таким, як було за життя бабусі з дідусем — від шпалер і фіранок до наборів радянської косметики та посуду в старих шафах, які нові спадкоємці зазвичай несуть на звалище та міняють на сучасні меблі...
«Це найкращий простір для розмови на таку специфічну тему, як час застою. Кожен тут сам починає згадувати історію своєї родини, роздумувати про цінності, якими вони керувалися тоді, — запевняє Ася Сеніна, яка представляє лабораторію гуманітарних досліджень. — Наша мета — досліджувати ту епоху, життя та культуру 70—80-х років — це час, коли народилися наші батьки і який, так чи інакше, вплинув на всіх нас, хто живе зараз»...
«Для мене це власне дослідження про те, де проходить межа між публічністю і «мій будинок моя фортеця», — говорить режисер, актриса і куратор Олена Міллер. Також вона запевняє, що «дивлячись на цю квартиру, навряд чи хтось мріє повернутися в радянське минуле». «Хоча це заможна квартира, але жити в її реальності ніхто не захоче. Ми пояснюємо відвідувачам, особливо молодим, що ці три кімнати, з яких одна — прохідна вітальня, давалися на три покоління. І виходило, що одне покоління живе в прохідній кімнаті. Пояснюємо, що до цього родини жили в комуналці, де був один санвузол на десять кімнат», — розмірковує Олена Міллер. Соціально-культурологічний проект, у якому через історію однієї квартири осмислюється радянське минуле та його місце в сьогоденні, не залишає місця для міфів та ідеалізації, вважають організатори...
А вот с таким видением проекта я не совсем согласен:
ВАЖЛИВО НЕ ПЕРЕТВОРИТИ СПОГАДИ НА НОСТАЛЬГІЮ
Современная жизнь сама вынуждает не к ностальгии, но к другому видению нашего будущего... не того, что нам пытаются день и ночь пропагандировать Минстеци, зашорив нам глаза, чтобы мы не видели того, что творится вокруг нас...